Як горінчовці проводжали овець на Полонину…

ВУВЦІ

Як горінчовці проводжали овець на Полонину…

Жителі мальовничого села Горінчова вже третій рік поспіль беруть активну участь у відродженні давніх традицій нашого народу. Як і в попередні роки, в урочистій атмосфері місцевими священиками тут було освячено овець перед відправленням їх на Полонину.

Багато горінчовців пам’ятає, як колись давно, ще в часи Радянського Союзу у Горінчові святили овець. І освячували їх саме в день святого Юрія – покровителя землеробства і скотарства. Кожна вівця, яка йшла у далеку дорогу, освячувалася. Завдяки цьому було спокійніше і вівчарям, і господарям …

ВУВЦ6І

У Горінчові і зараз багато людей активно займається вівчарством. І з кожним роком поголів’я цих тварин у селі збільшується. Багато мешканців тримають вівці у своїх домашніх господарствах, не мішаючи з іншими і не відправляючи їх на Полонину. У когось є 10-15 голів, та є у селі господарі, які тримають по 50 і більше. От, наприклад, один із мешканців села, Іван Петрина має 150 овець. Каже, що скільки себе пам’ятає – вдома були вівці. Активно займатися вівчарством почав близько 10 років тому. Щороку він наймає вівчарів і відправляє своїх овець на Полонину. Інколи і сам їх там випасає.

Як каже Іван Петрина, овець тримати досить складно, бо ж лише 4 місяці дають сир, а 8 – потрібно на них укладати. Доводиться ще йти й на заробітки, бо ж на вівчарстві прожити не можна. Та й держава колись допомагала, а за останні 4 роки не дала ані копійки. Вівчарство бізнесом не назвеш. Це – лише хобі. Тож, і займаються ним лише справжні ентузіасти. Ентузіастами можна назвати і вівчарів, які випасають горінчовських овець на Полонині. Ще зовсім молоді хлопці – Василь, Віталій Талапки та Михайло Попович повністю присвятили своє життя цій складній справі. Вони залишають домівки і йдуть у гори. Як там живуть –  розповіли і нам.

 ВУВЦ2І

«Збиваєме колибу тамки, – каже Михайло Попович, – матраци си простеляєме; на огни вариме си їсти в котликови. Оден из вуцями, другий ватажит. У 5 часу встаєме дойити,- додає він, – у 7 часу оби вже пушли гет, а в 11 заганяєме, подойили – у 3 маймай упустили и так у 5 увечері загнали, здойили, и маймай упустили їх на удвичур».

 Як кажуть хлопці, диких звірів у далеких горах не бояться, бо за останні роки бачили там лише кабана, хоч чули, що є тут і вовки і ведмеді… Овець пильно стережуть, бо ж за кожну несуть відповідальність.

Так, вівчарем може стати не кожен. Цієї справи не навчитися – вівчарем потрібно народитися. До речі, зараз хлопці випасатимуть на Полонині близько трьохсот овець, а в минулі роки їх було ще більше, бо ж горінчовські отари змішували із вівцями з сусідніх сіл. Ця традиція мала назву «Мішання». Потім було відновлено і традицію освячення.

Так, це чудове дійство вже третій рік поспіль проводиться на території  господарського двору у Горінчові. Як і минулоріч, овець освячували місцеві священики – отець Димитрій та отець Іоанн. Продовжував дійство чудовий концерт за участі гуртів та вокалістів зі всієї Хустщини.

Освячення овець перед відправленням їх на Полонину – чудова справа, яку, сподіваємось, горінчовці продовжать і надалі, бо ж відновлення кожної древньої традиції дає нам можливість хоча б трошки поринути в минуле, чогось хорошого навчити наше молоде, підростаюче покоління. І дуже добре, що є у нашому районі ентузіасти, які ці традиції не забувають і успішно їх відроджують.

Оксана Горват

«Золоті» енергоносії Хустщини розорюють підприємців

1309703215_article

«Золоті» енергоносії Хустщини розорюють підприємців

На жаль, сьогодні економіка нашої держави у реанімаційному стані, підприємствам важко виживати в умовах кризи, втрачаються робочі місця, малий та середній бізнес «дише на ладан».

До мене, як до депутата Хустської районної ради, неодноразово зверталися мешканці краю та підприємці, обурені діяльністю Хустського РЕМу стосовно нарахування попередніх виплат за два місяці наперед, згідно замовленої потужності споживання. Викликає подив, чому авансові платежі не зараховуються в оплату електроенергії, а залишаються на рахунку підприємства. Фактично це є безплатним кредитом, який надають підприємці РЕМу. При цьому, за користування коштами район електромереж нічого не сплачує споживачам.

Слід зазначити, що те, хто є власником обленерго – таємниця. З іншого боку, зрозуміло, що енергетична сфера приватизована чиновниками високого рівня, які і створюють різні бюрократичні перепони населенню. Щоб «лампочка Ілліча» загорілась на приватних фірмах, підприємцям доводиться долати цілу серію паперових митарств, а ще – щомісяця викидати гроші на благо олігархів.

Вважаю, що фірма, від якої залежить життєдіяльність інших галузей, повинна бути повністю власністю держави і не створювати комунальної монополії, адже ні фізичні, ні юридичні особи не мають можливості вибирати, послугами якої енергетичної установи користуватися і кошти краян осідають в одній кишені. Немає також чітких підрахунків за спожиті кошти і рентабельність «електичного» бізнесу важно зрозуміти простому споживачу. Крім того, техумови, підведення електроенергії від будинку до стовпа та встановлення лічильника коштує від 5 до 15 тисяч. грн., а мінімальна заробітна плата 1200 грн.

Чиновники місцевих РЕМів диктують підприємцям власні утопічні умови, мотивуючи свої дії тим, що обленерго закуповує електроенергії від НКРЄ. Але ж не можна, скажімо, купити одяг чи взуття, двічі за нього заплативши, спочатку – на два місяці наперед, а потім – після отримання товару. Звичайно, це нелогічно і суперечить світовій практиці надання комунальних послуг.

Отже досить вводити підприємців у матеріальний колапс і створювати енергетичну кабалу. Хотілося б, щоб прокуратура надала правову оцінку порушенням з боку Хустського РЕМу, а енергетики краю перестали пускати «пил у очі» місцевим мешканцям та представникам бізнесу. Настав час працювати ефективно, чесно та прозоро.

В’ячеслав Гук, депутат Хустської районної ради

Маленький шматочок раю в теплицях “ІЗА-Б.А.Т.Е.”

xexvtr

Маленький шматочок раю в теплицях “ІЗА-Б.А.Т.Е.”

Гордістю закарпатського села Іза вважаються кошики з лози і сучасне тепличне підприємство, створене на базі колишньої колгоспної теплиці. Сьогодні Іза-Б.А.Т.Е. – добре обладнане господарство, де чисто і затишно, як вдома. З 2011 року очолює підприємство справжній професіонал Закула Айюбович Аббасов.

– Впродовж року ми вирощуємо 1,5 тис. т екологічно чистих огірків, наші кущі-ліани (насіння купуємо в Голландії) досягають в довжину 15 метрів, а полем, яке оснащене краплинним зрошуванням, керує комп’ютер. Власне так на нашому тепличному комбінаті з’являються на світ огіркита помідори, – розповідає Закула Аббасов. – А ринок збуту продукції великий – від Закарпаття, до Донецька та країн близького зарубіжжя.

 1-47-44

У величезних відсіках теплиці томатні кущі простягаються рівними, як нитки, рядами. Довжелезні триметрові смарагдові пагінці в’ються до самої стелі. На кожному кущику приблизно з десяток томатних кетягів, верхівки усіяні яскраво-жовтими квітками. Протягом сезону цих овочів тут збирають 400 тон з гектара.

