У Хусті жуки-олені «гуляють» центром

07.06.2014 09:19

P52813935

У Хусті жуки-олені  «гуляють» центром

У народі представників цього виду комах називають рогачами. У них справді характерна зовнішність завдяки величезним рогам. Крім того, жук-олень є найбільшим членистоногим на території Європи, самець може досягами 70—74 мм в довжину, а самка –  25—57 мм.

P5281396

Середовищем, найбільш придатним для  проживання жуків є ліс. У Карпатах рогачів досить багато. Та у цьому році «крилаті олені» облюбували собі ще є деякі закарпатські  містечка. Зокрема, їх можна побачити в Хусті. Ще із початку травня жуки «заселили»  окраїнні вулиці міста.  Зараз же вони вільно «блукають» поруч із перехожими на вул. Соборної України, Корятовича, Карпатської України, Волошина.

P5281394

На жаль, не всі хустяни адекватно ставляться до рогачів. Є такі, що одразу вбивають їх, мовляв, «щоб дитину не налякав». Проте жуки-олені є мирними комахами, до речі, дуже рідкісними і занесеними до Червоної книги. Рогачі охороняються європейським законодавством, та, як не прикро, їх важко захистити від деяких агресивних мешканців міста над Тисою. Правда, більшість краян доброзичливі до жуків-велетів і люб’язно  «прилаштовують» рогатих красенів на деревах, щоб  на них не наступили  інші.

Марина Алдон

Категорії: Тварини, У світі прекрасного і У світі цікавого. Позначки: екологія і тварини. Коментарі Вимкнено до У Хусті жуки-олені «гуляють» центром

Північні олені майже тридцять років живуть на околиці Ізи

03.04.2014 17:33

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Північні олені майже тридцять років живуть на околиці Ізи

Єдина в Україні ферма, де розводять північних оленів, розквартирована в селі Іза, що на Хустщині.  Плямисті мешканці Сходу є одним із символів невеличкого населеного пункту, так званою візитківкою. Сюди приїжджають туристи з усіх куточків України, Угорщини, Чехії, Польщі, Австрії, Голландії…

Плямисті емігранти

Батьківщиною плямистих оленів є Приморський край, проте до Закарпаття вони потрапили з Калінінградської області. Датою створення оленячої ферми вважається 1987рік. Саме тоді, після ліквідації колгоспу, завезли перших рогатих красенів. Але після розпаду Радянського Союзу ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за тваринами не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада. І тільки в 2003 році фермерське господарство отримало друге життя. Ферму орендував місцевий підприємець Михайло Бугаш.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– Територія господарства-пасовища, куди входить і частина лісу, складає майже 60 гектарів. Все обійстя обнесено високою дротяною огорожею. – розповідає пан Михайло. – Господарство, а зараз це 150 оленів, збиткове, але хочемо збудувати тут туристичний комплекс, “родзинкою” якого повинні бути олені.  Дітям завжди цікаво з ними «спілкуватися», пригощаючи соковитою травою.

Найбільша цінність оленя – панти

Щовесни олені скидують роги. Зараз саме настала та пора, коли вони прощаються зі своєю найбільшою гордістю.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

–Раніше ферма маланепогані прибутки, збуваючи роги фармацевтам на виробництво пантокрину. Зараз невигідно продавати, бо дуже низькі на них ціни. Тому зрізані роги консервуємо у 50-градусному спирті. Так вони можуть зберігатися дуже довго,– охоче ділиться інформацією Михайло Михайлович. – Панти (те, що залишається від відрізаних рогів) виростають кожен день на 4-5 сантиметрів. За 2 місяці вони мають необхідні розміри. Слід зазначити, що з пантокрилу виготовляють медичні препарати, які застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, для підвищення працездатності, для засоби лікування деяких чоловічих недугів.

Взагалі оленячі роги – річ унікальна. Вони не пустотілі, як у корів, а мають пористу структуру.Оскільки кількість відростків залежить від віку, за рогами можна сказати, скільки тваринці років.

Боязливі «сміливці»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На вигляд олені дуже миролюбні, хоча їм не подобається, коли їх лащать, чіпають за шию чи просто гладять – спрацьовує інстинкт самозбереження, набутий природою.

