Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

23.03.2015 21:29

812614706e

Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

Підземні лабіринти у давнину – були невід’ємним атрибутом структури будь-якої фортифікаційної споруди. В умовах постійних воєнних конфліктів укриття під поверхнею землі давали можливість власникам угідь, феодалам, князям сховатись і вийти живити з ворожого оточення. Мав свої таємні ходи і колись величний Хустський замок. На 170-метровому узвишші, між заростей та чагарників, каменів і руїн, спробували відшукати їх і ми.

Від нападів ворогів краяни ховалися в церкві

Відомо, що в давнину Хустський замок складався з двох дворів: верхнього та нижнього. Фортецю також було оточено трьома кам’яними брамами, кожна з яких укріплювалась двома баштами. Зі східного боку мури твердині підсилювалися трикутною баштою, а з півночі та заходу — бастіонами. На території середньовічної споруди, як свідчать історичні документи, був також колодязь, глибиною 160 метрів. Та найцікавіше, що під замком на стрімкій горі існувала ціла мережа підземних ходів. На жаль, відомо про них небагато… кажуть, що було їх усього сім, за числом днів у тижні…
Єдиний стратегічний лабіринт, у існуванні якого можна переконатись навіть сьогодні вів від однієї з кімнат фортеці до найстарішої кам’яної церкви Хуста – Єлизаветинського костелу, пам’ятки оборонного типу ХІІІ століття. Навіть зараз у підлозі на території святині є люк, що слугує дверима у підземелля. Правда, сам лабіринт місцями засипаний і ніхто не ризикує спуститись у нього. Згідно деяких документальних джерел, саме за стінами костелу місцеві мешканці ховалися від нападників під час монголо-татарської навали 1241-1242 років. Сюди ж могли спуститись із фортеці володарі замку. За народними переказами, костел служив краянам спасінням і під час весняно-осінніх повеней, оскільки розташований на узвишші. Проте чи могли хустяни добратись до церкви підземеллями під час розливу річок – невідомо.

Таємна дорога до Королівського замку

Наразі спростувати чи довести припущення про те, що Хустський замок з’єднувався із Королівським не тільки наземними, але й підземними шляхами – важко.
Проте, згідно легенди, коли до міста над Тисою приїхав воєвода Хуст, він звелів краянам насипати гору і побудувати на її вершині кам’яну фортецю. Крім того, поміщик ввів панщину, тож людям доводилось працювати на будівництві. Важко було краянам, багато хто помирав від голоду й непосильної праці. Коли ж над околицями населеного пункту піднісся могутній архітектурний комплекс, пан наказав вирити підземний хід, аби сполучити власні володіння із цитаделлю у Королеві, на випадок ворожого вторгнення. Дев’ять років копали краяни підземну магістраль і коли, нарешті, завершили, воєвода поселився у фортеці. Назвав він місто Хустом, а ріки, що протікають неподалік – Тисою, Рікою і Хустецем – на честь власних дітей.

Внутрішні магістралі твердині

Були у фортифікаційній споруді й інші ходи, про які можемо дізнатись із різних друкованих видань. Зокрема, в «Українській радянській енциклопедії» (За ред. М. Бажана) йдеться, що: «До замку із заходу, від річки Хустеця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з’єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом». Отже, між частинами замку теж були лабіринти.
Зі слів старожилів, колись у районі амфітеатру було невелике кругле підземелля, що вело на вершину гори. Сміливі парубки з ліхтариками навіть на канатах спускалися у котлован. Як не прикро, сьогодні вхід у підземелля завалився. Знайти його важко… проте можна.
Отже, як мінімум два ходи за межі Замкової гори не «виходили», тому, вірогідно, слугували для прикриття внутрішніх інтриг мешканців фортеці, або ж для попередження комендатури про якусь небезпеку.

Підводні чи підземні бункери?

