Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

23.03.2015 21:29

812614706e

Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

Підземні лабіринти у давнину – були невід’ємним атрибутом структури будь-якої фортифікаційної споруди. В умовах постійних воєнних конфліктів укриття під поверхнею землі давали можливість власникам угідь, феодалам, князям сховатись і вийти живити з ворожого оточення. Мав свої таємні ходи і колись величний Хустський замок. На 170-метровому узвишші, між заростей та чагарників, каменів і руїн, спробували відшукати їх і ми.

Від нападів ворогів краяни ховалися в церкві

Відомо, що в давнину Хустський замок складався з двох дворів: верхнього та нижнього. Фортецю також було оточено трьома кам’яними брамами, кожна з яких укріплювалась двома баштами. Зі східного боку мури твердині підсилювалися трикутною баштою, а з півночі та заходу — бастіонами. На території середньовічної споруди, як свідчать історичні документи, був також колодязь, глибиною 160 метрів. Та найцікавіше, що під замком на стрімкій горі існувала ціла мережа підземних ходів. На жаль, відомо про них небагато… кажуть, що було їх усього сім, за числом днів у тижні…
Єдиний стратегічний лабіринт, у існуванні якого можна переконатись навіть сьогодні вів від однієї з кімнат фортеці до найстарішої кам’яної церкви Хуста – Єлизаветинського костелу, пам’ятки оборонного типу ХІІІ століття. Навіть зараз у підлозі на території святині є люк, що слугує дверима у підземелля. Правда, сам лабіринт місцями засипаний і ніхто не ризикує спуститись у нього. Згідно деяких документальних джерел, саме за стінами костелу місцеві мешканці ховалися від нападників під час монголо-татарської навали 1241-1242 років. Сюди ж могли спуститись із фортеці володарі замку. За народними переказами, костел служив краянам спасінням і під час весняно-осінніх повеней, оскільки розташований на узвишші. Проте чи могли хустяни добратись до церкви підземеллями під час розливу річок – невідомо.

Таємна дорога до Королівського замку

Наразі спростувати чи довести припущення про те, що Хустський замок з’єднувався із Королівським не тільки наземними, але й підземними шляхами – важко.
Проте, згідно легенди, коли до міста над Тисою приїхав воєвода Хуст, він звелів краянам насипати гору і побудувати на її вершині кам’яну фортецю. Крім того, поміщик ввів панщину, тож людям доводилось працювати на будівництві. Важко було краянам, багато хто помирав від голоду й непосильної праці. Коли ж над околицями населеного пункту піднісся могутній архітектурний комплекс, пан наказав вирити підземний хід, аби сполучити власні володіння із цитаделлю у Королеві, на випадок ворожого вторгнення. Дев’ять років копали краяни підземну магістраль і коли, нарешті, завершили, воєвода поселився у фортеці. Назвав він місто Хустом, а ріки, що протікають неподалік – Тисою, Рікою і Хустецем – на честь власних дітей.

Внутрішні магістралі твердині

Були у фортифікаційній споруді й інші ходи, про які можемо дізнатись із різних друкованих видань. Зокрема, в «Українській радянській енциклопедії» (За ред. М. Бажана) йдеться, що: «До замку із заходу, від річки Хустеця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з’єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом». Отже, між частинами замку теж були лабіринти.
Зі слів старожилів, колись у районі амфітеатру було невелике кругле підземелля, що вело на вершину гори. Сміливі парубки з ліхтариками навіть на канатах спускалися у котлован. Як не прикро, сьогодні вхід у підземелля завалився. Знайти його важко… проте можна.
Отже, як мінімум два ходи за межі Замкової гори не «виходили», тому, вірогідно, слугували для прикриття внутрішніх інтриг мешканців фортеці, або ж для попередження комендатури про якусь небезпеку.

Підводні чи підземні бункери?

Ще про два потаємні лабіринти, що вели до річок – один – до Ріки, інший – до Тиси, можна прочитати у виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область». Скоріш за все, прокладалися вони для того, аби в період засухи можна було швидше добратися до водних артерій, як воєводі, так і його слугам, адже замковий колодязь міг пересихати.
А от найдовший, сьомий лабіринт, закінчувався аж у іншій державі – тодішній Трансільванії (сучасній Румунії). Найімовірніше, що торували цю магістраль останньою, у період, коли частина Закарпаття належала династії Драгів (XIV ст.).
Слід зазначити, що підземний Хуст таїть у собі досі багато секретів, які неодмінно слід розкривати. Прикро, що стіни величної твердині з кожним роком руйнуються все більше, а вони є німими свідками багатьох історичних подій і нагадують сучасникам про героїчне минуле славних пращурів.
До речі, незважаючи на активні пошуки, знайти на Замковій горі жоден із лабіринтів так і не вдалося…

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: історія і Хуст. Коментарі Вимкнено до Куди ведуть підземні ходи Хустського замку?

Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

11.03.2015 15:47

Хуст легендарний

cf2455912988048c508bd8ce6ce94f22_600x1000
Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Нещодавно світ сколихнула звістка про те, що легендарний замок графа Дракули в Румунії виставили на аукціон. Ціна виявилась чималою – 80 млн. доларів. Охочих придбати фортецю, у якій колись мешкав кровожерливий граф, незважаючи на фантастичну вартість та занедбаність будівлі, виявилось чималою, однак через бюрократичні перепони, фортифікаційна споруда досі залишається у власності родини Габсбургів.

Хто такий Влад Дракула?

Містичні оповіді про вампірів у наш час відомі навіть дітям. Любителі жахів із небувалим ентузіазмом «смакують» фантастичними повістями про кровопивць, а письменники у своїх творах наділяють химерних «героїв» надлюдськими здібностями. Чи був таким Влад Дракула? І ким він був взагалі? Щоб з’ясувати, заглянемо спочатку до Вікіпедії.
0_820a5_90f20788_orig

«Влад III (Дракул, Влад Цепеш, рум. Vlad Ţepeş, Влад Наштрикувач, та Влад Дра́кула рум. Vlad Drăculea — «син дракона» чи «син диявола») — валаський князь і воєвода (1448, 1456–1462, 1476), румунський національний герой. Вів непримиренну боротьбу проти османського поневолення Валахії, за що здобув репутацію жорстокого правителя. Сприяв і вітав розвиток торгівлі та ремесел — у центральному Державному історичному архіві Львова зберігається його грамота, дарована львівським купцям», – йдеться в електронному виданні.
Сьогодні точно відомо, що прізвисько «Це́пеш» («Наштрикувач», від рум. ţeapă — паля) румунський князь отримав від підданих за жорстокість у розправі з ворогами та власними громадянами, яких саджав на палю, а Драг, або Дракула – завдяки членству пращурів у елітному лицарському ордені Дракона.
Вважається, що сумнозвісний «чорний князь», майстерно перетворений ірландським романістом Бремом Стокером у літературного персонажа – вампіра-кровопивцю, жив не тільки у місті Бран, але й на території сучасного Закарпаття, яке в ті часи переходило з рук в руки, від правителя до правителя. Слід зазначити, що у відомому на весь світ замкові Бран Влад III Цепеш (прототип Дракули) зупинявся всього лише один раз, але роман «Дракула», що вийшов у світ у 1898 році, зробив його популярним настільки, що до цитаделі масово ринули туристи. Нині фортеця посідає друге місце в рейтингу найдорожчої нерухомості Forbes і оцінюється в 140 млн. доларів.
Дослідники творчості Стокера вважають, що вигаданого Дракулу не слід ототожнювати з волоським правителем, хоча в самому романі є застереження про можливу схожість.
Але повернемося до України.

