Ранні овочі небезпечні для здоров’я

vesenne-menyu

Ранні овочі небезпечні для здоров’я

Цього року вже розпочата торгівля ранньої рослинної продукції (огірки, помідори, редька, зелена цибуля, кріп, петрушка та інші) в роздрібній торгівельній мережі, на ринках м. Хуст та Хустського району.
Ранні сільськогосподарські культури для їх швидкого дозрівання переважно піддобрюють органічними та неорганічними добривами, обробляють різними пестицидами для отруєння шкідників. Ці сполуки мають властивість накопичуватися в грунті, а потім в продуктах. Як наслідок, при вживанні в їжу такі продукти можуть негативно впливати на здоров’я людей, а інколи визивати гострі та хронічні отруєння людини.
Особливо небезпечно вживання продуктів з перевищеним вмістом нітратів та пестицидів для дітей, підлітків, ослаблених та хворих людей.
Переконливо раджу, перед придбанням ранньої рослинної продукції в роздрібній торгівельній мережі, на ринках м. Хуст та Хустського району, поцікавитися в продавців про наявність якісних посвідчень, які б гарантували їх якість та безпеку для здоров’я населення, в іншому випадку таку продукцію краще не купувати.

Ганна Ковач, головний спеціаліст Хустського міськрайонного управління ГУ ДСЕС у Закарпатській області

Що потрібно знати про мобілізацію

mobilizatsiya_v_pervuyu_ochered_povestki_budut_raznosit_ofitsialno_trudoustroennim_6831
Що потрібно знати про мобілізацію

14 січня Президент України підписав Указ № 14/2015 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 грудня 2014 року “Про деякі оборонно-мобілізаційні питання”, якою затверджено проведення в Україні протягом 2015 року часткової мобілізації у три черги протягом 210 діб.
Зроблено це з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави.
Як визначено у статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», організація безпосередньої реалізації заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації на відповідній території чи сприяння їх виконанню здійснюється місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Відповідно до частини 5 статті 22 Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати.
Згідно статті 17 Закону місцеві органи виконавчої влади організовують під час мобілізації своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які залучаються до виконання обов’язку щодо мобілізації, техніки на збірні пункти та у військові частини, виділення будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів і надання послуг відповідно до мобілізаційних планів.
Такі ж повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі оборонної роботи щодо організації призову громадян на строкову військову службу, а також їх мобілізації, забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації, організації та участі у здійсненні заходів, пов’язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільним захистом, на відповідній території визначено статтею 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов’язані з’явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів). З моменту оголошення мобілізації громадянам, які перебувають на військовому обліку, забороняється зміна місця проживання без дозволу військового комісара.
Є певні категорії осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що визначено статтею 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями; визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання); жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу в разі їх згоди і тільки за місцем проживання); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є інвалідом I чи II групи, до досягнення нею 23 років; усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання); зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують,відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також студенти та аспіранти, які навчаються на денній формі навчання.
Статтею 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов’язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність.
За неявку військовозобов’язаних на виклик до військового комісаріату без поважних причин настає адміністративна відповідальність за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачено максимальне стягнення у виді накладення штрафу до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність громадян та посадових осіб за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яка сягає ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для громадян та трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – посадових осіб.
Незабезпечення керівниками або іншими відповідальними за військово-облікову роботу посадовими особами підприємств, установ, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств і навчальних закладів на вимогу військових комісаріатів сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати або перешкода зазначених посадових осіб своєчасній явці громадян на збірні пункти чи призовні дільниці, вчинено повторно, відповідно до статті 211-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 211-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення за несповіщення керівниками або іншими відповідальними за військово-облікову роботу посадовими особами підприємств, установ і організацій про виклик військовозобов’язаних у військові комісаріати передбачено максимальне стягнення у виді накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ухилення від призову за мобілізацією згідно статті 336 Кримінального кодексу України карається позбавленням волі від двох до п’яти років.
За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, а також не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців.

Сергій Зовдун,
Хустський міжрайонний прокурор

Благодійна акція «Подарунок до Миколая»

мико

Благодійна акція «Подарунок до Миколая»

Наближається свято улюблене свято дітей – День святого Миколая.