– Відразу відзначу, що овочі у нас плодоносять по спіральній системі: у верхній частині куща соковиті кетяги, ще зелені, а ті, які знизу, завтра-післязавтра дозріють. – охоче ділиться досвідом Закула Айюбович. –  Коли зберемо стиглі плоди, стебло ніби тягнеться до сонечка і виструнчується догори.

Цікаво, що дійсно можна побачити, як на землі товсті зелені ліани в’ються довкола помідорного ряду і при цьому верхівка куща продовжує зростати і плодоносити. Томати-Довгань, здається, справжнє диво природи.

 5-23

– Не природи, а генетики, – заперечує директор теплиці. –  В рослини видаляють бічні пагони, щоб формувалася сильна верхівка. Висіяли високопродуктивні гібриди томатів в кінці минулого року, за місяць пересадили молоді сходи в мат-брикети з кокосової соломи. А за чотири – зібрали перший урожай соковитих плодів “.

Проте насіння дива-овочів недешеве. Одне зернятко томатного гібрида коштує майже дві гривні. У 2011 році закарпатські аграрії пробували вирощувати ізраїльські сорти: “Грациела” і “Шарлота”, в цьому ж – домінують продуктивні голландські гібриди “Бесса” і “Раїса”.

У коридорі теплиці теж все акуратно. Там поки що «відпочиває» техніка. А з боків видніються декілька величезних баків.

– Тут готують живильний коктейль для рослин, –  відразу ж пояснює керівник Іза-Б.А.Т.Е. – Агроном за допомогою комп’ютерної програми розраховує, скільки саме магнію, кальцію і інших живильних речовин необхідно для певної фази зростання рослини. Після цього з кожного бака автоматично до резервуару спеціальної установки, недавно купленої в Ізраїлі, закачується потрібна кількість екологічно чистих добрив. За декілька хвилин живильна суміш готова. Далі вона «транспортується» до кореневої системи кожної рослини за допомогою трубки (все автоматизовано).

А запліднюють квіти огірків і томатів спеціальні тепличні джмелі. У кожній “смугастій” сім’ї налічується близько сотні комах, працюють вони протягом двох місяців (на гектар потрібно чотири смугастих родини).

Колись в Закарпатті діяло декілька потужних тепличних комбінатів. Сьогодні – в ізянських теплиць немає конкурентів у області. Об’єм інвестицій в цей бізнес – більше 1,5 млн. доларів США. Тут працює близько 160 місцевих жителів.

ogurec-01

Незважаючи на економічні проблеми в країні, пан Закула сміливо долає перешкоди, йде вперед і веде за собою колектив.

– Я віруюча людина і у всьому покладаюся на Господа, яких-небудь особистих секретів успіху не маю, вважаю, що для того, щоб чогось досягти, треба дуже багато працювати. Сам на роботі провожу 16-20 годин, – посміхається начальник тепличного підприємства.

Кажуть, що враження про співрозмовника формується в перші хвилини знайомства, бо ж як стверджує народна мудрість: «по одежі зустрічають, а по розуму проводжають». І слід зазначити, що З.А.Аббасов володіє якоюсь притягуючою кармою, своєрідним магнетизмом, з ним хочеться спілкуватися і слухати його цікаві розповіді про теплицю. Він – блискучий приклад сучасного успішного підприємця, відмінний керівник, сильна, оптимістична, покладиста ділова людина, а його підприємство – одне з кращих в країні.

 

Марина Штефуца.

Іза плете великодні кошики на всю країну

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Іза плете великодні кошики на всю країну

Село Іза на Хустщині – єдине в Україні спеціалізується на плетінні великодніх кошиків. Місцеві жителі самі вирощують лозу для своїх виробів, створюють із неї ексклюзивні речі. Лозоплетіння – головний спосіб заробітку в Ізі.

