Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Хуст легендарний

cf2455912988048c508bd8ce6ce94f22_600x1000
Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Нещодавно світ сколихнула звістка про те, що легендарний замок графа Дракули в Румунії виставили на аукціон. Ціна виявилась чималою – 80 млн. доларів. Охочих придбати фортецю, у якій колись мешкав кровожерливий граф, незважаючи на фантастичну вартість та занедбаність будівлі, виявилось чималою, однак через бюрократичні перепони, фортифікаційна споруда досі залишається у власності родини Габсбургів.

Хто такий Влад Дракула?

Містичні оповіді про вампірів у наш час відомі навіть дітям. Любителі жахів із небувалим ентузіазмом «смакують» фантастичними повістями про кровопивць, а письменники у своїх творах наділяють химерних «героїв» надлюдськими здібностями. Чи був таким Влад Дракула? І ким він був взагалі? Щоб з’ясувати, заглянемо спочатку до Вікіпедії.
0_820a5_90f20788_orig

«Влад III (Дракул, Влад Цепеш, рум. Vlad Ţepeş, Влад Наштрикувач, та Влад Дра́кула рум. Vlad Drăculea — «син дракона» чи «син диявола») — валаський князь і воєвода (1448, 1456–1462, 1476), румунський національний герой. Вів непримиренну боротьбу проти османського поневолення Валахії, за що здобув репутацію жорстокого правителя. Сприяв і вітав розвиток торгівлі та ремесел — у центральному Державному історичному архіві Львова зберігається його грамота, дарована львівським купцям», – йдеться в електронному виданні.
Сьогодні точно відомо, що прізвисько «Це́пеш» («Наштрикувач», від рум. ţeapă — паля) румунський князь отримав від підданих за жорстокість у розправі з ворогами та власними громадянами, яких саджав на палю, а Драг, або Дракула – завдяки членству пращурів у елітному лицарському ордені Дракона.
Вважається, що сумнозвісний «чорний князь», майстерно перетворений ірландським романістом Бремом Стокером у літературного персонажа – вампіра-кровопивцю, жив не тільки у місті Бран, але й на території сучасного Закарпаття, яке в ті часи переходило з рук в руки, від правителя до правителя. Слід зазначити, що у відомому на весь світ замкові Бран Влад III Цепеш (прототип Дракули) зупинявся всього лише один раз, але роман «Дракула», що вийшов у світ у 1898 році, зробив його популярним настільки, що до цитаделі масово ринули туристи. Нині фортеця посідає друге місце в рейтингу найдорожчої нерухомості Forbes і оцінюється в 140 млн. доларів.
Дослідники творчості Стокера вважають, що вигаданого Дракулу не слід ототожнювати з волоським правителем, хоча в самому романі є застереження про можливу схожість.
Але повернемося до України.

«Орлине гніздо» Цепеша в Хусті

До наших часів дійшло багато розповідей та легенд про будівництво Хустського замку. Згідно переказів, фортеця зводилась за рахунок місцевого населення. Краяни змушені були платити феодалові данину м’ясом, маслом, молоком та іншими продуктами. Цементний розчин, який скріплював між собою величезні камені – стіни замку, готувався із яєць, які приносили хустяни, самі роками не знаючи їхній смак. Часто люд взагалі голодував, терпів гноблення та важко працював на поміщика. Навіть після зведення могутньої цитаделі на горі, замок кілька разів доводилось реставрувати, бо мури зазнавали руйнації із-за ворожих нападів. А за саму фортецю, яка була безмовним охоронцем соляного шляху і розташовувалась на дуже зручному місці Мараморощини, не раз точилися запеклі бої між представниками різних держав. Тож, як свідчать уже архівні документи, граф Дракула справді володів Хустським замком.
Зокрема, історик, завідувач кафедрою туризму УжНУ Федір Шандор пише, що: «Влад Цепеш мав безпосереднє відношення до Закарпаття. У 1329 році угорський король за особливі заслуги перед короною і Його Величністю подарував рицарю Драгу, Хустський замок з околицями, які на той час складали майже третину Закарпаття. Деякі дослідники династії Дракула, вважають що власник два роки поспіль прожив у Хустському замку».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Проте інші дослідники переконані, що хоча офіційна штаб-квартира «князя темряви» розташовувалася в Хусті, та де-факто брати Влад і Вальк жили в селі, розташованому у 34 кілометрах від міста над Тисою, яке від імені Драгів і отримало сучасну назву – Драгово.
Цікаво, що згідно сучасних досліджень та архівних документів, «угорський король частенько брав у борг від Драга гроша, а віддавав землями. Тому незабаром володіння Драга зросли у кілька разів, а сам лицар знахабнів і почав вимагати від монарха додаткових привілеїв. Бідний король зрозумів, що виростив монстра, і вирішив від нього «спекатися». Але воювати проти Драга було справою марною, тому в сусідньому Виноградівському замку правитель поселив ще одного завзятого воїна — барона Пітера Берені, і доручив йому збутися Драга будь-яким способом. У ході безконечних боїв барон витіснив Драга з рівнини і змусив переселитися в гори Трансільванії, де рід Драгів або Дракул живе донині» (видання «Замки України»).
Слід зазначити, що на Хустщині досі збереглися прізвища з коренем «Драг» – Драгула, Драгушинець, Драгуський тощо. Однак, якщо співставити дати і вивчити хронологію, то виходить, що власником Хустського замку був не всім відомий Влад Дракула, який народився 14 листопада 1431 року (замок же перейшов династії Цепеш у 1329 році), а його дід, на жаль, теж дуже кровожерливий володар.
До слова, за минулий рік замок Бран у Румунії завдяки відвідувачам із усього світу приніс своїм власникам 1,2 млн. євро чистого прибутку. Було б добре, якби славнозвісний Хустський замок теж був більш відомим туристам і допомагав залучати додаткові надходження до місцевої казни.