Хочеться подарувати тепло та турботу тим, у кого немає рідних та близьких. Збираємо одяг та іграшки дітям із Вільшанського дитбудинку, в якому перебувають 170 осіб, віком від 4 до 35 років. Це особливі вихованці – діти та молодь із фізичними та психічними вадами.

Крім особистих речей плануємо закупити солодощі, фрукти та соки.

У кого є можливість і бажання допомогти, звертайтесь за тел.: 0679372787 – Агнеса, 0674237830 – Віктор, або за адресою: м. Хуст, вул. Духновича, 2 – ательє мод «Прометей» (2 поверх). Контактна особа – Тетяна Гінцяк.

Гроші також можна переказувати на картки: 5168 7572 0246 3008 Приватбанк  – Томишин Агнеса Золтанівна, або 5168 7420 1329 9403 – Штефуца Марина Йосипівна.

Не проходьмо повз чужу біду! Сироти також чекають на Миколая.

Збір триватиме до 17 грудня.

18 грудня – виїзд до дитячого будинку.

Михайло Довжанин: «У роботі доводиться зіштовхуватися з багатьма проблемами…»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Михайло Довжанин: «У роботі доводиться зіштовхуватися з багатьма проблемами…»

Суд, суддя – у багатьох ці слова викликають негативні емоції. Складні терміни, незрозумілі поняття, мінливі закони – все це відлякує, викликає бажання обійти правову установу десятою дорогою. Для більшості краян суд – це край, межа, до якої підходять у виключних випадках, коли іншої дороги немає.

Та зміни, яких зазнала вітчизняна Феміда рік тому, по-своєму вплинули на кожну юрисдикцію. Суспільство часто нарікає на роботу судів, не замислюючись над тим, що кожен суддя – окрема особистість, а за мантією ховається вразлива людська душа, здатна зрозуміти проблеми іншого… Тож як живеться представникам судочинства міста над Тисою, які в них проблеми та здобутки ми попросили розповісти голову Хустського районного суду М.М.Довжанина.

– Михайле Михайловичу, чому ви обрати саме цю професію?

Мені завжди хотілося боронити слабших, змалечку цікавили питання, що стосуються моралі, я мріяв захищати права обездолених. Так сформулювалися життєві принципи, орієнтири, що й вплинуло на вибір фаху. Зазначу, що професія судді не тільки цікава та багатогранна, але й відповідальна та досить складна, адже професіоналізм вершителя правосуддя, його добросовісність, порядність, чесність, об’єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення є найважливішими гарантіями надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян.

– 6 грудня 2012 року Вища рада юстиції призначила вас на посаду голови Хустського районного суду, а після прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», 16 квітня цього року колективом переобрано на цю ж посаду Чи важко очолювати таку непросту установу? Як удається знайти шлях вирішення проблеми, які риси повинні бути притаманними голові обителі Феміди?

Дійсно, в роботі доводиться щоденно зіштовхуватися із багатьма проблемами. Однак разом з колективом суддів, працівників апарату суду намагаємося їх вирішувати. Вважаю, що основною рисою в нашій роботі повинна бути мудрість, вдумливість, уміння поставити себе на місце іншого навіть тоді, коли кожна зі сторін вважає, що правда на її боці.

– Які проблеми переважають у вашій праці?

– Зараз така складна ситуація в державі, що не хочеться нарікати на наші тимчасові незручності. Звичайно, є проблема із приміщенням, хочеться, аби колектив працював у більш комфортних умовах, проте на Сході нашим хлопцям зараз не так важко…

– Чи правда, що колектив суду допомагає волонтерам, які опікуються нашими Збройними Силами?

– Так. Ми вносили добровільні пожертвування, перераховували кошти із заробітних плат, але не афішуємо цього, адже справжній подвиг, про який має знати громадськість – це те, що роблять наші хлопці в зоні АТО.

– Яка резонансна справа, яку доповнилось розглядати протягом цього року, запам’яталася найбільше?

– Убивство дяка у селі Драгово. За цей злочин вперше в історії Хустщини колегіальний суд засудив обвинувачуваного у справі до довічного позбавлення волі.

– Можете розповісти конкретніше про цей злочин?

