Бізнес на жалості

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Бізнес на жалості

Милостиня… Давати чи не давати, коли до тебе тягнеться рука жебрака? Деколи і в тебе в кишені вітер гуляє, та все ж даси гроші обідраному зустрічному з жалісливими очима. Чомусь кожного разу спадають на думку слова з Біблії: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть…»

Старцювання – бізнес чи засіб виживаня?

У той час, коли одні просто «лізуть із жиру» від надміру коштів, інші знаходяться на межі… Мізерні зарплати, пенсії, дорогі ліки, космічні ціни на операції, якщо не дай Бог хтось із родини серйозно занедужав… Тож як вижити, щоб не поринути на соціальне дно?  Хтось їде на заробітки за кордон, а хтось просто виходить на вулицю із простягнутою рукою… І часто ці люди не просто лінькуваті «бездарі», а ті, хто втратив надію… Зізнаюся, серед жебраків я зустрічала справді талановитих особистостей, самородків із народу, які «душею» грають на народних інструментах, дзвінкоголосо співають, імпровізують віршами, але не мають місця під сонцем у вирі жорстоких буднів…

Взагалі, жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. На жаль, сьогодні воно процвітає. Світ прохачів не такий, як здається на перший погляд. Під його іноді занадто неприхованим брудом нерідко ховається справжня заможність. Між тихими, на перший погляд немічними літніми людьми, які просять на крихту хліба, весь час відбувається жорстка конкуренція, а іноді й криваві сутички. У царині жебрацтва весь час удосконалюються старі та з’являються нові методи й технології виманювання у довірливих громадян грошей. Багато жебраків, що працюють поодинці, не витримують конкуренції, і їм доводиться залишати справу. Звичайно, така прибуткова справа як жебрацтво не може існувати без своїх покровителів – „сильних світу цього”.

Тож чи дійсно серед злиденних не залишилося тих, хто насправді потребує допомоги? Кому вигідно, щоб жебрацтво продовжувало існувати?

Діти-жебраки

Останнім часом засоби масової інформації все частіше повторюють і попереджають: жебрацтво стало не просто соціальним явищем. Це «повноцінна» професія зі стабільним окладом, обідньою перервою, вихідними, своєю ієрархією і просуванням службовою драбиною. Про прохачів та їхню мафію існує безліч історій та легенд.

Багато хто з нас не раз звертав увагу на молодих жінок, які сидять на тротуарах із малолітніми дітьми на руках і нарікають на свою долю. Немовлята, що їх і в спеку, і в холод «матері» виносять на вулицю жебракувати, у кожного викликають співчуття. Але чомусь діти увесь час мовчать і сплять . Дивно, правда? Справа в тому, що щоб дитина не заважала «роботі», її підпоюють снодійним або алкоголем.

Прохачів шкільного віку теж вистачає в місті над Тисою. Дехто із них не знає ні читати, ні писати, але вміє порахувати зароблені гривні. Хоча, зазвичай, увечері «виручку» відбирають батьки, а малюки залишаються ні з чим. Трапляється й таке, що горе-матусі пропивають гроші, а дитину відправляють спати голодною… Для них збирання милостині – бізнес, а дитина – тільки інструмент «збагачення». На жаль, маленькі прохачі за цим нелегким і брутальним заняттям втрачають найдорожчі роки дитинства, вчаться не просто обманювати перехожих, а виживати… і на вулиці, і в родині…

Інтернет-лохотрон

З розвитком телекомунікації став популярним ще один вид видурювання грошей – віртуальне жебракування. Під виглядом хворих дітей, «ділки» навіть у мережі  умудряються видурити чималу суму від довірливих користувачів Інтернету.

Наївно думати, ніби жертвами шахраїв стають тільки малограмотні люди. Серед тих, хто попався на приманку лохотронщиків, все частіше виявляються освічені і навіть інтелігентні люди. Це пов’язано з тим, що навіть юридичної підкованості часто буває недостатньо для того, щоб убезпечити себе і свої гроші, адже кожного дня з’являються нові способи з відбирання грошей у чесних, але дуже довірливих громадян. Ну хто не пошкодує немічну дитину з трубками в грудях і не відправить на рахунок бодай копійчину. Та, на жаль, часто шахраї використовують світлини зовсім незнайомих людей, які знаходять на офіційних благодійних фондах, а під ними пишуть власні зворушливі тексти, вигадують власні історії і вписують свої ж банківські реквізити…
Потім цю інформацію розповсюджують на сайтах гуманітарної допомоги, в соціальних мережах, на різних форумах… Прикро, та зазвичай ті, хто справді потребує фінансової підтримки страждає із-за подібних аферистів…

До речі…

Заробітки жебраків практично в чотири рази вищі за середню зарплату. Так, при 8-годинному «робочому дні» за місяць можна випросити до 10 тисяч гривень, тоді як середня заробітна плата в державі становить усього 2,700 грн.

І все ж, чи варто атрофувати почуття, природно закладені в нашій підсвідомості, вважаючи кожного, хто просить гроші шахраєм? Гадаю, що ні… ізгоями суспільства не народжуються, такими робить декого з нас саме життя…  

Марина Штефуца.