Минула неділя в Колочаві була дуже насиченою на події. Тут відзначали день єврейської культури. Тож запросили гостей з усіх куточків Закарпаття. Свято проходило під гаслом «Ні війні!».

Розпочали урочистості із відкриття меморіальної дошки, до слова, вже четвертої. Тут викарбувані прізвища всіх, кого вдалося відшукати із числа полеглих під час Другої Світової війни. А це близько 120 колочавців до вже 260 віднайдених у результаті наполегливих дослідницько-пошукових робіт. Але як зазначив Станіслав Аржевітін, ще близько ста прізвищ залишаються не дослідженими. Та сподівається, що з часом це вдасться зробити. Перерізали стрічку сільський голова Колочави Василь Худинець, відомий у краї меценат, Станіслав Аржевітін та інші поважні гості.
А далі було найцікавіше: театралізовані дійства культурної спадщини колочавських євреїв. Гості мали змогу перенестися в минуле і спостерігати за навчальним процесом в школі 20-30хх рр, стати свідками депортації євреїв, побувати у кузні та побачити, як підковували коней, відвідати справжню єврейську кухню та запечених гусей. І все це просто неба у скансен музеї «Старе село»! Не обійшлося і без танців з бубнами.

А зустрічали делегацію на вході справжнісінькі жандарм, які розмовляли, між іншим, німецькою, мадярською, чеською… Вийшов до гостей і биров села та поважні гості Колочави – Іван Ольбрахт, відомий чеський письменник і журналіст та Едмунд Еган , угорський економіст і фахівець з організації сільського господарства. Спостерігаючи за ними та слухаючи цікаві привітання і розповіді, на якусь мить забуваєш про сьогодення і стаєш співучасником подій минулого. Забуваєш і про те, що Еган і Ольбрахт не справжні, і все це постановка… та всі ці костюми, одяг з минулого – все таке реалістичне, не постановочне, наче говорить саме за себе «ми справжні»!

Найбільше вразила театралізована постановка: «Депортація колочавських євреїв в 1942-1943 рр.». І як навздогін кидали хліб, щоб хоча б щось в дорогу дати… і ці хлопчики під прицілами, всі ці жахливі речі навіть в якості спостерігача важко сприймати без сліз…
А підсилила ефект презентація книг Бориса Михайловича Забарко під назвою «Ми хотіли жити» на українській, німецькій, англійській мовах. В книгах йдеться про реальні спогади і розповіді реальних людей, яким вдалося пережити холокост.
Родзинкою цікавого дійства, окрім театралізованих постановок, були і пісні у виконанні ансамблю «Беяхад» («Хесед Шпіра») з Ужгорода та перегляд відео – спогадів колочавців про минуле, про місцеві єврейські сім’ї – «Шабатка гуска» Барбіла Б. Ну і звісно, доповнило свято спілкування у невимушеній обстановці та обід, який плавно переріс у вечерю у колибі-ресторані.