Столиця Карпатської України порадувала патріотичним випускним вечором

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Столиця Карпатської України порадувала патріотичним випускним вечором

У суботу, 31 квітня, центральна площа Хуста переливалися барвами квітів, святкового вбрання, добрих і щирих посмішок. Уся шкільна родина міста зібралася на традиційне свято випускного вечора. Адже закінчення школи – знаменна й пам’ятна подія в житті випускників, їхніх батьків, вчителів.

Цьогорічне свято прощання з рідними навчальними закладами було незвичайним. Територія біля пам’ятника Шевченку вигравала синьо-жовтими барвами повітряних кульок, букетів, стрічок… навіть мікрофони, і ті були кольорів державного прапора.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Піднесено й урочисто співали всі 4119 випускників гімн України, і серце раділо, що в кузнях науки колишньої столиці Карпатської України така прекрасна, патріотично налаштована молодь.

Першим велелюдне зібрання привітав начальник управління освіти, релігій та у справах національностей Василь Мочарник.

 -Дорогі випускники! Запам’ятайте себе такими молодими, гарними, романтичними, з іскорками довіри до життя, надії на сповнення всіх мрій і сподівань. Не забувайте, що навчалися ви для того, щоб розум і серце віддати людям. Не заплямуйте доброго імені свого роду, честі своєї школи, котра дала вам путівку в життя. Будьте цілеспрямованими та наполегливими у досягненні мрій! – зазначив Василь Васильович.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Хустський міський голова Володимир Кащук підкреслив, що цьогорічні випускники пережили нелегкі часи в історії нашої держави, зокрема, в ці дні церемонії прощання зі школами не проходять у Луганській і Донецькій областях.

-Обравши нового Президента, усі ми віримо в позитивні зміни, – висловив сподівання Володимир Павлович. – Як стверджує народна мудрість, знання – це вища краса людини. Тож усі ви ковалі власного щастя і майбутні зодчі нашої держави. Сьогодні, перебуваючи на спільній дорозі, пам’ятайте, що вже завтра перед вами постане відповідальний вибір, і кожен з вас повинен обрати власну стежину, можливо й нелегку. Тож зробіть цей вибір, мужньо і впевнено оберіть свою долю і завжди пам’ятайте, що тільки сама людина є творцем власного щастя. Хочеться також

Міський голова також подякував батькам та вчителям, дідусям та бабусям, які додавали випускникам сил, підтримували та гартували добрим словом.

Від імені педагогів учасників святкового дійства привітала класний керівник 11 класу Хустської СШ №6 Марія Бобик.

-Сьогодні ви прощаєтесь з рідною школою, затишними класними кімнатами, гомінкими шкільними коридорами, щирими друзями, із своїми мудрими наставниками, люблячими батьками, рідною домівкою. Попереду – незвідана даль. Позаду – батьківський поріг, розквітла калина, протоптана стежка в шкільному дворі, незрадлива мамина усмішка зі сльозою на щоці. Тож знайдіть себе, будьте чесними та мужніми, залишайтесь завжди собою, любіть свій народ та свою Батьківщину, – побажала юні мудра наставниця.

Зі щирими добрими порадами звернувся до випускників батько одинадцятикласника Хустської СШ №1імені А. Волошина  Іван Фетько:

– Ви вирушаєте у подорож життям. Це нелегкий шлях, на якому може бути безліч пасток. І тому в кожного з вас за плечима має бути певний багаж.Перше, що ви маєте захопити із собою в дорогу — це знання. Беріть їх у максимальній кількості. Друге – це волю до праці. Життя не терпить гультяїв та дармоїдів. І третє – безумовно, любов, адже тільки вона допомагає звестися після падіння, дає крила для польоту та бажання творити. І кожен новий день, кожен світанок ви очікуватимете з нетерпінням. В добру путь, дорогі діти. Хай вам щастить!

Від імені випускників друзів, однокласників та всіх, хто прийшов розділити свято привітала учениця ЗОШ №4 Вікторія Блонська.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Кращих учнів, педагогів та директорів шкіл Хустський міський голова В.П.Кащук та начальник управління освіти, релігій та у справах національностей В.В.Мочарник нагородили  грамотами та подяками Закарпатської обласної та Хустської міської рад, а 28 медалістів (24 золоті та 4 срібні) отримали свої заслужені за 11 років навчання нагороди.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Відтак школярі разом з батьками та педагогами закружляли у вальсі, а в небо полетіли кульки мрій і бажань, символи миру та процвітання нашої держави.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Урочистості продовжились у навчальних закладах, де випускники отримали довгоочікувані атестати. А вранці уже не учні, а дорослі юнаки та дівчата на автомобільних мостах через Ріку та Тису зустріли сонце, як символ нового життя, надій і прагнень.