«Орлине гніздо» Цепеша в Хусті

До наших часів дійшло багато розповідей та легенд про будівництво Хустського замку. Згідно переказів, фортеця зводилась за рахунок місцевого населення. Краяни змушені були платити феодалові данину м’ясом, маслом, молоком та іншими продуктами. Цементний розчин, який скріплював між собою величезні камені – стіни замку, готувався із яєць, які приносили хустяни, самі роками не знаючи їхній смак. Часто люд взагалі голодував, терпів гноблення та важко працював на поміщика. Навіть після зведення могутньої цитаделі на горі, замок кілька разів доводилось реставрувати, бо мури зазнавали руйнації із-за ворожих нападів. А за саму фортецю, яка була безмовним охоронцем соляного шляху і розташовувалась на дуже зручному місці Мараморощини, не раз точилися запеклі бої між представниками різних держав. Тож, як свідчать уже архівні документи, граф Дракула справді володів Хустським замком.
Зокрема, історик, завідувач кафедрою туризму УжНУ Федір Шандор пише, що: «Влад Цепеш мав безпосереднє відношення до Закарпаття. У 1329 році угорський король за особливі заслуги перед короною і Його Величністю подарував рицарю Драгу, Хустський замок з околицями, які на той час складали майже третину Закарпаття. Деякі дослідники династії Дракула, вважають що власник два роки поспіль прожив у Хустському замку».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Проте інші дослідники переконані, що хоча офіційна штаб-квартира «князя темряви» розташовувалася в Хусті, та де-факто брати Влад і Вальк жили в селі, розташованому у 34 кілометрах від міста над Тисою, яке від імені Драгів і отримало сучасну назву – Драгово.
Цікаво, що згідно сучасних досліджень та архівних документів, «угорський король частенько брав у борг від Драга гроша, а віддавав землями. Тому незабаром володіння Драга зросли у кілька разів, а сам лицар знахабнів і почав вимагати від монарха додаткових привілеїв. Бідний король зрозумів, що виростив монстра, і вирішив від нього «спекатися». Але воювати проти Драга було справою марною, тому в сусідньому Виноградівському замку правитель поселив ще одного завзятого воїна — барона Пітера Берені, і доручив йому збутися Драга будь-яким способом. У ході безконечних боїв барон витіснив Драга з рівнини і змусив переселитися в гори Трансільванії, де рід Драгів або Дракул живе донині» (видання «Замки України»).
Слід зазначити, що на Хустщині досі збереглися прізвища з коренем «Драг» – Драгула, Драгушинець, Драгуський тощо. Однак, якщо співставити дати і вивчити хронологію, то виходить, що власником Хустського замку був не всім відомий Влад Дракула, який народився 14 листопада 1431 року (замок же перейшов династії Цепеш у 1329 році), а його дід, на жаль, теж дуже кровожерливий володар.
До слова, за минулий рік замок Бран у Румунії завдяки відвідувачам із усього світу приніс своїм власникам 1,2 млн. євро чистого прибутку. Було б добре, якби славнозвісний Хустський замок теж був більш відомим туристам і допомагав залучати додаткові надходження до місцевої казни.

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу і Туризм. Позначки: історія, традиції, туризм і Хуст. Коментарі Вимкнено до Хустський замок – одна з резиденцій графа Дракули?

Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

10.03.2015 22:16

До 925-річчя Хуста

img_1_big
Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

Уже кілька років Мукачево відзначає день небесного покровителя – Святого Мартина. А чи є опікун у славного геройськими подвигами містян Хуста?
Багато хто з дослідників вважає, що протекторат над містом потрібно надати святій Єлизаветі, адже унікальна кам’яна готична церква-фортеця зведена у ХІІІ сторіччі саме на її честь, є найстарішою, дивом вцілілою до цих пір, архітектурною пам’яткою Хуста. Єлизавета Угорська (яку римо-католики та протестанти вшановують 17 листопада) була дочкою короля Андраша ІІ та дружиною французького правителя Людовика IV. Усе життя жінка займалася доброчинністю, допомагала бідним, власним коштом будувала лікарні та просвітницькі заклади. Однак до Хуста благодійниця, на жаль, не мала абсолютно ніякого стосунку.
Згідно іншої версії, опікуном міста над Тисою слід вважати людину, яка мала до населеного пункту пряме відношення – будувала славнозвісний замок, від якого, як не прикро, нам залишились тільки поруйновані останки. Тож хто подарував хустянам сповнену легенд фортецю, руїни якої оздоблюють герб міста?
Щоб розібратися, вдамося до пояснень Вікіпедії.
«Ху́стський за́мок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна). Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році», – йдеться у найвідомішому у світі електронному виданні.
Почнемо з того, що перехід через Карпати у 896 р. (у літописі Нестора у 898 р.) угорських племен під проводом старого вождя Альмоша та його сина Арпада і створення ними держави у пониззі Тиси й Дунаю, суттєво вплинули на хід історії нашого краю.
200px-Laszlo-ChroniconPictumВажливо, що історично територія сучасного Закарпаття входила до складу Київської Русі. Проте з початком феодального розпаду української прадержави, у 1090 р. Потисся захопили угри. Угорщиною у ті далекі часи саме правив один з найвідоміших королів, нащадок династії Арпадів — Ласло І Святий (27 червня 1040 — 29 липня 1095). У королівстві за його правління відбулось багато економічних реформ, було прийнято низку важливих законодавчих актів. Наразі багато істориків сходяться на думці, що саме Ласло І почав будувати Хустський замок, зокрема, більшість джерел стверджують, що Ласло наказав перебудувати дерев’яно-земляне укріплення на високій 170-метровій горі вулканічного походження на могутній кам’яний замок з метою охорони кордонів та захисту від ворожих племен торгового «соляного шляху». Будівництво фортеці завершилося у завершилася в 1191 році (камінь саме з такою датою знайдено серед руїн). Слід зазначити, ще вже у 1329 Хуст отримав статус вільного королівського міста, що надавало населеному пункту ряд привілеїв.
Про замок доволі колоритно у 1667 році писав турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд».
замокЦікаво, що до будівництва фортеці з каменю, рештки якої ми можемо побачити сьогодні, у Хусті була інша, дерев’яна фортифікаційна споруда. Найвірогідніше, що споруджували її саме наші слов’янські предки. У праці угорського історика І. Сіладі «Загальна історія Мараморошу» (Sziladyi I. Maramaros varmegye egyetemes leirasa) сказано: «Хустський замок був побудований для позначення межі Угорської держави та її захисту, а також для приборкання переможених русичів».
Проте у 1281 році Хустська твердиня повернулась до українського «пралона» – стала власністю князів Галицько-Волинської держави. За володіння нею не раз точились запеклі бої. Однак у 1321 році князь Лев віддав Марамороські землі угорцям, як придане для доньки, що стала дружиною короля Карла Роберта.
Та слід зазначити, що хустяни завжди були мужніми і нескоримими. Ні татарська орда хана Гірея в 1594 р., ні польське військо на чолі з князем Любомирським в 1657 р., ні турецька армія в 1661-1662 рр. захопити фортецю у місті над Тисою не змогли, хоча значно більші замки у сусідніх містах (у тому числі в Ужгороді та Мукачеві) завойовували.
І все ж… хто б не був ініціатором спорудження Хустського замку, укріплення, однозначно, зводилось за рахунок експлуатації місцевого люду. Тож і не дивно, що волелюбні краяни неодноразово повставали проти правителів. Зокрема, у 1514 р. Хуст разом із палацом опинилися в центрі повстанського руху під командуванням Д. Дожі. На жаль, протестувальникам так і не вдалося захопити фортецю. Крім того, існує чимало легенд про народних месників, прототипами яких слугували реальні люди. Скажімо, про Пинтю, що пострілом гармати зруйнував замок, досі складають літературні твори, розказують оповідки, співають пісні.
Як не прикро, та імена тих, хто трудився над спорудженням головної цитаделі Хуста, канули у лету… Ми не знаємо достовірно прізвищ ні зодчих, ні проектувальників… Але нам залишився на згадку безцінний масштабний скарб – справжній монументальний комплекс – Хустський замок… що до сьогодні, навіть понівечений силами природи, вабить містичною таємничістю та величчю.
Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: історія, народні звичаї і Хуст. Коментарі Вимкнено до Кому завдячує місто над Тисою величним замком?

Як святкують 8 Березня відомі хустянки?

03.03.2015 19:23

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Як святкують 8 Березня відомі хустянки?

Колись у давнину, з приходом весни, наші предки відзначали свято відродження природи. Згодом свято трансформувалось у 8 Березня. Та для багатьох представниць прекрасної половини підсвідомо цей день означає не відпочинок від домашніх турбот чи посилену увагу з боку чоловіків, а особисті щирі почуття до близьких людей, світу, довкілля, адже навіть символом свята є квіти і матері, що віддають наступникам найвищі душевні пориви, любов та тепло.
Тож як святкують Міжнародний жіночий день відомі мешканки міста над Тисою? З яким настроєм зустрічають цю весну і що їм найбільше хотілося б змінити довкола себе чи у державі найближчим часом?

Наталія Шимша, керівник дитячого зразкового фольклорного гурту «Цімборики»

11
У нашій родині якось не прийнято було відзначати 8 Березня. Мої батьки завжди наголошували, що це свято ідеологічне і чуже для нашого народу. Вони дотримувались версії, що Клара Цеткін запропонувала цю дату на честь єврейського свята Пурім і цариці Естер (Есфір), якій, власне, і присвячено це свято. Пурім відзначають між 24 лютого і 26 березня григоріанського, тобто державного, календаря. Звичайно, потрібно відзначати релігійні та всеукраїнські свята, які возвеличують жінку як матір. