Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою
Нетлінні народні традиції, що передаються із покоління в покоління, є невід’ємним надбанням нашого народу. У селах Хустщини добре збереглися обрядові дійства зимового календарного циклу гулянь. Навіть сьогодні у столиці закарпатського лозоплетіння відбуваються цікаві дійства до різдвяно-новорічних свят, які завершуються Водохрещенськими купаннями.
Зимові свята у Ізі розпочинаються з відзначення дня святого Миколая. Тож увечері, 18 грудня, всі збираються у церкві, де співають «Ой, хто-хто Миколая любить». Відтак діти отримують подарунки і переходять до сільського будинку культури, аби взяти участь у концертно-розважальній програмі.
-Новий рік у нас супроводжують щедрудрування. Напередодні свята відбуваються надзвичайно цікаві ранки, дітлахів забавляють казкові герої. У цьому році ми влаштували спеціальну програму дозвілля для двох родин-переселенців – сім’ї Шехулін із Донецька, де виховується семеро малят та Гладковської із Севастополя (Крим), яка виховує двох наступників. Крім того, що до наших гостей завітали Дід Мороз зі Снігуронькою, сільрада, а саме – т.в.о. сільського голови Ольга Пасулька закупила дітлахам солодощі, – розповідає директор Ізянського СБК Віра Вучкан. – Приємно, що ми подарували свято тим, хто знаходячись далеко від рідної домівки, особливо потребує уваги та тепла, показали свою закарпатську гостинність та принесли хоч трохи власного позитиву у їхні серця.
Але найпомпезніше Іза відзначає Різдво. Тут до Народження Ісуса Христа готуються по-особливому. Господині пораються з наїдками, ґазди обходять хазяйство, готують для колядників вино у фірмових плетених корчагах.
-Колядувати починають маленькі хлопчики на обід, 6 січня. При цьому ворота у всіх селян у цей час відчинені, аби міг зайти будь-хто. Не впустити колядника – ганьба для всієї родини, – ділиться думками пані Віра. – Уже надвечір, коли починає сутеніти, із віфлеємськими зорями вирушають у мандрівку сільськими садибами «звіздарі». Аж після них починають ходити ватаги колядників із вертепами. До речі, тільки у Ізі існує старовинна традиція збирати на Різдво у великі кошики з лози гроші для храму. Сенс цього звичаю полягає в тому, що кожна вулиця має сформувати групу колядників, яка ходить селом віншувати та співати релігійних пісень, а зароблені гроші неодмінно передає на церкву. Ці кошти потім використовуються на ремонтні роботи, облагородження культової споруди, впорядкування цвинтаря та на інші добродійні цілі.
Старий Новий рік та свято Василя юні ізянки чекають чи не найбільше. Саме в цей день до молодиць приходять парубки, які незабаром планують їх сватати.
-Увечері на Маланку хлопці прикрашають коней та вози. Самі ж одягаються у народні костюми, при цьому неодмінно покриваючи голови капелюхами. Відтак – вирушають щедрувати дівчатам на видання. Супроводжують колядницькі ватаги баяністи, які підігрують молоді. Цікаво, що коні мають на собі маленькі дзвіночки, тож цілу ніч напередодні Старого Нового року весь населений пункт переливається фантастичним мелодійним дзвоном і тим, хто у селі на зимові свята вперше, здається, що довкола оживають казки і ось-ось постукає у вікно якийсь фантастичний персонаж, – усміхається очільниця сільського будинку культури. – Та у древній традиції є один неординарний нюанс. Якщо дівчина бажає приймати колядників, а в майбутньому – сватів, вона вмикає світло і запускає ватагу в хату, якщо ж ні, то не вмикає електрику і не виходить стрічати гостей. У такому разі розлючені парубки можуть зняти у норовливої красуні ворота, поламати огорожу. До слова, у помешканні господарів колядники засиджуються недовго, аби встигнути до ранку обійти усіх дівчат.
Водохреща ж по-ізянськи теж із автентичним «присмаком». По-перше в селі багато «моржів», а по-друге – тут святкується своєрідний день миру…
-Усі мешканці населеного пункту на Йордана йдуть святити воду. Служба може відбуватися як у церкві, так і на березі швидкоплинної Ріки, яка омиває Ізу, – запевняє Віра Вучкан. – При цьому у крижану воду занурюються усі бажаючі, а охочих щороку багато – від молоді, до посадовців різного рівня. Крім того, на свято ми пускаємо вздовж течії плаваючі запалені свічки. Це – дивовижне яскраве видовище і заспокоює нерви, і навіває піднесення, і зачаровує присутніх. А ще – діти випускають у повітря голубів, як уособлення Святого Духа та як символ миру. У цьому році із цим дійством кожного з нас пов’язують виняткові почуття, адже в державі війна і, на жаль, гине квіт нації, найкращі сини України.
Слід зазначити, що ізяни вже протягом багатьох сторіч не зраджують власним традиціям, їхні унікальні духовні здобутки не тільки не забуваються, але й примножуються із року в рік. Адже супроводжуються сільські народні гуляння як старовинними фольклорними композиціями, так і сучасними цікавинками.
Марина АЛДОН