Марина АЛДОН

Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою

Нетлінні народні традиції, що передаються із покоління в покоління, є невід’ємним надбанням нашого народу. У селах Хустщини добре збереглися обрядові дійства зимового календарного циклу гулянь. Навіть сьогодні у столиці закарпатського лозоплетіння відбуваються цікаві дійства до різдвяно-новорічних свят, які завершуються Водохрещенськими купаннями.
Зимові свята у Ізі розпочинаються з відзначення дня святого Миколая. Тож увечері, 18 грудня, всі збираються у церкві, де співають «Ой, хто-хто Миколая любить». Відтак діти отримують подарунки і переходять до сільського будинку культури, аби взяти участь у концертно-розважальній програмі.
-Новий рік у нас супроводжують щедрудрування. Напередодні свята відбуваються надзвичайно цікаві ранки, дітлахів забавляють казкові герої. У цьому році ми влаштували спеціальну програму дозвілля для двох родин-переселенців – сім’ї Шехулін із Донецька, де виховується семеро малят та Гладковської із Севастополя (Крим), яка виховує двох наступників. Крім того, що до наших гостей завітали Дід Мороз зі Снігуронькою, сільрада, а саме – т.в.о. сільського голови Ольга Пасулька закупила дітлахам солодощі, – розповідає директор Ізянського СБК Віра Вучкан. – Приємно, що ми подарували свято тим, хто знаходячись далеко від рідної домівки, особливо потребує уваги та тепла, показали свою закарпатську гостинність та принесли хоч трохи власного позитиву у їхні серця.
Але найпомпезніше Іза відзначає Різдво. Тут до Народження Ісуса Христа готуються по-особливому. Господині пораються з наїдками, ґазди обходять хазяйство, готують для колядників вино у фірмових плетених корчагах.
-Колядувати починають маленькі хлопчики на обід, 6 січня. При цьому ворота у всіх селян у цей час відчинені, аби міг зайти будь-хто. Не впустити колядника – ганьба для всієї родини, – ділиться думками пані Віра. – Уже надвечір, коли починає сутеніти, із віфлеємськими зорями вирушають у мандрівку сільськими садибами «звіздарі». Аж після них починають ходити ватаги колядників із вертепами. До речі, тільки у Ізі існує старовинна традиція збирати на Різдво у великі кошики з лози гроші для храму. Сенс цього звичаю полягає в тому, що кожна вулиця має сформувати групу колядників, яка ходить селом віншувати та співати релігійних пісень, а зароблені гроші неодмінно передає на церкву. Ці кошти потім використовуються на ремонтні роботи, облагородження культової споруди, впорядкування цвинтаря та на інші добродійні цілі.
Старий Новий рік та свято Василя юні ізянки чекають чи не найбільше. Саме в цей день до молодиць приходять парубки, які незабаром планують їх сватати.
-Увечері на Маланку хлопці прикрашають коней та вози. Самі ж одягаються у народні костюми, при цьому неодмінно покриваючи голови капелюхами. Відтак – вирушають щедрувати дівчатам на видання. Супроводжують колядницькі ватаги баяністи, які підігрують молоді. Цікаво, що коні мають на собі маленькі дзвіночки, тож цілу ніч напередодні Старого Нового року весь населений пункт переливається фантастичним мелодійним дзвоном і тим, хто у селі на зимові свята вперше, здається, що довкола оживають казки і ось-ось постукає у вікно якийсь фантастичний персонаж, – усміхається очільниця сільського будинку культури. – Та у древній традиції є один неординарний нюанс. Якщо дівчина бажає приймати колядників, а в майбутньому – сватів, вона вмикає світло і запускає ватагу в хату, якщо ж ні, то не вмикає електрику і не виходить стрічати гостей. У такому разі розлючені парубки можуть зняти у норовливої красуні ворота, поламати огорожу. До слова, у помешканні господарів колядники засиджуються недовго, аби встигнути до ранку обійти усіх дівчат.
Водохреща ж по-ізянськи теж із автентичним «присмаком». По-перше в селі багато «моржів», а по-друге – тут святкується своєрідний день миру…
-Усі мешканці населеного пункту на Йордана йдуть святити воду. Служба може відбуватися як у церкві, так і на березі швидкоплинної Ріки, яка омиває Ізу, – запевняє Віра Вучкан. – При цьому у крижану воду занурюються усі бажаючі, а охочих щороку багато – від молоді, до посадовців різного рівня. Крім того, на свято ми пускаємо вздовж течії плаваючі запалені свічки. Це – дивовижне яскраве видовище і заспокоює нерви, і навіває піднесення, і зачаровує присутніх. А ще – діти випускають у повітря голубів, як уособлення Святого Духа та як символ миру. У цьому році із цим дійством кожного з нас пов’язують виняткові почуття, адже в державі війна і, на жаль, гине квіт нації, найкращі сини України.
Слід зазначити, що ізяни вже протягом багатьох сторіч не зраджують власним традиціям, їхні унікальні духовні здобутки не тільки не забуваються, але й примножуються із року в рік. Адже супроводжуються сільські народні гуляння як старовинними фольклорними композиціями, так і сучасними цікавинками.