Ще про два потаємні лабіринти, що вели до річок – один – до Ріки, інший – до Тиси, можна прочитати у виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область». Скоріш за все, прокладалися вони для того, аби в період засухи можна було швидше добратися до водних артерій, як воєводі, так і його слугам, адже замковий колодязь міг пересихати.
А от найдовший, сьомий лабіринт, закінчувався аж у іншій державі – тодішній Трансільванії (сучасній Румунії). Найімовірніше, що торували цю магістраль останньою, у період, коли частина Закарпаття належала династії Драгів (XIV ст.).
Слід зазначити, що підземний Хуст таїть у собі досі багато секретів, які неодмінно слід розкривати. Прикро, що стіни величної твердині з кожним роком руйнуються все більше, а вони є німими свідками багатьох історичних подій і нагадують сучасникам про героїчне минуле славних пращурів.
До речі, незважаючи на активні пошуки, знайти на Замковій горі жоден із лабіринтів так і не вдалося…

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: історія і Хуст. Коментарі Вимкнено до Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

11.03.2015 15:47

Хуст легендарний

cf2455912988048c508bd8ce6ce94f22_600x1000
Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Нещодавно світ сколихнула звістка про те, що легендарний замок графа Дракули в Румунії виставили на аукціон. Ціна виявилась чималою – 80 млн. доларів. Охочих придбати фортецю, у якій колись мешкав кровожерливий граф, незважаючи на фантастичну вартість та занедбаність будівлі, виявилось чималою, однак через бюрократичні перепони, фортифікаційна споруда досі залишається у власності родини Габсбургів.

Хто такий Влад Дракула?

Містичні оповіді про вампірів у наш час відомі навіть дітям. Любителі жахів із небувалим ентузіазмом «смакують» фантастичними повістями про кровопивць, а письменники у своїх творах наділяють химерних «героїв» надлюдськими здібностями. Чи був таким Влад Дракула? І ким він був взагалі? Щоб з’ясувати, заглянемо спочатку до Вікіпедії.
0_820a5_90f20788_orig

«Влад III (Дракул, Влад Цепеш, рум. Vlad Ţepeş, Влад Наштрикувач, та Влад Дра́кула рум. Vlad Drăculea — «син дракона» чи «син диявола») — валаський князь і воєвода (1448, 1456–1462, 1476), румунський національний герой. Вів непримиренну боротьбу проти османського поневолення Валахії, за що здобув репутацію жорстокого правителя. Сприяв і вітав розвиток торгівлі та ремесел — у центральному Державному історичному архіві Львова зберігається його грамота, дарована львівським купцям», – йдеться в електронному виданні.
Сьогодні точно відомо, що прізвисько «Це́пеш» («Наштрикувач», від рум. ţeapă — паля) румунський князь отримав від підданих за жорстокість у розправі з ворогами та власними громадянами, яких саджав на палю, а Драг, або Дракула – завдяки членству пращурів у елітному лицарському ордені Дракона.
Вважається, що сумнозвісний «чорний князь», майстерно перетворений ірландським романістом Бремом Стокером у літературного персонажа – вампіра-кровопивцю, жив не тільки у місті Бран, але й на території сучасного Закарпаття, яке в ті часи переходило з рук в руки, від правителя до правителя. Слід зазначити, що у відомому на весь світ замкові Бран Влад III Цепеш (прототип Дракули) зупинявся всього лише один раз, але роман «Дракула», що вийшов у світ у 1898 році, зробив його популярним настільки, що до цитаделі масово ринули туристи. Нині фортеця посідає друге місце в рейтингу найдорожчої нерухомості Forbes і оцінюється в 140 млн. доларів.
Дослідники творчості Стокера вважають, що вигаданого Дракулу не слід ототожнювати з волоським правителем, хоча в самому романі є застереження про можливу схожість.
Але повернемося до України.