Марина Алдон

Останній дзвоник пролунав і для учнів з вадами слуху

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На Хустщині продзвенів шкільний дзвоник для вихованців спецшколи інтернату для дітей зі зниженим слухом

На дорослий шлях ступили 10 випускників Хустської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів, яка являється підшефним закладом міськвідділу міліції. Сьогодні їх вітали, нагороджували і попереджали – попереду справжнє недитяче життя. 

На це свято прийшло багато гостей, а зокрема міський голова Володимир Кащук, начальник сектору кадрового забезпечення міськвідділу міліції Володимир Вучкан та інші.

Останній дзвоник для випускників, шкільний бал, перші оцінки, перші сльози, перше кохання та розчарування,  все це пережили за десять років випускники школи –інтернат. Традиційно випускники передали ключ знань своїм молодшим наступникам, а першокласники їм подарували пам’ятні подарунки на згадку про рідну школу.

На святковій лінійці слова привітання лунали від директора інтернату Віктора Диленко, запрошених гостей, першої вчительки, класного керівника, батьків та самих випускників. 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Директор школи Віктор Деленко вітаючи школярів, їх батьків та педагогічний колектив із завершенням навчального року, побажав дітям гарно провести канікули, щоб прийти у новий навчальний рік з новими силами і головне – з бажанням вчитися краще. А випускникам, для яких дзвінок став по справжньомуостаннім з впевненістю крокувати далі по непростому, але цікавому життю

 

Агнеса Куртяк,

Хустський МВ УМВС

Як горінчовці проводжали овець на Полонину…

ВУВЦІ

Як горінчовці проводжали овець на Полонину…

Жителі мальовничого села Горінчова вже третій рік поспіль беруть активну участь у відродженні давніх традицій нашого народу. Як і в попередні роки, в урочистій атмосфері місцевими священиками тут було освячено овець перед відправленням їх на Полонину.

Багато горінчовців пам’ятає, як колись давно, ще в часи Радянського Союзу у Горінчові святили овець. І освячували їх саме в день святого Юрія – покровителя землеробства і скотарства. Кожна вівця, яка йшла у далеку дорогу, освячувалася. Завдяки цьому було спокійніше і вівчарям, і господарям …

ВУВЦ6І

У Горінчові і зараз багато людей активно займається вівчарством. І з кожним роком поголів’я цих тварин у селі збільшується. Багато мешканців тримають вівці у своїх домашніх господарствах, не мішаючи з іншими і не відправляючи їх на Полонину. У когось є 10-15 голів, та є у селі господарі, які тримають по 50 і більше. От, наприклад, один із мешканців села, Іван Петрина має 150 овець. Каже, що скільки себе пам’ятає – вдома були вівці. Активно займатися вівчарством почав близько 10 років тому. Щороку він наймає вівчарів і відправляє своїх овець на Полонину. Інколи і сам їх там випасає.

Як каже Іван Петрина, овець тримати досить складно, бо ж лише 4 місяці дають сир, а 8 – потрібно на них укладати. Доводиться ще йти й на заробітки, бо ж на вівчарстві прожити не можна. Та й держава колись допомагала, а за останні 4 роки не дала ані копійки. Вівчарство бізнесом не назвеш. Це – лише хобі. Тож, і займаються ним лише справжні ентузіасти. Ентузіастами можна назвати і вівчарів, які випасають горінчовських овець на Полонині. Ще зовсім молоді хлопці – Василь, Віталій Талапки та Михайло Попович повністю присвятили своє життя цій складній справі. Вони залишають домівки і йдуть у гори. Як там живуть –  розповіли і нам.

 ВУВЦ2І

«Збиваєме колибу тамки, – каже Михайло Попович, – матраци си простеляєме; на огни вариме си їсти в котликови. Оден из вуцями, другий ватажит. У 5 часу встаєме дойити,- додає він, – у 7 часу оби вже пушли гет, а в 11 заганяєме, подойили – у 3 маймай упустили и так у 5 увечері загнали, здойили, и маймай упустили їх на удвичур».

 Як кажуть хлопці, диких звірів у далеких горах не бояться, бо за останні роки бачили там лише кабана, хоч чули, що є тут і вовки і ведмеді… Овець пильно стережуть, бо ж за кожну несуть відповідальність.