Марина АЛДОН

У Хусті знайдено старовинний герб міста

Y9eVeOSMW9A

У Хусті знайдено старовинний герб міста

Уже кілька днів Інтернетом «гуляє» інформація про те, що в Хусті під час робіт з реконструкції центру було знайдено старовинний бетонний герб міста. Одні вважають, що знахідка становить історичну цінність і її було виготовлено у VIII сторіччі, інші стверджують, що раритету принаймні 500 років і він є справжнім мистецьким шедевром . «Ходять» легенди і про місце виявлення гербу і навіть про те, де він зараз знаходиться… Щоб з’ясувати, що же за «скарб» насправді знайшли комунальники, ми звернулися за роз’ясненнями до заступника Хустського міського голови Івана Фетька.

-Під час копання котловану під фонтан, працівниками комунальних служб  було виявлено доволі цікаву річ – бетонний герб Хуста. Це – колишній корпус під флагшток, так звана основа для щогли зі стягом. – зазначив для «Карпатського об’єктива» пан Іван. – Припускаємо, що знахідка «оздоблювала»  центр міста у 1939 році, тобто вона є свідком подій Карпатської України. Приблизно такий корпус під щоглу флагштоку можемо побачити і на архівних світлинах тих часів. Доказом може бути напис, зроблений угорською мовою. Наразі герб знаходиться в міській раді, але незабаром його буде використано при облаштуванні центру, встановлено так, щоб кожен бажаючий міг роздивитись чи сфотографуватись поруч.

Ad-V2wRs9xoJgxlnCLe85s

Ще одним підтвердженням того, що кругла основа під флагшток пролежала під землею не 13 і не 5 сторіч є те, що на гербі, крім Замкової гори зображено руїни фортеці, як символ незламного волелюбного населеного пункту. Справа в тому, що блискавиця влучила у порохову вежу замку у липні 1766 року, зруйнувавши частину кам’яної величної споруди. Фортеця знову постраждала від сильної грози у 1798 році, коли стихія зруйнувала південно-східну вежу. Після цього твердиню вже ніколи не відбудовували. Отже, старішою за 216 років знахідка бути просто не може! У 1919 році Хуст і навколишні райони опинилися під владою Чехословаччини, а в 1939 році місто над Тисою знову перейшло до рук Угорщини. Найімовірніше, що бетонний герб у місті над Тисою було встановлено саме в цей період.

Звичайно, точний вік знахідки встановлюватимуть експерти, але все одно старовинний герб має неабияке значення для хустян. Свідок історичних подій слугуватиме нагадуванням мешканцям закарпатського містечка про героїчні кроки боротьби наших краян заради українського майбутнього.

Марина Алдон

«Карпатський об’єктив»

Останки Золотої Орди в Хусті

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Останки Золотої Орди в Хусті

Цікавий і доволі неординарний раритет, що вже півстоліття зберігається у Хустському краєзнавчому музеї, чомусь незаслужено обділений увагою. У культурному осередку більше двох тисяч експонатів, але два із них – справжня наукова цінність. Це – культова статуетка богині Шакті та дві ритуальні мавпочки, загублені в місті монголо-татарським військом  у період золотоординського нашестя.

Експонати  із ХІІІ сторіччя, ніби машина часу, повертають нас у ту сиву давнину, коли Закарпаття було ще слабо заселеним краєм, де в густих пралісах ховалися чужинці зі зброєю в руках, а наші предки займалися виключно землеробством та скотарством…

-Цінна знахідка дійшла до нас завдяки щасливому збігу обставин. У жовтні 1967-го хустянин Іван Бріндзен, що мешкав неподалік Замкової гори, копав котлован для будинку. На глибині двох метрів лопата вперлася у щось тверде. Чоловік розгорнув ґрунт руками і помітив позолочену бронзову фігурку. Обережно вийняв її, почистив і зрозумів, що це – якесь східне божество,  – розповідає науковий працівник музею Світлана Дорогій. – Знахідку пан Іван віддав Олексію Рущаку, першому директору і засновнику нашого музею. Фігурку було насаджено на дерев’яну підставку, та, на жаль, вона розсипалася, коли її знімали, щоб роздивитись і вивчити детальніше. Всередині статуетка виявилась порожнистою, у самому ядрі містився шматок зітлілого пахучого дерева. До речі, крім Шакті Іван Бріндзен знайшов ще двох бронзових мавпочок. Усі експонати пройшли експертизу, за результатами якої було встановлено, що їхній вік – не менше сім сотень років.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Слід зазначити, що старовинні культові речі невеликі за розміром, мавпочки можуть поміститись на долоні, а скульптурка Шакті – всього 15х18 сантиметрів.