«Орлине гніздо» Цепеша в Хусті

До наших часів дійшло багато розповідей та легенд про будівництво Хустського замку. Згідно переказів, фортеця зводилась за рахунок місцевого населення. Краяни змушені були платити феодалові данину м’ясом, маслом, молоком та іншими продуктами. Цементний розчин, який скріплював між собою величезні камені – стіни замку, готувався із яєць, які приносили хустяни, самі роками не знаючи їхній смак. Часто люд взагалі голодував, терпів гноблення та важко працював на поміщика. Навіть після зведення могутньої цитаделі на горі, замок кілька разів доводилось реставрувати, бо мури зазнавали руйнації із-за ворожих нападів. А за саму фортецю, яка була безмовним охоронцем соляного шляху і розташовувалась на дуже зручному місці Мараморощини, не раз точилися запеклі бої між представниками різних держав. Тож, як свідчать уже архівні документи, граф Дракула справді володів Хустським замком.
Зокрема, історик, завідувач кафедрою туризму УжНУ Федір Шандор пише, що: «Влад Цепеш мав безпосереднє відношення до Закарпаття. У 1329 році угорський король за особливі заслуги перед короною і Його Величністю подарував рицарю Драгу, Хустський замок з околицями, які на той час складали майже третину Закарпаття. Деякі дослідники династії Дракула, вважають що власник два роки поспіль прожив у Хустському замку».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Проте інші дослідники переконані, що хоча офіційна штаб-квартира «князя темряви» розташовувалася в Хусті, та де-факто брати Влад і Вальк жили в селі, розташованому у 34 кілометрах від міста над Тисою, яке від імені Драгів і отримало сучасну назву – Драгово.
Цікаво, що згідно сучасних досліджень та архівних документів, «угорський король частенько брав у борг від Драга гроша, а віддавав землями. Тому незабаром володіння Драга зросли у кілька разів, а сам лицар знахабнів і почав вимагати від монарха додаткових привілеїв. Бідний король зрозумів, що виростив монстра, і вирішив від нього «спекатися». Але воювати проти Драга було справою марною, тому в сусідньому Виноградівському замку правитель поселив ще одного завзятого воїна — барона Пітера Берені, і доручив йому збутися Драга будь-яким способом. У ході безконечних боїв барон витіснив Драга з рівнини і змусив переселитися в гори Трансільванії, де рід Драгів або Дракул живе донині» (видання «Замки України»).
Слід зазначити, що на Хустщині досі збереглися прізвища з коренем «Драг» – Драгула, Драгушинець, Драгуський тощо. Однак, якщо співставити дати і вивчити хронологію, то виходить, що власником Хустського замку був не всім відомий Влад Дракула, який народився 14 листопада 1431 року (замок же перейшов династії Цепеш у 1329 році), а його дід, на жаль, теж дуже кровожерливий володар.
До слова, за минулий рік замок Бран у Румунії завдяки відвідувачам із усього світу приніс своїм власникам 1,2 млн. євро чистого прибутку. Було б добре, якби славнозвісний Хустський замок теж був більш відомим туристам і допомагав залучати додаткові надходження до місцевої казни.

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу і Туризм. Позначки: історія, традиції, туризм і Хуст. Коментарі Вимкнено до Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