Уздовж центральної вулиці майже біля кожної хати справжня виставка найнеординарніших  виробів. Чого тут тільки не побачиш — столи, стільці, крісла-гойдалки, шафи, полички, тумбочки, скрині для білизни, будиночки для тварин, абажури, вази, хлібниці, таці, тарілки, підставки, обплетені бутлі й пляшки. Туристи з усієї області приїжджають сюди на сувенірами. Діти просять від батьків придбати їм плетених коників, качечок і журавликів, навіть… чималого тракторця, велосипед чи сани. Дорослі ж «отоварюються» речами, які можуть згодитись у господарстві, бо ж самих тільки кошиків ізяни виплітають більше двох сотень видів.

Плетена хата

Справді багата фантазія у мешканців села, яке ще йменують павучиним, бо трудяться, плетуть ізяни цілорічно, мов павуки, звісно, у доброму сенсі слова. Та й вчаться мистецтву лозоплетіння тут із дитинства.

Найбільше вражають елементи декору ізян та плетені. Цікавим є й посуд із лози, підставки для квітів. Загалом, складається враження, що ізянам не треба купувати в дім абсолютно нічого – вони все можуть зробити своїми руками, з тоненьких вербових гілок. Хто його знає, може, через кілька років тут плестимуть навіть будинки.

Родинна справа

В Ізі лозоплетінням займаються сотні років. Володіє ремеслом уже не одне покоління селян. Ніколи перед мешканцями невеликого населеного пункту не виникало питання, чим засадити землю. Саме вербу, а не кукурудзу, помідори чи картоплю  вирощують тут  на ділянках.

-Старожителі з вуст в уста переповідають бувальщину, – розповідає майстер лозоплетіння, директор Ізянського будинку культури  Віра Вучкан. – Жив колись на цих землях дуже бідний чоловік на ім’я Іван Кашко. Пішов він одного разу на річку, нарубав лози і виплів кошик із неочищеного пруття. Продав його на ринку, а згодом спробував очистити гілки і зробив кращий кошик для грибів. Потім виготовив підставку для бутлів — із двома ручками. Навчив того ремесла і двох своїх синів. Відтак люди почали ще більше фантазувати, вигадувати візерунки. Все більше кошиків продавали, збагачувалися. І так вже завелося в Ізі, що не знати тут плести кошики – ганьба.

Зі слів Віри Михайлівни, є в селі справжні віртуози лозоплетіння, метри ремесла. Одним з таких можна назвати 85-річного Михайла Кашківа. Де він тільки не побував зі своїми диво-витворами! Ще за радянських часів його роботи виставлялись в московському ВДНГ. Тоді ізянина було нагороджено золотою медаллю, яку він з гордістю показує онукам і сьогодні. Ще одним професіоналом, яким гордиться село, є  Василь Чохняй – учасник Міжнародної виставки лозоплетіння, що проходила кілька років тому в Польщі. Наш земляк виплів із лози рибу в людський зріст, за що його було нагороджено грамотою ІІІ ступеня та грошовою винагородою, розміром 500 доларів.

Сама ж В. М. Вучкан не є корінною ізянкою – народилась у Тячівському районі, та як тільки переїхала на Хустщину, зразу ж уподобала народне ремесло плетіння кошиків. До речі, її чоловік, вінничанин, теж навчився плести і зараз виготовляє із лози декоративні склянки для квітів.

Великодні кошики

Головна «спеціалізація» ізян – великодні кошики, які добре реалізовуються на ринках усієї України.  Дехто навіть умудряється везти лозові вироби в Росію, Білорусь, європейські країни.

Сьогодні ізяни не просто плетуть кошики, вони перетворюють кожен виріб  на дизайнерську авторську річ – декорують мереживом, тканиною та квітами. Щороку майстри експериментують із формою, поєднанням різних видів лози. Неординарно виглядає на кошику вишивана «спідничка» з тканини, яку майстрині доповнюють пасхальною серветкою, вишитою хрестиком.

-Під час роботи в Ізі заведено співати. – ділиться Віра Вучкан. – однією з найрозповсюдженіших пісень є:

Ой плету кошарину,  вінок заплітаю,

 Та я собі за миленьким  кожен час гадаю.

 Тепер плетуть кошарини, давно плели коші,

 Та все люди говорили,  що є з руща гроші.

Сама Віра Михайлівна вже виплела більше тисячі корзин, вона дає для молоді та гостей села майстер-класи з лозоплетіння, охоче ділиться таємницями ремесла.

На жаль, у цьому році ціна пасхального кошика дуже низька (приблизно 25 гривень), тому в Хусті на центральному ринку купити «кошарку» проблематично. Ізяни воліють перечекати економічну кризу, ніж віддавати плоди своєї праці за безцінь. Але в самому селі можна легко придбати будь-яку плетену ексклюзивну та потрібну в господарстві річ.

Марина Алдон.

 

Рокосово – столиця березового соку

березовий сік

Рокосово – столиця березового соку

Березняк у Рокосові, що на Хустщині, є однією з найбільш мальовничих «родзинок» краю. Тут гарно в будь-яку пору року. Це місце облюбували і наречені для весільних подорожей, і діти для рухливих ігор на свіжому повітрі, і просто охочі добре провести час на лоні природи. Самі ж мешканці Рокосова гордяться прекрасною природою у рідному селі та намагаються «видобути» з неї хоч якусь користь.

Зазвичай, кінець березня та початок квітня – час для збирання березового соку. Однак потрібно знати основні правила та умови збирання цього смачного та цілком натурального напою.

Еліксир здоров’я для родини чи березовий бізнес?

-Збирати сік для себе можна без усіляких дозволів, аби лише не псувати дерева та не сочити молодих дерев. Натомість, відповідно до Лісового кодексу України, в разі заготівлі березового соку на продаж, необхідно придбати в лісництві лісовий квиток, адже добування березового соку – спеціальний вид використання лісових ресурсів, так зване побічне користування. – наголошує провідний інженер по охороні і захисту лісу ДП «Хустське лісове дослідне господарство» Іван Брода. – Відповідно до лісового кодексу, такий вид діяльності потребує спеціального дозволу – лісового квитка. Громадяни, які бажають  здійснювати заготівлю березового соку, повинні звернутися до постійних лісокористувачів (лісгоспів), які видають відповідні квитки для добування соку у спеціально відведених для цього місцях. Категорично заборонено робити підсочування дерев у парках, лісах природно-заповідного фонду, що виконують водоохоронні захисні санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, а також тих, які мають діаметр менший ніж 20 сантиметрів.

Де збирати березовий сік?

-Не кожне дерево підходить для того, аби із нього отримати цілющий смачний напій. Береза має мати не менше 30 років, діаметр стовбура повинен перевищувати 30 см, при цьому чим старіше дерево – тим краще і для збирання соку, і для самої берези. – зауважує Роман Келемен, громадський активіст і колишній рокосівчанин. – Слід зазначити, що збирають сік у скляну банку з широким горлом або у відро (пластик небажаний, бо додає березовому соку специфічного присмаку), зробивши акуратний круглий отвір у березі свердлом або ножем, напрямком знизу вгору, так щоб березовий сік вільно стікав униз. У жодному разі не можна користуватися сокирою! Глибина отвору – не більше 2-3 сантиметрів, залежно від товщини кори. Робити отвір для збирання соку потрібно краще не на висоті 0,5 метрів, як це найзручніше для людини середнього зросту, а вище – на висоті близько 1,5 метри від землі, де є найсмачніший сік. Крім того, отвір повинен знаходитись із північного боку, де зазвичай збирається найбільше березового соку. У нього потрібно вставити трубочку, якою березовий сік і стікатиме у заготовлений посуд. Більше одного отвору робити не доцільно.

Крім того, зі слів Романа Юрійовича, за 1 день з одної берези можна зібрати не більше 3-х літрів березового соку, після чого зроблений отвір необхідно обов’язково замастити мохом. Збирання більшої кількості соку (4-5 літрів) призводить до швидкого виснаження дерева й може спричинити його загибель. Безпечний термін збирання березового соку з 1 дерева – 10 років. Нормальна швидкість збирання березового соку: 3-х трилітрова банка під 30-ти річним деревом має заповнитися за 6 годин. І варто пам’ятати найголовніше – за підсочення молодого дерева з метою збирання березового соку, чи будь-які правопорушення, доведеться сплатити штраф.