Так, вівчарем може стати не кожен. Цієї справи не навчитися – вівчарем потрібно народитися. До речі, зараз хлопці випасатимуть на Полонині близько трьохсот овець, а в минулі роки їх було ще більше, бо ж горінчовські отари змішували із вівцями з сусідніх сіл. Ця традиція мала назву «Мішання». Потім було відновлено і традицію освячення.

Так, це чудове дійство вже третій рік поспіль проводиться на території  господарського двору у Горінчові. Як і минулоріч, овець освячували місцеві священики – отець Димитрій та отець Іоанн. Продовжував дійство чудовий концерт за участі гуртів та вокалістів зі всієї Хустщини.

Освячення овець перед відправленням їх на Полонину – чудова справа, яку, сподіваємось, горінчовці продовжать і надалі, бо ж відновлення кожної древньої традиції дає нам можливість хоча б трошки поринути в минуле, чогось хорошого навчити наше молоде, підростаюче покоління. І дуже добре, що є у нашому районі ентузіасти, які ці традиції не забувають і успішно їх відроджують.

Оксана Горват

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

dsc_0164_123

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

Пасха у багатьох народів пов’язана з різними повірями. Найпоширенішим з них є само вітання: «Христос воскрес!», на яке прийнято відповідати: «Воістину воскрес!» Крім того, багато хто, як символ примирення і братської любові, використовує рукостискання і поцілунок в щоку. Це зближує людей і робить їх відвертішими, чистішими, доброзичливішими.

Люди вірили, що в пасхальну ніч можуть з’явитися давно померлі родичі. Для цього треба було просто після хресного ходу сховатися в храмі зі Страсною свічкою, але цього ніхто не повинен був бачити. Крім того, наші предки вважали, що в цю ніч нечисть особливо злиться, після заходу сонця прагнули не виходити на вулицю. У кожному собаці, свині, не говорячи вже про чорних кішок, селянам увижалися перевертні. У церкву старалися йти не поодинці, а групами.

Найсміливіші розважалися на перехрестях з пасхальним яйцем, катаючи його по ґрунт. Вони сподівалися, що біси обов’язково вийдуть з пекла і станцюють для них.

У давнину господині в Пасхальну неділю спостерігали за тваринами. Хто з худобини лежав смирно – з того, вважали, буде користь, хто ворочався – вигоди чекати марно. Зранку жінки також лякали курей, проганяючи їх з сідала, щоб не лінувалися, несли більше яєць.

Існував також цікавий звичай вигнання з хати клопів і тарганів. Після обідньої служби господар, прийшовши додому, повинен був постукати в двері. Хазяйка зобов’язана була запитати, хто там. Він відповідав: «Я, господар твій, звуть мене (ім’я). Ну що, дружино, чим розговлятися будемо?» «Ми то розговлятися будемо м’ясом, сметаною, молоком, яйцями». «А клопи-то чим?» «А клопи клопами». Люди були упевнені, що після такого діалогу таргани з’їдять один одного.

Вартий уваги і древній звичай «чатування сонечка». Вважалося, що на Паску небесне світило «грає» і, якщо поглянути на нього через закопчене скло, воно неодмінно станцює.

Особливим «щастям» вважалося померти в Пасхальний тиждень, тому що в цей період відриті райські брами, покійний відразу потрапляв до Царства.

Бабусі стверджували, що пасхальні блюда, освячені молитвою, наділені колосальною силою і допомагають під час труднощів. Страви хазяйки приховували на ніч, щоб навіть миша не змогла до них добратися. Вірили, що якщо мишка з’їсть декілька крихт з пасхального столу, у неї неодмінно виростуть крила і вона перетвориться на кажана. Згідно з повір’ям, кинуті у вогонь кістки від великодніх страв, під час грози відводили удар блискавки. Голівку від освяченої паски господар брав з собою на поле, там її з’їдав для «щедрого урожаю».

Щоб бути гарними і рум’яними, дівчата умивалися водою, в якій фарбували писанки.

Свої «Пасхальні повір’я» були навіть у злодіїв. Під час служби вони прагнули у когось вкрасти будь-яку дрібницю. Це гарантувало успіх в їхній «справі» на цілий рік. Азартні гравці у взуття клали монету. Вірили, що вона принесе їм великий виграш.

Найбільше прикмет наші предки пов’язували  з пасхальними яйцями. Селяни запевняли, що впродовж сорока днів після Світлого Воскресіння Христос ходить по землі, тому не можна було викидати шкаралупу яйця через віконце, щоб не попасти в Сина Божого.

Розмальовані символічними узорами писанки приносили на могили в надії, що з їхньою допомогою душі померлих отримають полегшення на тому світі. Також вірили, що ці яйця можуть зціляти від хвороб впродовж багатьох років. Тому (особливо якщо яйце було отримане від священика) писанки зберігали впродовж багатьох років. Також вважалося, що пасхальні яйця допомагають при гасінні пожеж, в землеробстві, а також шукачам скарбів.