-Нагородою за ласку може стати добрий копняк передніми ногами. Доглядачі парнокопитних твердять – сила польоту від такого удару – до 15 метрів, – усміхається господар ферми. –  Б’ються олені й між собою. Проте лише у період гону – восени. Сильніший самець може мати у своєму гаремі п’ять, а то й десять – двадцять самок. Слабак же лишається сам. Все просто – природній відбір. Крім того, тваринимають чудовий слух, гострий зір, прекрасну інтуїцію.  Людину вони відчувають за три кілометри. А якщо заховалися у лісі, точно знаємо, що через годину буде гроза чи дощ.

Невибагливі вегетаріанці

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-Олені харчуються переважно мохом, корою, бруньками або водними рослинами. Полюбляють також гілки та листочки верб і беріз, насіння кедрів. Найбільше їдять вночі, коли довкола спокійно й тихо, – зі знанням справи каже Михайло Бугаш. – Слід зазначити, що малюк уже через три дні після народження втікає до лісу. До мами приходить лише поїсти, і постійно на одне й теж місце. Через кілька місяців оленятко вже ласує кормами, а у чотири роки стає зовсім дорослим. До смаку плямистим мешканцям ферми навіть яблука та хліб. Влітку тварини випасаються, а взимку олені тамують голод зерном і сіном. Проте доводиться закуповувати й комбікорм …До речі, пристосованість північного оленя до харчування лишайниками дозволяє йому жити там, де інші види копитних вижити не можуть. Просто вони – витривалі тварини, адже їхньою батьківщиною вважаються просторі, безлісі райони арктичної тундри, хвойні ліси та гірські райони тайги.

Цікаво, що благородні олені настільки полюбили закарпатську землю, що почуваються тут, як удома. А заради улюблених сухарів вони навіть кланяються перед господарем, як циркові тварини.

Марина Алдон

 

Категорії: Тварини і Туризм. Позначки: весна, тварини, тваринництво і туризм. Коментарі Вимкнено до Північні олені майже тридцять років живуть на околиці Ізи

Карпатська весна. Яка вона?

03.04.2014 12:51

весна

Карпатська весна. Яка вона?

Усі ми з нетерпінням чекаємо весни, прагнемо вдихнути на повні груди теплого чистого повітря, відчути енергію променів сонця, торкнутись долонями тендітних квітів.

Але так само очікує відлиги природа, яка нас оточує. Однією з найулюбленіших для закарпатців квіток є барвінок. Він символізується з весільними обрядами. Старожили кажуть, що колись дівчата плели навесні з нього вінки і пускали на воду, щоб причарувати юнаків.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Найрідкіснішою квіткою Карпат є едельвейс. Росте він на недоступних скелях над  ущелинами. Є багато легенд про «шовкову косицю». Згідно однієї з них, квітку висівали карпатські чарівниці та обіцяли молодим парубкам, що якщо вони подарують їм цю рідкісну рослину, вийдуть за них заміж. Не відчуваючи небезпеки, хлопці вирушали на пошуки едельвейсів. Але лише небагатьом вдалося досягти мети – більшість зривалися зі скель та гинули на втіху чарівницям. Нареченим нещасливцям не залишалось нічого іншого, як оплакувати своїх коханих. Їхні сльози щорічно з’являються на квітках едельвейсу маленькими крапельками нектару.

5464912_large

Серед дерев першою брунькує верба. Слід зазначити, що найдавніше дерево в карпатських лісах – ялина (смерека). Її походження пов’язане з крейдяним періодом мезозойської ери. І вже на світанку виникнення людства вона використовувалась як рослина-цілитель через свої фітонцидно-бактерицидні властивості. Найвисокогірніше дерево – сосна. Представниць хвойної породи виявлено на схилі гори Піп Іван Чорногорський на висоті 2010 м над р.м. Дерево невибагливе, має широку екологічну амплітуду, може рости на кам’янистих сухих скелях і розсипищах з нерозвиненим шаром ґрунту. Рекордсменом за висотою можна вважати модрину європейську в Рахові. Коли її зрубали у віці 140 років, вона мала висоту 54 метри.

білка

У тварин навесні теж пора пробудження. У березні в молодих ведмедиць народжуються ведмежата. З барлоги вони виходять у середині квітня. Тала вода підмочує їм бік, і звірі залишають зимове сховище. Насамперед вирушають шукати мурашники, розламують гнилі пні і витягають із них личинок жуків, викопують цибулини й бульби рослин, ловлять жаб тощо.

У цей же час народжуються зайченята та з’являється потомство у білки. Чотири тижні очі білченят закриті, але у півторамісячному віці вони вже швидко бігають, добре тримаються на гілках.