 Корисні властивості березового соку

Чудодійний напій, популярний у Рокосові, використовується не тільки для тамування спраги, але й для лікування різних недугів.

-Сік містить більш, ніж 30 цінних компонентів, у тому числі: вітамін С, калій, залізо, магій, органічні кислоти, ферменти тощо. – ділиться терапевт Хустської районної поліклініки Світлана Сятиня. – На Хустщині традиційно вживають березовий сік напій замість узвару, проте з медичної точки зору пити сік найкраще по 1 склянці десь 3-4 рази на день за півгодини до прийому їжі. За наявності кашлю, ангіни чи застуди, напій варто підігріти, розбавити молоком і полоскати ним горло. Особливо корисний березовий сік для літніх людей і тих, хто страждає на гастрит, виразкові хвороби, недокрів’я, головний біль, бронхіт і туберкульоз легень, хронічний кашель чи ревматизм, радикуліт, подагру або артрит, має проблеми з печінкою.

Березова смакота

-Якщо не пити сік відразу, його можна зберегти й довше, але для цього напій потрібно злити у скляну банку і тримати у холодильнику. Однак протягом 2-3 днів сік все ж краще використати, бо із цілющого нектару він може перетворитися на отруту, – коментує рокосівчанка, справжній гурман та знавець «березової кухні» Мирослава Тегза. – До речі, є багато рецептів приготування березового соку та напоїв із нього.Ось кілька із них.

Бальзам із березового соку.

На відро свіжого соку кладуть до 3 кг цукру, 2 літри вина чи горілки та 5 штук дрібно порізаних лимонів зі шкіркою. Заливають у діжку й ставлять на 2 місяці в комору. Після цього напій розливають у пляшки й витримують у горизонтальному положенні ще 3-4 тижні.

Консервований березовий сік – старий чудо-напій відунів.

Згідно старовинного рецепту, потрібно взяти річні паростки сосни й добре їх промити, ошпарити, зняти весь наліт. Потім сік берези нагріти, але не доводити до кипіння і додати кілька жмень хвої. Розрахунок: приблизно 50 г хвої на 1 літр соку. Далі напій слід настояти протягом 6 годин і процідити. Відтак додати ложку меду й ще раз розігріти майже до самого кипіння та проварити півгодини. Готовий напій потрібно зберігати в пляшках.

Квас із березового соку.

Свіжий березовий сік можна нагріти до 35 градусів і додати в нього 20 грамів дріжджів на літр. Закваску поставити на 3-4 дні в темне холодне місце, після чого квас можна консервувати.

 

Марина Штефуца.

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»,

або повітряні корита Нижнього Бистрого

переправаСело Нижній Бистрий може похвалитися тим, що воно – одне з найдовших у краї: тільки берегами Ріки розтягнулося кілометрів на 8, та й по потічку Широкий полізло вгору десь на 12.  А ще тут є кам’яна церква, яку почали зводити в 1812-му, єдина в світі ГЕС, що використовує потенціал одразу двох річок, , діючий водяний млин, а головне – чудові краєвиди, які найбільше приваблюють туристів. Але у час технічного прогресу найбільший екстрим у гостей населеного пункту викладає саме «адреналінова» переправа.

Гірська Ріка ділить Нижній Бистрий на дві частини, щоб не долати кілометри до найближчого мосту, місцеві жителі розв’язали проблему — звели три повітряні переправи. Одну з них, що на початку села, добре видно з траси. Натягнутий через річку товстелезний трос у тримують два металеві стояки. Посередині, ледь не над самісінькою водою, на металевому ланцюгу висить велика дошка. До переправи поспішає чоловік. Він сідає на дошку, береться за металевий трос і, перебираючи руками, переправляється через ріку.

(більше…)