– Так. На святу Трійцю мешканців Драгова облетіла страшна звістка про вбивство їхнього односельця, який служив дяком у одному із храмів. Раніше чоловік уже «грішив» перед законом. Непроханий гість спочатку виманював господаря з хати, а потім зрозумівши, що на його крики ніхто не реагує, заліз у будинок через вікно. Вже в оселі так відлупцював хазяїна, що той помер на місці.  Насилля відбувалось на очах у дітей, на щастя, їх кривдник не зачепив. Однак їхню матір варив так, що вона на деякий час втратила свідомість. Коли жінка опритомніла, виявилося, що її чоловік уже мертвий.  Злочинця разом із міліцією шукав весь актив села на чолі із сільським головою. Знайшли винуватця злочину через дві години. Він спокійно спав у помешканні батька і видавав, ніби не знає, що трапилось.

– Останнім часом, після Єврореволюції та у зв’язку з бойовими діями на Донеччині та Луганщині зросла кількість вогнепальної зброї, що перебуває у приватному користуванні мешканців краю. Чи вплинуло це на злочинність?

– Ні. На щастя, серйозних злочинів не побільшало.

– А скільки осіб і за які злочини було засуджено у цьому році?

– Загалом за півроку (звітний період – перше півріччя) – 166 осіб, вирок яких вступив у законну силу. Крім того, у провадженні перебувало 630 кримінальних справ, з яких 544 із закінченим провадженням, 1732 – цивільні, з яких розглянуто 1260, а також 119 адміністративних, із яких 86 розглянуто.

 – Що, на вашу думку, потрібно змінити у судочинстві, щоб удосконалити його?

– Зазначу, що одним із невід’ємних завоювань нової демократії стало те, що наші громадяни почали все активніше захищати свої права саме в суді. Ще на початку демократичних перетворень йшлося не тільки про зміни у системі судочинства, а й про те, що настане час, коли прості люди частіше звертатимуться до суду, шукаючи захисту і справедливості. Ось цей час і настав. Безперечно, що пріоритетним завданням судової гілки влади було і залишається захист конституційних прав і свобод людини, служіння верховенству права, законності і правопорядку. Законність і верховенство права через суд — саме у цьому і має полягати суть правосуддя.

Проте, як не прикро, наразі законодавчо-нормативна база судової системи не відповідає вимогам часу. Потрібно вдосконалити кодекси, особливо процесуальний, спростити його, прийняти новий закон про статус суддів і судоустрій. Мушу визнати, що загалом судово-правова реформа у країні просувається повільно, хаотично, безсистемно, вона ще далека до логічного завершення.

– А позитиви у вашій роботі які?

– Менше скасованих рішень протягом останнього часу.

– Кого з працівників суду хотілося б відзначити напередодні професійного свята?

– Усі ми – одна команда, тому виділяти когось було б несправедливо. Сердечно дякую за віддану працю колективу Хустського районного суду і від щирого серця вітаю всіх із професійним святом! Зичу міцного здоров’я, родинного затишку і достатку, творчої енергії, сил, наснаги і мудрості у прийнятті рішень. Нехай почесну працю завжди супроводжує успіх, а кожний день повниться плідним змістом і наближає до спільної мети – утвердження верховенства права в країні!

Подальшої всім енергії, витримки та наполегливості, усвідомленого почуття відповідальності, нових здобутків і звершень. Нехай професійні зусилля буде винагороджено повагою та довірою громадян!

– Спасибі за розмову і приєднуюсь до вітань.

Розмовляла Марина Алдон

 

 

 

Ходіння по муках, або Як оформити документи на будинок

P1020809

Ходіння по муках, або Як оформити документи на будинок

Як стверджує народна мудрість, що людина за своє життя повинна : виростити сина, посадити дерево, побудувати хату. Як посадити дерево, виростити сина і навіть побудувати хату знають майже всі. Вважається, що найнедосяжнішим є побудувати хату, та незважаючи на це наші краяни знають спосіб як вирішити цю проблему. Для цього існує така формула: залишати дружину без чоловіка, дітей без батька, взяти рюкзак на плечі, їхати за кордон, важко працювати, щоб потім збудувати хату. Будинок збудовано, проблему матеріального блага майже вирішено, однак як  ввести  в експлуатацію оселю не знає ніхто.

Навіть віщунка чи гадалка не змогла б дати повної відповіді, скільки місяців потрібно стояти в чергах, куди звертатися,  скільки витратити  грошей, дати в касу, поза касу, за чергу, за сприяння у вирішенні проблеми, а вона так і не закінчується.

З давніх-давен бюро технічної інвентаризації (БТІ) проводило обміри будинку, видавало технічний паспорт та реєструвало право власності на нерухоме майно. Не можна сказати, що тоді було все просто і легко. Однак щоб збільшити співвітчизникам  головний біль та запровадити додаткові фінансові витрати, чиновники створюють Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та архітектурно-будівельна інспекція для отримання декларації.

Цікаво чи п’ять років тому поки цих відділів не було людина мала менше прав на своє нерухоме майно(будинок ) ніж зраз?

Якщо провести приблизний підрахунок витрат, то ми маємо:

Проект  ≈4500грн
Дозвіл на будівництво ≈3500гр
БТІ ≈1500грн
Архітектурно-будівельна інспекція ≈1500грн
Реєстраційна служба ≈1000грн

Приблизна сума

≈12000грн

P.S. наведені суми є приблизним підрахунком зі слів громадян, які на сьогодні оформляють документи.

Швидкість проходження бюрократичних перепон та паперової тяганини сильно залежить від кількості знайомств та потрачених коштів у вигляді подяки.

Якщо вважаєте, що витративши півроку або рік часу на проходження цього нелегкого шляху в оформленні документів, ваші турботи закінчилися, то Хустський РЕМ та відділення газового господарства на це має інші погляди. Підключення та проект Хустського РЕМу буде коштувати від 13 – 16 000 грн, а газового господарства близько 9000 грн., та ще окрім цього  не визначений час.

Красномовність чиновників є дуже великою, та при цьому проблема паперової бюрократії тільки збільшується. Хочу звернути увагу на представників народу, які вже курували галузями, Кабінетом Міністрів, та жодної проблеми не бачили, проте зараз знову намагаються добратися до влади. Але ж, незважаючи на те, що державні мужі у чиновницьких кріслах постійно змінюються, проблеми у простого електорату залишаються… Тож давайте спільно вирішувати їх!

Володимир Волощук,

депутат Хустської районної ради

 

Одна з найстаріших церков Хуста потребує реставрації

Римо-католицька церква_лист4

Одна з найстаріших церков Хуста потребує реставрації

Римо-католицький костел святої Анни знаходиться в самому центрі Хуста і є однією з найвеличніших пам’яток XVІІ сторіччя. Разом зі старовинним годинником, що оздоблює центральну вежу храму і невпинно відстукує ритм часу, монументальна культова споруда є ніби серцем міста.

Костел має дуже давню й цікаву історію, побудовано його із решток кам’яної Хустської фортеці, яку зруйнувала блискавка у 1766 році. Тож у 1799 році було закладено перший камінь храму, а в 1812 році – вже завершено будівництво церкви. Тут зберігаються унікальні реліквії минулих століть, згідно архівних документів на стінах був напис, датований 1802 р., що в перекладі з латинської означає «Це частина Хустського замку, зруйнованого, але непереможного – найсильнішого у престолі живого Бога». У костелі також є старовинний орган, древні фрески та чимало цінних раритетів минулого.

Проте, так створено світ, що навіть найвеличніші споруди старіють і руйнуються. Востаннє капітальний ремонт костелу святої Анни проводився у 1941 році, дах було пофарбовано у 1975 та 1995 роках. На жаль, на сьогодні, він місцями протікає, потрібна повна заміна покрівлі, часткова заміна дерев’яних конструкцій, реставрація стін як ззовні, так і зсередини. Звичайно, на ремонт необхідна чимала сума. Тож нещодавно парафіяни розпочали благодійний збір коштів для реставрації святині, на заклик уже відгукнулися кілька благодійників. Однак все одно цих грошей мало, а церковна громада у наш складний час не в силах самотужки зібрати потрібну суму. Отже, прохання до всіх, у кого відкриті душі для милосердя,  допомогти відновити історичну пам’ятку та унікальну культову споруду. Передати гроші можна як безпосередньо у костелі святої Анни, так і переказавши кошти на церковний рахунок.

Реквізити:

Україна, релігійна громада Мукачівської діє цезії римо-католицької церкви м. Хуст.

90400, Закарпатська обл., м. Хуст, вул. Карпатської Січі №45, ідент. код 25444985,

р/р 26008033000640 в АТ Комінвестбанк м. Хуст, МФО 312248

З питаннями та пропозиціями можна звертатись за електронною адресою: istvan.hu67@mail.ru

Не будьмо байдужими до духовних надбань та релігійно-культурних цінностей нашого краю!

 

Хустські “олені” продовжують паркуватися в недозволених місцях

image

Хустські “олені” продовжують паркуватися в недозволених місцях

Проблема паркування в Хусті актуальна давно. Громадськісьть хоч і піднімає це питання, але горе-водії й далі залишають своїх “залізних коней” то на тротуарі, то прямо посеред проїджої частини, то на пішоходному переході. Сьогодні від одного з читачів надішли кілька світлин “дорожніх оленів”.

До речі, нещодавно у Львові активісти громадського руху “Дайте пройти” встановили  для недобросовісних власників автівок залізні стовпці, які унеможливлюють паркування на тротуарах. Було б добре, якби ми перейняли досвіт галичан у боротьбі з любителями залишати автомобілі на пішохідній території.

image-1

 

Який насправді інтерес у опонентів малих ГЕС?

image003-779277

Який насправді інтерес у опонентів малих ГЕС?

Або чому «зелені піонери» не працюють над вирішенням насправді болючих екологічних проблем Закарпаття

Тема спорудження на Закарпатті малих ГЕС обговорюється у області уже не перший рік. Так місцеві екологи, котрі, в основному, не мають ні сертифікації, ні будь-яких юридичних повноважень, а часто й відповідної освіти, збурюють громади гірських сіл і районів, розповідаючи про жахливі засухи, затоплення земель та інші екологічні «катастрофи». Та, мабуть, ніхто з цих «зелених піонерів» не розповідає людям правду про такі ГЕС. І правду про особистий інтерес у боротьбі з малими ГЕС…

Почнемо з того, що питання будівництва малих ГЕС на Закарпатті у першу чергу розпочинається з контакту з місцевою громадою. Це важлива передумова проектування таких ГЕС. Зауважте, саме з громадою певного села, а не з активістами з Ужгорода, Мукачева, Хуста чи Берегова, котрі перед місцевими виборами намагаються «набити» собі ціну через ніби-то захист екології. Мова йде про закарпатських містечкових крикунів-активістів, котрі чомусь вважають, що мають право вирішувати за громаду самого певного села. Вони, мов папуги продовжують повторяти тези своїх побратимів-грантоїдів з Ужгорода, котрі, у свою чергу, мають прямий фінансовий інтерес у боротьбі з малими ГЕС на Закарпатті. Який? А дуже простий: ці люди, котрі позиціонують себе, як фахові екологи (при чому під екологією вони розуміють, в основному, лише боротьбу з ГЕС) отримують сотні тисяч євро у вигляді грантів зі США та Європи під тему захисту довкілля. Для отримання цих грошей, ужгородські екологи вже наперед склали графік боротьби з малими ГЕС на Закарпатті. Навіть знаючи, що проект певної малої ГЕС отримав схвальні відгуки серйозних науково-екологічних установ, фіхівців та місцевої громади.

Аби не бути голослівними, пропонуємо на ваш розсуд думки фахівців всеукраїнського рівня, котрі, щоправда, не мають відношення до екологічних грантів, і займаються екологією виключно як наукою, а не як хобі чи піар-акцією.

 Директор Державного підприємства “Науково-дослідний центр екологічного маркетингу та інжинірингу Національної академії наук України, кандидат фізико-математичних наук Ярослав Куценко. Переваги діяльності міні-ГЕС очевидні, — каже експерт. — Це і постійно поновлюваний самою природою запас енергії, простота експлуатації і відсутність забруднення навколишнього середовища. Крім того, не слід забувати і про соціальну складову питання, адже від діяльності на території села такої малої ГЕС виграє громада: бюджет отримує стабільні надходження, ремонтуються дороги, освітлюються вулиці, рівень напруги в мережах стабілізується і т.д. Зараз в Україні діє щонайменше 15 законів, які сприяють розвитку альтернативних джерел енергії. А що, зараз закінчиться бум із малою гідроенергетикою, наступна на черзі яка — сонячна? І які будуть аргументи у противників? А, там, мовляв, землі забирають. І знову нікого не будуть цікавити аргументи, що під сонячні електростанції виділяються неактивні землі, не рілля. Та так можна до абсурду дійти.