-Шакті вважалася індійською або ведичною богинею розуму, яка володіла енергією всесвіту та силою космічного простору. Древні язичники вірили, що вона є однією з найважливіших божеств у пантеоні, що дає початок усьому живому, як мати, жінка, прародичка. Її зображали грізною і жорстокою, проте вона виступала в ролі захисниці людей. Хустська Шакті оздоблена намистом із людських черепів, а з її відкритого рота видніються звірині ікла, – ділиться знаннями старший науковий співробітник Хустського краєзнавчого музею Борис Прокопів. – На час походу до нашого краю монголо-татари не сповідували іслам, вони поклонялися ідолам і були дуже жорстокими. Гадаю, що в похід статуетку взяли для захисту війська, як талісман. Справа в тому, що згідно індійських вірувань, Шакті додавала сили, успіху в бою і, як Фенікс, відроджувала з попелу все, що зітлівало. Отже, вояки були твердо переконаними, що маючи при собі статуетку покровительки, їхнє військо буде нездоланним.  Слід зазначити, що 60-тисячна монголо-татарська армія на чолі з ханом Батиєм, вторгнувшись на територію сучасного Закарпаття у 1241 році, спустошувала на своєму шляху все, а населення грабувала та забирала в полон. Це була справді могутня рушійна сила.

-Про те, що фігурка жінки з піднятими догори руками є язичницькою богинею, закарпатські краєзнавці дізналися від головного охоронця відділу Сходу Державного Ермітажу Катерини Ракітної (Петербург, Росія), до якої звернулися за роз’ясненнями. Експерт пояснила, що виявлена в Хусті  статуетка-ідол  є фрагментом бронзової скульптурної групи, що змальовувала якихось грізних божеств ламаїзму, і має велику наукову цінність, – зазначила директор Хустського краєзнавчого музею Ірина Пригара. – Шакті, згідно східного культу, виховувала справжніх чоловіків, воїнів, загарбників. Що ж стосується мавпочок, то вони вважалися символом родючості і доповнювали собою головну богиню, робили її більш могутньою. Згадайте Чінгісхана, що славився силою-силенною дітей…  Досі дивує, яким чином неписьменні язичники могли бути такими вправними солдатами.

Цікаво, що древні експонати, які є нагадуванням про могутні цивілізації, ніби випромінюють якусь дивну енергетику азійських степів. Серед туристів багато охочих сфотографуватися біля статуеток та похитувати перед знайомими світлинами із останками Золотої Орди. Для самих же хустян старовинні експонати є нічим іншим, як монголо-татарськими бовванами, але, з іншого боку, і символами несхитності духу та відваги, бо ж орди хана Батия, від яких тремтіла уся Європа, захопити Хустський замок так і не змогли.

Марина Алдон

На Хустщині пройшло свято вишиванки

6061

 На Хустщині пройшло свято вишиванки

Українська вишита сорочка та народний одяг в цілому – є яскравим та самобутнім явищем культури, яке розвивалось та удосконалювалось протягом багатьох століть. Сорочку берегли як зіницю ока, адже це була не просто річ, а деяким, навіть магічним та містичним предметом, оберегом, який захищав людину від біди та негараздів. Недарма із сорочками пов’язана велика кількість різноманітних прикмет.

     6083

28 травня під девізом «діти України за мир» пройшов фестиваль Вишиванки у с. Велятино, який вже став традицією, адже проводиться вдруге. Чимало мешканців села, вбраних у вишивані сорочки, серед яких були учні школи та їх батьки, вчителі та гості села зібрало разом таке гарне свято.

  6075

    Завітали на фестиваль й голова Хустської райдержадміністрації Іван Рогач, голова районної ради Василь Губаль, завідувач районним методичним кабінетом управління освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Юлія Прокопів та гості з Румунії: директор повітового центру розвитку й популяризації традицій Фелічіан Поп та генеральний секретар Союзу українців у Румунії Любов Горват.

   6105

  Розпочалося свято з демонстрації на шкільному подвір’ї виставки вишиванок, які збереглися з давніх-давен. Цікавим було те, що вчитель школи приготувала красиві торти у вигляді української вишиванки.     

    Ініціатором вже традиційного фестивалю є директор Велятинської ЗОШ І-ІІІ ст. Жанна Микитюк.

  DSCN6058

  « Ідея створити такий фестиваль виникла минулого року. Метою його є зберегти елемент велятинської вишивки. У порівнянні з минулим роком, коли було продемонстровано  170 вишиванок, сьогодні фестиваль став масштабнішим, адже майже всі учні школи, кількість яких нараховує 412 учні, разом з вчителями були одягнені в українські вишиванки», – розповіла Жанна Миколаївна.