Вовки влаштовують нори найчастіше у глухих, зарослих ярах, обов’язково недалеко від води. У березні-квітні у старих вовчиць з’являються ранні виводки: 8—10 сліпих вовченят. Мати годує їх молоком, піклується про них, хоробро захищає. У вихованні дитинчат допомагає і батько-вовк, який приносить здобич, навчає вовченят полювати.

дятел

Також весною у числі повертаються додому пернаті. Серед птахів, що мешкають у лісах Карпат, найбільша тривалість життя (у неволі): сокола – 162, орла, беркута, крука, ворони – 70-80, дрозда – 20, синиці – 9 років. Найвище з усіх у польоті піднімаються орли – 7 500 м, ластівки – 4 000 м, журавлі – 2 400 м. Найбільшу швидкість розвиває сокіл – 320 км/год., але тільки падаючи на здобич. Гранична швидкість польоту орла – 190 км/год., сокола – 150 км/год., качок – 100-110, гусей – 90, шпака – 80, ластівки – 74, горобця – 56. Найдовший язик у зеленого дятла – 14 см, висувається такий язик на відстань, що в чотири рази перевищує довжину дзьоба.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Загалом, природа Карпат багата на унікальний тваринний та рослинний світ. Українська частина гір складає лише 10,3 відсотка від їх загальної площі, але тут зосереджено понад 1,5 тис. об’єктів природно-заповідного фонду, площею майже півмільйона гектарів (8,6 відсотка). У Закарпатті знаходиться 457 об’єктів природно-заповідного фонду на площі 151 тис. га (11,7 відсотка), серед яких Карпатський біосферний заповідник, Ужанський національний природний парк, Національний природний парк “Синевир”, Регіональний ландшафтний парк “Зачарований край”, 18 заказників загальнодержавного значення, 25 заказників місцевого значення, 9 пам’яток природи загальнодержавного значення, 365 пам’яток місцевого значення. Але краще все один раз побачити, ніж сто разів прочитати, чи почути…

Марина Алдон

Категорії: Екологія і Тварини. Позначки: весна, Карпати, рослини і тварини. Коментарі Вимкнено до Карпатська весна. Яка вона?

Маленька савана закарпатського Хуста

01.04.2014 20:39

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Маленька савана закарпатського Хуста

Те, що в маленькому місті над Тисою було створено першу в Україні страусину ферму – ні для кого не секрет. Африканські птахи живуть на околиці Хуста вже більше десяти років, та й почуваються дуже добре, дають потомство, розважають туристів… Подивитись на гігантських «курей» приїздять не тільки корінні закарпатці та відпочивальники із оздоровниць Срібної землі, але й просто туристи з Угорщини, Чехії, Австрії, Данії…  

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Міні-зоопарк з гігантськими пернатими

Василя Переца, страусиного фермера, знають не тільки за екзотичними птахами. Він був учасником відомих телешоу, брав участь у різних передачах центральних каналів…  Але на сьогодні він відомий іще як власник пари поні Мірчі і Гелі, яких просто обожнюють діти-відвідувачі «пташиного двору»… та ще й чудовий кінолог, любитель і поціновувач собак службових порід.

-Мої підопічні стали хустянами ще у 2002 році. Тоді я завіз усього п’ятьох птахів із Голландії, однак три роки судився з відповідними органами, оскільки не міг їх розмитнити. Це довга і не дуже весела історія… Врешті-решт правди добився, але це коштувало неабияких нервів, – ділиться пан Василь. – Сьогодні в мене 56 дорослих пернатих та 22 малюків. Практично всі страусині ферми, що є в області були утворені за моїм «рецептом» і власники розпочинали бізнес, придавши пташенят від моїх екзотів. Колись я навіть отримав державну нагороду «Перший в Україні племінний птахорепродуктор».

Цікаво, що хустські страуси настільки звикли до гостей, що просто впритул розглядають відвідувачів, сміливо підходять до огорожі і охоче приймають траву із дитячих долонь. Пернаті радо позують перед камерами та фотоапаратами поруч із дітлахами… «Велетенські кури» викликають у малечі чимало запитань. Хоч у перші хвилини дітям і страшно, та допитливість перемагає і кожному хочеться торкнутись екзота.