Разом з тим, я не розумію, що таке форум екологічного порятунку Закарпаття, який так «опікується» малими ГЕС? І чому свою діяльність вони зосередили на малих ГЕС? Екологія – це наука, яка виникла на стику біології, фізики, хімії, медицини, філософії. Врешті-решт це має стати філософією нашого життя – збереження довкілля для майбутнього. А тут якийсь однобокий підхід виходить. Чому в нас нема екологічного порятунку від засилля АЗС, від сміття, не вирішуються питання відходів, вирубки лісів, подивіться, що з річками робиться. Не секрет, що у Закарпатській області ефективно працює біля 10% очисних споруд. То чому не займаємося зменшенням викидів у навколишнє середовище? Тобто чому не працюємо над вирішенням насправді болючих екологічних проблем, яких на сьогодні на Закарпатті чимало?

Провідний вчений України, професор, доктор біологічних наук Андрій Ковальчук — Країни, котрі можна ставити у приклад за рівнем використання гідроенергетичного потенціалу, здебільшого використовують малі ГЕС: в Австрії обсяг такого виробництва енергії складає майже 10%, в Швейцарії – 8,3%, Швеції – 3%, Іспанії – 2,3%, — розповідає професор. — Надзвичайно велику роль малі ГЕС грають і в Німеччині. А в такій близькій для закарпатця Чехії малі ГЕС виробляють половину всієї електроенергії країни. Показовий факт – вже після того, як тамтешні гідроелектростанції запрацювали, згідно з соціологічними дослідженнями, їхню роботу почали схвалювати 57% громадян Чехії. Досить актуальне питання для нашого краю…

До речі, завдяки ГЕС можна вирішити не тільки проблему власної електроенергії. Зокрема, будівництвом ГЕС, наприклад, Швейцарія не тільки забезпечила власну енергетичну безпеку, а й «закрила» питання з повенями. Ще з ХIX століття цю країну найбільше топило. Звідти масово виїжджали люди в пошуках кращої долі. Проте завдяки правильній політиці в державі вони припинили рубку своїх лісів, потім побудували ГЕС, створили потрібну кількість водойм і таким чином повені фактично припинилися…

Аби не ходити далеко, можна взяти приклад існування нещодавно збудованої малої ГЕС у селі Тур’я Поляна на Перечинщині. Тут поряд із міні-ГЕС знаходиться величезне форелеве господарство. Це, напевно — найкращий приклад того, що така ГЕС і флора та фауна можуть безпечно співіснувати. Технологічно все зроблено так, що шляхи проходу риби залишилися у природному стані, відтак електроенергію там виробляють, не завдаючи шкоди довкіллю….

Разом з тим, чим далі, тим більше світові експерти-екологи сходяться на думці, що критикують альтернативну енергетику ті, хто заробляє на традиційному паливі – нафті, газові.Адже представники корпорацій, що займаються видобуванням традиційних енергоносіїв суттєво втрачають від запровадження відновлювальних джерел. Саме з їхньої подачі з’являються різноманітні громадські та екологічні рухи, що виступають проти розвитку нових типів енергії.

Іван Попович

Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?

photo.php

Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?
Фахово — про плюси і мінуси малої гідроенергетики на Закарпатті

Майже одразу після прийняття закарпатською облрадою у листопаді 2011 року досить утопічного рішення про будівництво у краї 330 гідроелектростанцій, ця тема тут набула певної «моди». Вже навіть вигравши суд, і, фактично, скасувавши названий у народі «Проект-330», місцеві громадські активісти від екології продовжують нищівну критику малої гідроенергетики, забувши про те, що ГЕС на Закарпатті з’явилися ще 70 років тому. Про те, чи справді малі ГЕС такі небезпечні, як їх «малюють», і яку користь вони здатні принести закарпатцям, дізнавався наш кореспондент.

Закарпатській гідроенергетиці вже 70 років!