 У народному календарі на Великдень визначали погоду: якщо на свято небо ясне і сонце грає – буде хороший урожай, тепле літо, якщо дощ – рік обіцяв достаток на полях  злаків.

 

Секрети і традиції випікання закарпатської паски

passover-uzhhorod-castle-01

Секрети і традиції випікання закарпатської паски

З давніх-давен наші краяни українці шанували хліб і привчили до цього дітей, бо ж навіть у молитві щоденній є слова: «Хліб наш насущний дай нам на кожен день…»

Пасхальні коржі – те практично той же хліб, тільки обрядовий. Закарпатські господині мають свої секрети випікання пасок і, звісно ж, свої забобони… Хтось, коли паска в печі не розмовляє, хтось не відчиняє дверей, щоб хлібина не просіла,  хтось наспівує, щоб свята пройшли весело…

-До роботи жінка повинна приступити з чистими і світлими думками, з веселим настроєм, а рідні в цей день не повинні сваритися між собою. – каже справжня майстриня з випікання пасхальних коржів, хустська ґаздиня з кулінарним прізвищем, Марія Пекар. – Перед тим, як почати роботу,  слід прибрати в оселі і вдягнути чисту одежу.

Щодо самого рецепту паски, то пані Марія радить такий:  700 г борошна, 30 г дріжджів, 250 г молока, 100 г цукру, 3-4 яйця, 100 г масла, сіль. Дріжджі слід розчинити у невеликій кількості теплого молока, процідити, всипати просіяне пшеничне борошно вищого сорту і все це ретельно перемішувати до утворення однорідної маси. «Закваску» (опару) потрібно на кілька годин поставити  у  тепле сухе місце і прикрити чистою білою скатертиною (можна вишиваним рушником). Готовність опари кулінарна майстриня визначає за обсягом, що наприкінці шумування збільшується у два рази. Коли опара починає осідати, хазяйка з’єднує її із борошном у дерев’яній мисці. Туди ж виливає залишок молока, додає цукор, сіль, домашні яйця, масло. Це все вимішує до тих пір, поки тісто не перестане липнути до рук. Відтак для шумування ставить іще раз у тепле місце на 2-3 години. Під час шумування тісто потрібно підминати три рази, щоб воно стало пишним. Нарешті готове тісто переставляє у змазану маслом круглу металеву форму з високими бортами заповнюючи її до половини, і залишає, щоб підійшло.

-Ось і наступає найвідповідальніший момент, – усміхається жінка. – Паску потрібно прикрасити. У цій справі у кожній хаті свої правила. Я «качаю» валики, із яких плету  коси, роблю квіточки, листочки, хрестики. Щоб поверхня пасхального коржа була блискучою і гладкою, змазую  її збитим яйцем. Випікаю паску в добре нагрітій домашній печі (у кого немає цього старовинного диво-раритету, можна скористуватись звичайною духовкою)  при температурі 210-220 градусів протягом 25-30 хвилин. Під час випікання потрібно стежити, щоб паска добре пропеклася, а поверхня її стала коричневою.

Існує переконання, що традиція пекти паски походить ще з дохристиянських часів. Досі збереглося чимало прикмет, які ніяк не можна назвати християнськими…

– Сьогодні люди все більше вірять у саме в ті забобони, про які знають від близьких. Інтерес до нашої національної культури, в тому числі й до прикмет, відроджується після тривалого занепаду. – ділиться Марія Пекар. – Зокрема, моя бабуся була переконана, що лопата, на якій ставили в піч пасхальний корж, має священні властивості. I якщо всі члени родини не доторкнуться до неї, то хтось обов’язково захворіє. Мама ж, посадивши паску в піч, витирала нам обличчя, примовляючи:
«абись  був такий величний, як хліб пшеничний» (до синів) й «абись була  така велична, як паска пшенична» (до дочок). Я ж перед приготуванням символу Великодня щоразу молюся і паска виходить завжди на славу!

Марина Алдон

 

Українські традиції вербної неділі

489633

Українські традиції вербної неділі

За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.
За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.
Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязні люди обов’язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б’ють свяченими гілками:
Це не я б’ю, а верба б’є, За тиждень — Великдень!
Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька «котиків». За народними переконаннями, ці свячені «котики» вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих
настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.
Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов’язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.
Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.
Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти такі слова:
Будь великий, як верба!
Будь багатий, як земля!
Будь сильний, як вода!
Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.