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Безвідходне виробництво

Зі слів Василя Васильовича, страуси – унікальні птахи. По-перше, вони зовсім невибагливі до клімату та їжі. По-друге, заводчики використовують із них абсолютно все. З одного пернатого можна отримати  до 2 кілограмів пір’я, з яких роблять пишні та дорогі боа для модниць. Дзьоб і нігті підходять для виробництва прикрас, а жир – для косметології. Шкіра – теж цінний продукт, вартість її така ж, як і крокодилячої. З пташиних вій виходять дорогі пензлі для розпису маслом.

М’ясо – окрема тема розмови. На смак воно нагадує яловичину, але не містить холестерину. Коштує кілограм делікатесу 20 доларів (для порівняння, у країнах Європи – 25—35 євро). Щоправда, продавати його не вигідно, бо нашим гурманам такі ласощі зараз не по кишені… Інша річ – яйця, вартість яких – 150 гривень.  У ресторанах із них роблять смачні млинці та омлети.

 яйце

Писанки зі страусиних яєць – хіт сезону

До чого тільки не додумаються народні умільці. Шкарлупу незапліднених страусних яєць використовують для світильників, підсвічників, декоративних тарілок, підставок для квітів та… звичайно, для традиційних крашанок, мальованок, крапанок… У цьому році писанка на страусиних яйцях, б’є всі рекорди в ціні.

-Нещодавно я побував на фестивалі Львівської писанки, – розповідає Василь Перец, – і був приємно вражений величезною кількістю найрізноманітніших мистецьких шедеврів.  Одна з майстринь, придбавши в мене шкарлупи страусиних яєць по 100 гривень, протягом кількох годин вміло перетворила їх на неперевершені художні експонати і продала вироби по 1000 гривень.

Слід зазначити, що яйця страусів дуже міцні і ідеально підходять для народних промислів. Вони не кришаться, не ламаються, на них добре і рівномірно «лягає» фарба. Шкаралупа настільки товста, що коли її розбити, уламки нагадують черепки посуду.

 

До речі…

Яйце страуса найбільше в світі, в діаметрі його розмір досягає 15-20 см. і здатне витримати вагу до 115 кг. Важить воно від 1,5 до 2 кг (це приблизно 25-36 курячих яєць), при цьому білка в ньому близько 1 кг, а жовтка – 350 г. Порожня шкарлупа зовнішньо схожа на порцеляну. Ще з середньовіччя її інкрустували дорогоцінними металами.

 

Марина Алдон

Категорії: Тварини і Туризм. Позначки: тваринництво і туризм. Коментарі Вимкнено до Маленька савана закарпатського Хуста

Проблема з бродячими собаками в Хусті досі актуальна

15.02.2014 20:24

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Проблема з бродячими собаками в Хусті досі актуальна

На жаль, є такі жінки, які зрікаються власних дітей… На жаль, є такі господарі, які викидають, як непотріб своїх собак… Де гуманізм, де вищі цінності, де проста людяність?

Але ж, якщо людина, істота думаюча, не завжди планує вагітність, то що вже говорити про бродячих тварин, які не керують природними інстинктами до розмноження? Їх ніхто не стерилізує, не дає їм протизаплідних препаратів (хоча коштує таблетка всього 12 гривень, у той час, коли знищення тваринки оцінюється у 46 гривень), тож небажаного приплоду не уникнути.

Хто допоможе бродячим собакам?

В Інтернеті зараз дуже популярним є волонтерський рух у підтримку безпритульних тварин. Молодь збирається на заздалегідь обумовленому місці, годує чотирилапих, підшуковує господарів через сайти державних чи приватних притулків… Проте у Хусті подібною доброчинністю займатись ніхто не хоче… або не може…

А, між іншим, за неофіційними даними, у місті над Тисою вештається близько трьох сотень собак-безхатченків.  До такого сусідства наші краяни ставляться по-різному: хтось вважає, що тварин варто відстрілювати або ж присипляти, а хтось – навпаки, власним коштом лікує їх, приносить їжу. Інколи мешканці багатоповерхівок складаються грошима і стерилізують собак, які живуть у дворі. Та все одно, гуманними вчинками кількох  добропорядних людей проблема не вирішується.

Чому не відповідаємо за тих, кого приручили?

Фото Васаби Она

Фото Васаби Она

Сама кілька разів була свідком того, як, м’яко кажучи, непорядні господарі, залишали на залізничному пероні старих собак, або ж навіть цуценят… Слід зазначити, що викинути собаку такий же гріх, як і образити собі подібно, бо вона – теж створіння Боже… Кожному з нас відомо чимало історій, як покинута тваринка роками може чекати господаря на  залізничній чи автобусній станції, ми плачемо, коли дивимося сюжети про «братів наших менших» у новинах чи фільми, однак багато хто все одно відверто знущається над тваринами.