Піднявши деякі архівні документи, з’ясовуємо, що малі гідроелектростанції дериваційного типу — Оноківська та Ужгородська — з’явилися на річці Уж ще в далекому 1943-му році. Основне обладнання для них у 1941-му випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці, а от гідростанцію середньої потужності — Теребля-Ріцьку — збудували вже невдовзі після війни. Усі три станції вже десятки разів окупилися і тепер фактично дарують Закарпаттю електроенергію…
Згідно статистичних даних, основний обсяг електричної енергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції — 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. В загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1,0% виробленої електроенергії.
Водночас Закарпаття використовує майже 1,8 млрд. кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн. кВт/год. Проте, провідні науковці України від біології й екології в один голос підтверджують, що Закарпаття має найбагатший енергопотенціал у країні (6,45 млрд кВт/год. на рік), наділений розгалуженою річковою системою (понад 9 тис. річок і потічків), особливо потужною в передгірських та гірських районах. Ці водні артерії є основним ресурсом для побудови ГЕС, які за умови застосування досконалих технологій, можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.
Аби не сварити між собою закарпатських фахівців від громадської екології та науковців-екологів, за роз’ясненнями теми малих ГЕС звертаємося до спеціаліста всеукраїнського рівня, доктора технічних наук, завідувача кафедри туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Людмили Архипової.

Дериваційні ГЕС — найбільш безпечніші для довкілля

— В Україні, за винятком окремих станцій, розвиток малої енергетики розпочався лише у 2008 році, і тут щось треба робити, щоб це було екологічно безпечно і щоб ми найменше порушували навколишнє середовище, — каже Людмила Миколаївна. А загалом у питанні гідроенергетики потрібно, перш за все, розуміти різницю між -мікро, -міні і малими ГЕС, — розповідає пані Людмила. — Їх розрізняються за встановленою потужніствію. Відповідно до 100 кВт, 100-1000 та 1000-10000 кВт. Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими встановлена нормативними документами кожної країни. Наприклад, в деяких Європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30000 кВт (або 30 МВт). Реально в межах Карпатського регіону 10МВт можна отримати на основній (середній) течії р.Дністер, можливо й на р.Тиса в залежності від типу станції. За типом поділяють на греблеві (з улаштуванням водосховища сезонного або річного регулювання стоку) та дериваційні (перекидання частини стоку за межами основного русла (труба або дериваційний канал). Тоді улаштовується підпір 2-3 м (та ж гребля з невеличким водосховищем без можливості регульованої акумуляції води).
Апріорно за впливом на довкілля більш безпечними вважаються дериваційні станції. Всі ті, що будуються останнім часом, саме такі. Взагалі малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії. В Україні прийнята Енергетична стратегія до 2030 року, де про це йдеться мова (можна знайти в повному вигляді в Інтернеті).

Екологічний вплив малих ГЕС є локальним…

Що ж до шкоди від ГЕС, то, за словами Людмили Миколаївни, по великому рахунку будь-яка антропогенна діяльність наносить шкоду довкіллю в більшій чи меншій мірі. Навіть туристичні стежки сприяють знищенню і переселенню деяких видів флори і фауни. Тому і улаштування ГЕС в межах будівельного майданчику порушує грунтовий покрив, збільшує викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від будівельної техніки, підвищує рівень електромагнітного випромінювання, шумовий вплив (все в межах санітарної зони близько 50 м), дещо змінює гідрологічний режим (в межах довжини деривації). Відсутність рибопропускних та рибозахисних пристроїв найбільше впливатиме на гідробіонтів.
— На мою думку, якщо в руслі по-за межами дериваційного каналу залишати меженний стік (протягом цілого року на рівні мінімальної середньомісячної витрати маловодного року 75% забезпеченості), висихання русла не спостерігатиметься, — переконана фахівець. — А вцілому увесь екологічний вплив малих ГЕС є локальним. За межами санітарної зони вимірювані параметри навколишнього середовища будуть на рівні фонових. Але проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічного моніторингу експертами рекомендується.
Що ж до органів, котрі повинні займатися дозволами і контролем за будівництвом малих ГЕС, Людмила Архипова каже: «Порядок надання дозволу на будівництво встановлюється законодавчими актами, якими передбачено проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічна експертиза проектів. Контроль за будівництвом знаходиться в межах компетенції відповідних державних органів. Але на мою думку робота з громадськістю за зарубіжним досвідом повинна проводитись інвестором. В його інтересах зацікавити, переконати сільську громаду в перевагах своїх інвестицій, яка надає в оренду землю під будівництво. Нажаль, в Україні немає Закону про стратегічну екологічну оцінку, згідно якого закордоном фахівцями визначаються території, місця для перспективних інвестицій.