     Привітав жителів с. Велятино й голова Хустської районної державної адміністрації Іван Рогач: «Якщо поглянути в історію, то вишиванка завжди була атрибутом наших дідів та прадідів. Але нажаль, наше сьогодення відтісняє ті цінності, які несе для нас це вбрання. Тому, ця традиція – це хороший початок, який повинні наслідувати всі українці. Бажаю вам, щоб це свято й надалі залишалося традиційним і з кожним роком ставало масштабнішим та досягнуло статусу районного».

     Присутні на заході не тільки демонстрували українське вбрання, але й утворивши символічний живий ланцюг вишиванок, розгорнувши державний прапор, урочисто заспівали гімн України. Після чого продовжувалися пісні, танці та інші цікаві розваги.

Приємно, що невеличке село на Хустщині зуміло показати справжню любов до національних надбань українського народу, а молодь засвідчила перед численними гостями, що велятинські юнаки та дівчата є гідними патріотами своєї держави.

Хустський район

Невідомі сторінки історії Хуста

Хуст 1

Невідомі сторінки історії Хуста

Як стверджує народна істина, без знання минулого немає майбуття. Давні мудреці говорили: «Оглядаючись у минуле – зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє – засукай рукава». Так вважає і автор «Нарису історій Марамороша» Йосип Шуберт. В доробку краєзнавця фундаментальна наукова праця про міста та села Закарпаття, їхню тисячолітню історію, яку він досліджував протягом більш ніж п’ятдесяти років.

Усе почалося з дитячої допитливості

Пан Йосип змалечку захоплювався маловідомими сторінками історії нашого краю. Вдома було багато раритетних книжок, унікальних старовинних світлин. Його завжди цікавило минуле рідного міста. Тож, вибравши професію юриста-правознавця, все одно весь вільний час проводив у світі друкованих видань. Читав усе, що потрапляло на очі (книги ХVІ-ХVІІІ ст.), рився у архівах , вивчав весь матеріал, що тільки міг знайти в бібліотеках.

Хуст 4

– Кожного ранку, прокидаючись, я бачив із  вікна могутній, розташований на високій 150-метровій стрімкій горі, Хустський замок. Мене охоплювало дивне відчуття, бажання дізнатися, чому від цієї кам’яної споруди побоювалися і молдавські воєводи, і польські маршали, і навіть турецькі паші. Хотілося знати, коли цю велетенську фортецю було зведено, – ділиться Йосип Васильович. – Багато дослідників займалися і до мене цим питанням. Автори відносять будівництво замку на період від X  до  XІV сторіччя. Використавши наявну літературу, зіставивши думки науковців, я спробував знайти найбільш імовірну дату будівництва колишнього палацу.

Хустяни завжди були мужніми охоронцями своєї землі

-За свідченням літописців, у 896 році угорські племена перейшли через Карпати і в кількох місцях зайняли територію Верхнього Потисся. Згодом вони просунулися на південь. – розповів пан Йосип. – Більшість угорських племен перетнули верецький перевал, пішли основним шляхом, що пролягав долиною ріки Латориці, і вийшли на Притисянську рівнину. Тут угорці зустріли опір з боку слов’ян і волохів (тобто, наших етнічних прародичів – сучасних українців). Спочатку угорці заволоділи фортецею в Мукачеві. Далі війська поділилися на дві частини. Одна, під проводом Арпада, сина вождя Алмоша,  пішла на схід, де знаходилася фортеця Боржава. Інша направилася на захід, до Ужгорода. Як бачимо, до 1000 року немає жодних згадок про Хустський замок. Отже, фортеці у місті над Тисою ще не було.

Хуст 6

Зі слів пана Йосипа, йому вдалося з’ясувати, що державний прокурор марамороської жупи Янош Товт, у 1858 році написав історію Хустського замку, де на основі заміток невідомого автора, зазначив, що у 1070 р. на Угорщину напали вороги, і в Марамороській жупі були розбиті вождями Гейзою та Ласло. Після цього, у 1090 році, король Ласло І, недалеко від місця поразки ворога наказав побудувати замок, який пізніше отримав назву Хустського. Побудова фортеці, згідно усних переказів,  тривала аж до 1191 року.

До речі, як стверджує краєзнавець, на Хуст неодноразово нападали не тільки держави-сусіди, але й монголо-татари, кримські татари, молдавські воєводи… Та корінне населення невеличкого містечка уміло давати відсіч, мужньо боронилося і не раз перемагало ворога.