Нещодавно на вулиці стала свідком того, як підліток, років 13 бив маленьку собачку ногами. На мої зауваження не реагував. Коли сказала, що викличу міліцію, тільки єхидно посміхнувся і відповів: «Ну й налякала…» Тваринку він припинив лупцювати тільки тому, що вона просто втекла від нього і сховалась у натовпі, який байдуже проходив повз нас і аж ніяк не реагував…  Напевно мав рацію англійський поет Олександр Поуп, коли стверджував, що в історії цивілізації куди більше прикладів гуманності собачої, ніж людської.

Ні притулку, ні грошей

Як же раділи хустські захисники чотирилапих, коли почули добру звістку про те, що 7 квітня минулого року в Ужгороді було підписано Меморандум з міським головами з питань регулювання чисельності безпритульних собак. Метою документу було узгодження дій приватної, громадської та владної ініціативи щодо вирішення проблеми утримання безпритульних тварин та забезпечення виконання Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Згідно Меморандуму, собак мали відловлювати гуманними способами, лікувати, стерилізувати і тільки у випадку, якщо тварина хвора або небезпечна  для суспільства, шляхом ін’єкції проводити евтаназію. У міській раді запевняли, що всі документи майже готові і земельну ділянку, на якій повинні розмістити «новий дім» для безпритульних тварин вже виділено.

Проте, як кажуть, а віз і нині там… наразі немає ні грошей, ні притулку, ні якихось планів на перспективу щодо безпритульних тварин…

Яка користь від місць тимчасового утримання тварин?

Фото Васаби Она

Фото Васаби Она

Притулки є в усьому світі ще з XVІІ сторіччя. У місцях тимчасового прихистку для тварин,долею та побутом чотирилапих опікуються працівники установи або волонтери. Фінансуються вони переважно завдяки благодійним організаціям за рахунок добровільних пожертв та спонсорів. Зазвичай такі організації добре розрекламовані та знаходять різні шляхи збору коштів для потреб безпритульних тварин. Крім того, часто притулки займаються реалізацією тварин, виготовленням та продажею кормів, наданням платних консультацій, ветеринарних послуг, проводять евтаназію недужих собак і котів, захоронення або кремацію (теж за відповідну плату). Отже, притулок не є вже таким і збитковим, як про нього звикли думати…

Крім того, якщо у родини, скажімо, немає грошей для того, щоб придбати собаку, звідти можна взяти здорову та часто навіть породисту тваринку. Інше питання – чи вона знову не опиниться на вулиці, бо ж коли людина викладе з кишені, скажімо, за вівчарку 150 доларів, то зможе і гідно поцінувати її…

 Та як би там не було, притулок все одно потрібний. Ми повинні дбати за чотирилапих друзів і вчитись від них вірності та самозреченості заради іншого. Бо ж як казав Дмитро Пастернак-Таранушенко, собака – не тільки друг людини, для декого вона ще й мати… та є у неї єдиний недолік –  вона вірить людям.

Марина Штефуца.

 

 

Категорії: Проблеми і Тварини. Позначки: безпритульні, проблеми, соціо і тварини. Коментарі Вимкнено до Проблема з бродячими собаками в Хусті досі актуальна

Рогаті екзоти – гордість Хустщини

11.02.2014 19:43

буйволи

Рогаті екзоти – гордість Хустщини

У с. Вертеп (Рокосово) підприємець Михайло Гінцяк власними силами утримує буйволяче стадо і робить все для того, аби не тільки зберегти популяцію а, але й примножити її.

Слід зазначити, що за часів СРСР буйволи на Закарпатті не були в дивину. Їхнє поголів’я складало більше 1000 тварин. Старожили кажуть, що потрапили рогаті велетні на Закарпаття за часів хана Батия. Їхня батьківщина – В’єтнам, Індія і Північна Африка. У 1960-х роках в СРСР почалася друга хвиля завезення буйволів у область. Переважно тримали на їх Тячівщині та Хустщині. А село Велятино навіть називали «буйволівською столицею» – тут у радянський час тримали 500 тварин. Згодом до розведення екзотів долучилися мешканці Стеблівки, а віднедавна розводити диво-корів почали і в Вертепі.

(більше…)

Категорії: Тварини. Позначки: тваринництво. Коментарі Вимкнено до Рогаті екзоти – гордість Хустщини