Потужність ГЕС не повинна перевищувати 5 МВт

Сьогодні місця улаштування малих ГЕС в Україні визначаються інвесторами, що не завжди обгрунтовано і з екологічної точки зору в тому числі. Проблемність ситуації на сьогодні в Закарпатті повязана з практичною відсутністю роботи з населенням, громадськістю з боку інвесторів. Потрібно з шляху протистояння перейти на шлях компромісів, домовленностей та соціальних угод.
Ще раніше на засіданні Координаційної ради з питань будівництва об’єктів малої гідроенергетики в Івано-Франківській області Людмила Архіпова висловила думку, що потужність малих ГЕС у регіоні має бути обмежена 5 МВт і то на більших річках – Дністрі, Пруту, а на всіх менших річках – 1-1,5-2 МВт. Експерт також зауважила, що Карпатський регіон, куди входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області, є найпотужнішим гідроенергетичним регіоном України.
Причому, уточнила вона, найбільший гідроенергетичний потенціал має Закарпаття.
За словами науковця, екологічно безпечний потенціал річок Карпатського регіону становить 15% від їх валових гідроенергетичних потужностей.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ

Маршрутки подорожчали, зарплати – без змін…

0_ba88f_dd53f324_XL

Маршрутки подорожчали, зарплати – без змін…

Питання про підняття тарифів на проїзд у міському транспорті перевізники лобіюють ще з весни і врешті воно досягло свого апогею. Якщо ще кілька днів тому квиток, скажімо, із Хуста до Липчі коштував 5 грн., то тепер уже – 6,50. Відтак – почалися справедливі нарікання із боку пасажирів не тільки на вартість проїзду, але й на транспортирний сервіс на Хустщині загалом, який, м’яко кажучи,  заслуговує на краще.

-У маршрутках дуже брудно, каже мешканка Кошелева пані Вікторія, – власники не прибирають у своїх «будинках на колесах» не те, що раз на місяць, а навіть раз на рік. Вікна на деяких транспортних засобах таким шаром пилюки, що через них не видно на вулицю, у такому ж невтішному стані й шторки, і сидіння. У салоні неприємний запах,  довкола валяються обгортки з цукерок, соняшникове насіння, пластикові пляшки та маса іншого непотребу.

-Тарифи на проїзд ми підняли не з власної волі, – запевняє один з перевізників пан Василь. – На жаль, нестабільність гривні і подорожчання бензину суттєво вплинули на цінову політику. Зараз транспортні підприємства опинилися фактично на межі виживання. «Залізний кінь» може зупинитися будь-якої миті, якщо ми не матимемо можливості купувати паливно-мастильні матеріали та запчастини. До речі, торік комплектуючі до автобусів серйозно подорожчали, що теж не враховують нинішні тарифи.

Самі ж пасажири скаржаться на те, що зарплати їм ніхто не піднімав, а якість транспортного сервісу уже впродовж декількох років не покращилась. Крім того, у інших областях у кожному маршрутному таксі діє GPS-система навігації,  аби кожен пасажир міг відстежити свою маршрутку в Інтернеті, є електронні квитки (які, між іншим, можна купити для багаторазового використання із суттєвою знижкою), а у нас – «первіснообщинний лад».

-От коли перевізники будуть їздити згідно з графіком, коли водії будуть вдягнені у відповідну форму, перестануть хамити, палити в салонах, коли автобуси будуть чисті, коли з колонок на повну потужність не лунатиме шансонна музика, от тоді й можна буде говорити про підняття ціни. Тобто спочатку стільці, а потім гроші, а не навпаки, – переконана студентка лісотехнічного коледжу із Драгова Каріна. –  Крім того, перевізники, якщо мало пасажирів, можуть самовільно відмінити, або відтермінувати маршрут, на «мікриках» немає ні графіків, ні таблички з іменем власника та перевізника. Логічно, що і скаржитись на неподобства люди не знають кому.

– Неможливо з точністю до хвилини під’їхати до зупинки, долаючи на трасі «решітку» з ям та вибоїн. Ходова розбивається. Постійно треба щось замінювати, – скаржиться один із водіїв. – А  гроші, витрачені на ремонти, нам ніхто не компенсовує.

Але зневірені краяни запевняють: у нас їздити із комфортом можна тільки на власному автомобілі… Загострює «маршрутну» проблему здорове бажання пасажирів не викидати важко зароблених грошей «на вітер». Однак перевізники стоять на своєму — мусимо їздити дорожче… Тож очевидно, що уникнути підняття вартості проїзду уже не вдасться.

Марина Алдон