Злиденне життя працьовитих закарпатців

Захопивши кращі землі, угорські феодали почали розселяти на Закарпатті своїх підлеглих. Внаслідок цього, місцеве населення поступово витіснялося в передгірські  і гірські райони. Водночас із посиленням економічної могутності та політичної влади великих землевласників, із  кожним   роком погіршувалися умови проживання корінного населення регіону, – запевнив Й.В.Шуберт. –За рахунок нещадної експлуатації кріпаків, феодали будували фортеці. Протягом XIII-XV сторіч кам’яні замки з’явилися Мукачеві, Хусті, Виноградові, селищах Вишково, Королево, Невицьке, Середнє, Довге.У 1775-1778 роках, під час так званої Урбаніальної реформи, на Закарпатті для селян-кріпаків було впроваджено панщину – 52 робочі дні. Крім того, кріпаки віддавали поміщику дев’яту частину врожаю, вирощеному на своєму городі, десяту частину винограду, кожну десяту вівцю, мед і віск із десятого вулика, 2 каплуни, 2 курки, 12 яєць, 1 кг топленого масла. Від 30 дворів селяни давали теля та інші продукти до поміщицького столу. Від них вимагали ще й різні дарунки до панського весілля, хрестин, тощо.

Крім повинностей, місцеве населення сплачувало ще й державні податки, ремонтувало шляхи, перевозило своїм тяглом військову амуніцію, продукти, фураж, служило у війську, забезпечувало постій для солдатів. Крім того, наші предки повинні були забезпечувати пана чи його правителя грішми на час дворянських зборів і під час поїздок до Відня і Будапешта.

Великим лихом для селян-кріпаків була рекрутчина. З середини XVIII сторіччя військова служба в Угорщині стала довічною. Набір рекрутів проводився нерідко шляхом ловів. У глибокій таємниці під прикриттям ночі ловці вдиралися в село. Ловили молодих чоловіків, зв’язували і відводили на огляд, після чого забирали до війська або відпускали. Податковий тягар нерідко перетворював бідняків Верховини на спадкових боржників – пауперів. Посилення панщини, зростання натуральних повинностей та податків погіршували становище народних мас. Біднота змушена була пекти собі хліб із коріння, кукурудзяних стебел. Зокрема, під час голоду 1786-1787 років тільки в Марамороській жупі померло 13 348 осіб.

Нові-старі легенди про Хуст

У кожного міста, як і в людини, є своя доля. Не завжди вона буває легкою. Важкі випробування випали й на долю хустян. Тож і не дивно, що про місто та історію його виникнення наразі маємо так багато легенд.

Хуст 9

-Мені вдалося знайти цікаві розповіді про Хуст. Більшість із них містичного, казкового характеру, але є й цілком правдоподібні історії. Зокрема, згідно однієї з версій, колись місто над Тисою було селом з назвою «Густе», – заінтриговано почав нову розповідь пан Йосип. – А почалося все з того, що кілька десятків слов’ян – вихідців із Київської Русі, продиралися через густі непролазні хащі, вздовж берега широкоплинної ріки Таісу (Тиси), втікаючи від ворогів. На галявині, під високою стрімкою горою, мандрівники заночували. А вранці, побачивши довкола мальовничі краєвиди, ватажок вирішив отаборитись. Невдовзі недалеко від злиття рік Тиси і Ріки побудували собі люди десяток хатинок-напівземлянок. Обгородили їх високим тином зі стовбурів верб. Потроху поселення почало розростатись, але оскільки навколо був дрімучий праліс, помешкання розташовувались дуже щільно. Мабуть, із-за цього прозвали люди це село Густим. Минав час. Вздовж берегів річок з’явилися дороги. Поселенці почали добувати сіль і сплавляти її Тисою на плотах. Довідався про «біле золото» угорський король і вирішив захопити ці території й звести для охорони Соляного шляху замок. Не один десяток років стогнали люди через свавілля вояків…  Але коли, врешті-решт, скінчилося будівництво фортеці, із невеличкого села «виросло» ціле красиве місто. І назвали його слов’яни красивим, звучним іменем Хуст. Оце притча, чи було насправді? Невідомо! Але ця версія мені сподобалася найбільше, – підсумував розмову Й.В.Шуберт.

Марина Алдон

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

dsc_0164_123

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

Пасха у багатьох народів пов’язана з різними повірями. Найпоширенішим з них є само вітання: «Христос воскрес!», на яке прийнято відповідати: «Воістину воскрес!» Крім того, багато хто, як символ примирення і братської любові, використовує рукостискання і поцілунок в щоку. Це зближує людей і робить їх відвертішими, чистішими, доброзичливішими.

Люди вірили, що в пасхальну ніч можуть з’явитися давно померлі родичі. Для цього треба було просто після хресного ходу сховатися в храмі зі Страсною свічкою, але цього ніхто не повинен був бачити. Крім того, наші предки вважали, що в цю ніч нечисть особливо злиться, після заходу сонця прагнули не виходити на вулицю. У кожному собаці, свині, не говорячи вже про чорних кішок, селянам увижалися перевертні. У церкву старалися йти не поодинці, а групами.

Найсміливіші розважалися на перехрестях з пасхальним яйцем, катаючи його по ґрунт. Вони сподівалися, що біси обов’язково вийдуть з пекла і станцюють для них.

У давнину господині в Пасхальну неділю спостерігали за тваринами. Хто з худобини лежав смирно – з того, вважали, буде користь, хто ворочався – вигоди чекати марно. Зранку жінки також лякали курей, проганяючи їх з сідала, щоб не лінувалися, несли більше яєць.