10.03.2015 22:16

До 925-річчя Хуста

img_1_big
Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

Уже кілька років Мукачево відзначає день небесного покровителя – Святого Мартина. А чи є опікун у славного геройськими подвигами містян Хуста?
Багато хто з дослідників вважає, що протекторат над містом потрібно надати святій Єлизаветі, адже унікальна кам’яна готична церква-фортеця зведена у ХІІІ сторіччі саме на її честь, є найстарішою, дивом вцілілою до цих пір, архітектурною пам’яткою Хуста. Єлизавета Угорська (яку римо-католики та протестанти вшановують 17 листопада) була дочкою короля Андраша ІІ та дружиною французького правителя Людовика IV. Усе життя жінка займалася доброчинністю, допомагала бідним, власним коштом будувала лікарні та просвітницькі заклади. Однак до Хуста благодійниця, на жаль, не мала абсолютно ніякого стосунку.
Згідно іншої версії, опікуном міста над Тисою слід вважати людину, яка мала до населеного пункту пряме відношення – будувала славнозвісний замок, від якого, як не прикро, нам залишились тільки поруйновані останки. Тож хто подарував хустянам сповнену легенд фортецю, руїни якої оздоблюють герб міста?
Щоб розібратися, вдамося до пояснень Вікіпедії.
«Ху́стський за́мок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна). Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році», – йдеться у найвідомішому у світі електронному виданні.
Почнемо з того, що перехід через Карпати у 896 р. (у літописі Нестора у 898 р.) угорських племен під проводом старого вождя Альмоша та його сина Арпада і створення ними держави у пониззі Тиси й Дунаю, суттєво вплинули на хід історії нашого краю.
200px-Laszlo-ChroniconPictumВажливо, що історично територія сучасного Закарпаття входила до складу Київської Русі. Проте з початком феодального розпаду української прадержави, у 1090 р. Потисся захопили угри. Угорщиною у ті далекі часи саме правив один з найвідоміших королів, нащадок династії Арпадів — Ласло І Святий (27 червня 1040 — 29 липня 1095). У королівстві за його правління відбулось багато економічних реформ, було прийнято низку важливих законодавчих актів. Наразі багато істориків сходяться на думці, що саме Ласло І почав будувати Хустський замок, зокрема, більшість джерел стверджують, що Ласло наказав перебудувати дерев’яно-земляне укріплення на високій 170-метровій горі вулканічного походження на могутній кам’яний замок з метою охорони кордонів та захисту від ворожих племен торгового «соляного шляху». Будівництво фортеці завершилося у завершилася в 1191 році (камінь саме з такою датою знайдено серед руїн). Слід зазначити, ще вже у 1329 Хуст отримав статус вільного королівського міста, що надавало населеному пункту ряд привілеїв.
Про замок доволі колоритно у 1667 році писав турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд».
замокЦікаво, що до будівництва фортеці з каменю, рештки якої ми можемо побачити сьогодні, у Хусті була інша, дерев’яна фортифікаційна споруда. Найвірогідніше, що споруджували її саме наші слов’янські предки. У праці угорського історика І. Сіладі «Загальна історія Мараморошу» (Sziladyi I. Maramaros varmegye egyetemes leirasa) сказано: «Хустський замок був побудований для позначення межі Угорської держави та її захисту, а також для приборкання переможених русичів».
Проте у 1281 році Хустська твердиня повернулась до українського «пралона» – стала власністю князів Галицько-Волинської держави. За володіння нею не раз точились запеклі бої. Однак у 1321 році князь Лев віддав Марамороські землі угорцям, як придане для доньки, що стала дружиною короля Карла Роберта.
Та слід зазначити, що хустяни завжди були мужніми і нескоримими. Ні татарська орда хана Гірея в 1594 р., ні польське військо на чолі з князем Любомирським в 1657 р., ні турецька армія в 1661-1662 рр. захопити фортецю у місті над Тисою не змогли, хоча значно більші замки у сусідніх містах (у тому числі в Ужгороді та Мукачеві) завойовували.
І все ж… хто б не був ініціатором спорудження Хустського замку, укріплення, однозначно, зводилось за рахунок експлуатації місцевого люду. Тож і не дивно, що волелюбні краяни неодноразово повставали проти правителів. Зокрема, у 1514 р. Хуст разом із палацом опинилися в центрі повстанського руху під командуванням Д. Дожі. На жаль, протестувальникам так і не вдалося захопити фортецю. Крім того, існує чимало легенд про народних месників, прототипами яких слугували реальні люди. Скажімо, про Пинтю, що пострілом гармати зруйнував замок, досі складають літературні твори, розказують оповідки, співають пісні.
Як не прикро, та імена тих, хто трудився над спорудженням головної цитаделі Хуста, канули у лету… Ми не знаємо достовірно прізвищ ні зодчих, ні проектувальників… Але нам залишився на згадку безцінний масштабний скарб – справжній монументальний комплекс – Хустський замок… що до сьогодні, навіть понівечений силами природи, вабить містичною таємничістю та величчю.
Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: історія, народні звичаї і Хуст. Коментарі Вимкнено до Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

Про світанок свободи Хуста можна дізнатись у краєзнавчому музеї

25.03.2014 23:21

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Про світанок свободи Хуста можна дізнатись у краєзнавчому музеї

У музеї експонується виставка, присвячена подіям Карпатської України та Карпатській Січі. Ціла музейна кімната заповнена експонатами 75-літньої давнини. Виставка працює вже другий рік, однак цими днями її було поповнено новими цікавими матеріалами.

Свідки історії розкривають нам таємні досі сторінки тогочасного життя міста над Тисою. Чимало речей часів Карпатської України зберігається і в фондосховищі. Є тут і щоденники скаутів, і друковані видання 1939 року, і форма воїна Карпатської Січі, і поштові марки, і конверти, й багато іншого. Одним з найцінніших експонатів вважається прапор Карпатоукраїнської держави, який прикрашав будинок Сойму під час героїчних, та в той же час і сумнозвісних подій.

На виставці представлено світлин державних та громадських діячів, книжки, газети, афіші театру «Нова сцена».

-Переважну більшість  експонатів передали до музею самі хустяни – очевидці тих подій. У нас є також багато документів про Августина Волошина. – зазначив старший науковий співробітник Хустського краєзнавчого музею Борис Прокопів. – У виставковій залі представлені й побутові предмети, якими користувалися тодішні урядовці.

Крім того, у одному з приміщень картинної  галереї працює тематична виставка, на якій представлено роботи чотирьох львівських художників, які відобразили власне бачення Карпатоукраїнських подій.

Категорії: Мистецтво і культура. Позначки: історія, Карпатська Україна, культура, мистецтво і Хуст. Коментарі Вимкнено до Про світанок свободи Хуста можна дізнатись у краєзнавчому музеї