Існував також цікавий звичай вигнання з хати клопів і тарганів. Після обідньої служби господар, прийшовши додому, повинен був постукати в двері. Хазяйка зобов’язана була запитати, хто там. Він відповідав: «Я, господар твій, звуть мене (ім’я). Ну що, дружино, чим розговлятися будемо?» «Ми то розговлятися будемо м’ясом, сметаною, молоком, яйцями». «А клопи-то чим?» «А клопи клопами». Люди були упевнені, що після такого діалогу таргани з’їдять один одного.

Вартий уваги і древній звичай «чатування сонечка». Вважалося, що на Паску небесне світило «грає» і, якщо поглянути на нього через закопчене скло, воно неодмінно станцює.

Особливим «щастям» вважалося померти в Пасхальний тиждень, тому що в цей період відриті райські брами, покійний відразу потрапляв до Царства.

Бабусі стверджували, що пасхальні блюда, освячені молитвою, наділені колосальною силою і допомагають під час труднощів. Страви хазяйки приховували на ніч, щоб навіть миша не змогла до них добратися. Вірили, що якщо мишка з’їсть декілька крихт з пасхального столу, у неї неодмінно виростуть крила і вона перетвориться на кажана. Згідно з повір’ям, кинуті у вогонь кістки від великодніх страв, під час грози відводили удар блискавки. Голівку від освяченої паски господар брав з собою на поле, там її з’їдав для «щедрого урожаю».

Щоб бути гарними і рум’яними, дівчата умивалися водою, в якій фарбували писанки.

Свої «Пасхальні повір’я» були навіть у злодіїв. Під час служби вони прагнули у когось вкрасти будь-яку дрібницю. Це гарантувало успіх в їхній «справі» на цілий рік. Азартні гравці у взуття клали монету. Вірили, що вона принесе їм великий виграш.

Найбільше прикмет наші предки пов’язували  з пасхальними яйцями. Селяни запевняли, що впродовж сорока днів після Світлого Воскресіння Христос ходить по землі, тому не можна було викидати шкаралупу яйця через віконце, щоб не попасти в Сина Божого.

Розмальовані символічними узорами писанки приносили на могили в надії, що з їхньою допомогою душі померлих отримають полегшення на тому світі. Також вірили, що ці яйця можуть зціляти від хвороб впродовж багатьох років. Тому (особливо якщо яйце було отримане від священика) писанки зберігали впродовж багатьох років. Також вважалося, що пасхальні яйця допомагають при гасінні пожеж, в землеробстві, а також шукачам скарбів.

 У народному календарі на Великдень визначали погоду: якщо на свято небо ясне і сонце грає – буде хороший урожай, тепле літо, якщо дощ – рік обіцяв достаток на полях  злаків.

 

Страсна п’ятниця: святкування, символи і прикмети

5480248_large

Страсна п’ятниця: святкування, символи і прикмети

Завтра – велика чорна п’ятниця, яку називають Страсною. З цим святом пов’язано багато релігійних та народних традицій. Не випадково в цей день піст особливо суворий: за церковними канонами, не можна їсти нічого, крім води і хліба.

Страсна п’ятниця – як відзначається у християнстві

Велика п’ятниця – найтраурніший день у християнському році, оскільки саме цього дня Ісуса Христа розп’яли, Син Божий прийняв мученицьку смерть в ім’я порятунку всього людського роду. Страсна п’ятниця присвячена поминанню страждань і смерті Спасителя. Цього жалобного дня шати священиків не мають бути світлими і святковими.

У Страсну п’ятницю в церкві не буває літургії. Під час вечірні, яка починається близько третьої години дня – в час смерті Христа – з вівтаря виносять плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, якою покривають стіл, що стоїть посеред храму. Потім над плащаницею читають молитви, прикрашають квітами, запалюють свічки і парафіяни цілують образ Спасителя. Цим ритуалом символізується зняття з хреста, положення в труну і прощання з Ісусом Христом.

Що не можна робити в Страсну п’ятницю – церковні традиції

Не можна працювати цього дня. Не можна шити, прати, різати, займатися прибиранням, копати землю, саджати рослини, готувати їжу і навіть купатися. Ці заборони накладаються на віруючих не з причини ліні, а у зв’язку з необхідністю присвятити свій час у сім’ї молитві і читанню Біблії.

Не можна співати, веселитися, сміятися і вести активний, розважальний спосіб життя, а також сваритися, кричати і лаятися. Цей день має пройти в роздумах про власне життя, в роздумах про страждання і смерть Ісуса Христа.

Страсна п’ятниця – це заключний і найсуворіший день Великого посту. Стриманість у їжі має тривати до церковного служіння вечірні і виносу плащаниці. Після цього дозволено вживати хліб і воду, а деякі віруючі продовжують поститися до самого Великодня.

Страсна п’ятниця не повинна минути звичайним, непоміченим днем – необхідно замислитися над своїм життям і над стражданнями Спасителя. Цього дня кожен християнин особливо гостро має постаратися відчути і замислитися про головне у своєму житті. Чи не йде він проти своєї совісті, коли на головним із пріоритетів ставить прагнення багатства, наживи і успішної кар’єрі замість милосердя і людинолюбства? Чи не шукає навколо себе ворогів, яких прагне засудити? Чи не уподібнюється він до приклада тих, хто зрадив Христа на смерть?

Що не можна робити у страсну п’ятницю – народні повір’я

У народі вважалося, що з тієї миті, як тіло Ісуса Христа покладуть у труну, і до моменту його воскресіння вся нечиста сила має особливу силу і відчуває свою безкарність, тому приходить у наш світ, блукає по землі, лякає праведних жителів. За народним повір’ям, якщо в цей час людині привидиться щось страшне, треба тричі сказати: “Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”, – щоб захиститися від нечистої сили.

Також під час читання святих писань не можна дрімати, бо нечистий понесе в пекло.

Якщо у Страсну п’ятницю випрати білизну, на ній з’являться  плями крові.

У Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти. Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік.

Фото В’ячеслава Ільїна «+++»

Конкурс «Розмалюй писанку» від банку «Надра»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Конкурс «Розмалюй писанку» від банку «Надра»

Незабаром – велике християнське свято – Великдень. Чудо Христового Воскресіння об’єднує всіх людей вірою у перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. У цей час люди відкривають Богу свої душі, просять наповнити їх духовною силою і надією. Символом Великодня, без сумніву, є паска. І невід’ємний атрибут святкування –  писанка.  Виготовлення писанок пов’язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни, пізніше – з Великоднем.

Чудовим великоднім подарунком для дітей став уже традиційний конкурс «Розмалюй писанку», яку проводить благодійний фонд «Дитячий світ», заснований ПАТ КБ «Надра». Цьогоріч майстер-клас з писанкарства було проведено для учнів Хустської ЗОШ І-ІІІ ст. У святковій події взяли участь директор Ужгородського регіонального управління ПАТ КБ «Надра» Анжела Тіссен та начальник Хустського відділення Іван Густей.

  Українська писанка в світі є символом нашого народу. Українська писанка, це не просто красиво і яскраво розмальоване яєчко до Великодня , це – оберіг. Оберіг, де кожен колір і символ має своє значення, яке віками передавалось від покоління до покоління. Діти своїми маленькими рученятами відтворюють наше минуле, – зазначила директор Ужгородського регіонального управління ПАТ КБ «Надра» Анжела Тіссен. Завдяки таким творчим заходам діти знайомляться з народними ремеслами, традиціями писанкарства, у них виховується любов до свого народу, повага до його традицій, минулого і сучасного, бажання пізнавати свята, звичаї, святкування; відкрити зміст і значення святкування Великодня.         

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Провела майстер-клас із учнями 4-А класу (кл.кер. В.Й.Ільканич) писанкарка з 20-річним досвідом Олександра Пригара.

 – Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає в далеке минуле і пов’язана з ритуалом весняного відродження на землі. Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в ньому знак воскресіння і вічного життя. Писанка стала символом радості і воскресіння. -зазначила Олександра Василівна.

 Під час майстер-класу з писанкарства діти отримали не тільки цікаву теоретичну інформацію про історію писанки та її різвиди, а й мали змогу власноруч розписати великоднє яєчко. Діти демонстрували свою майстерність у розписуванні яєць традиційною народною технікою. Було надзвичайно дивитися як діти за допомогою воску, фарби та писачки створювали справжні художні твори. Кожна робота  – це справжній витвір мистецтва, який чарував своєю вишуканістю, оригінальністю, неповторністю.

 Конкурс “Розмалюй писанку”, який проводить благодійний фонд «Дитячий світ», заснований ПАТ КБ «Надра», є доброю нагодою плекання в дітей поваги і любові до народної культури і традицій, що є невід’ємною складовою процесу культурного і національного розвитку, а також обов’язковою умовою їхнього виховання. У свою чергу, юні писанкарі доказали, що вміють зберігати і навіть збагачувати це традиційне народне ремесло.

 Всі діти отримали за працю і винагороду – солодощі від організаторів акції і головне – масу позитивних емоцій, які залишаться у них надовго.

Сніжана Долгіна

Про зайця і яйця

 image

Про зайця і яйця. Звідки виникла традиція «великодніх кроликів»

У Німеччині чи не кожному відомий фразеологічний зворот  «пасхальний заєць». Що ж він означає?

Вислів  має язичеське коріння. У давнину німці вірили, що зайці (кролики) – це  посланці богині Остари, що «приводять» у країну весну. Люди думали, що богиня, розсердившись на птахів, перетворила норовистих пернатих на зайців. Вони забули про польоти, але продовжували нести яйця. У результаті зародилася пасхальна легенда про зайців, що «відкладають яйця» в саду. Католики до сьогодні зводять пасхальні гніздечка з моху, щоб зайченяті було м’яко. Цікава забава для дітлахів  – упродовж усього Страсного тижня розшукувати яйця, якими батьки дозволять поснідати лише в неділю.

Сучасним малятам зайці несуть, в основному,  шоколадні яйця.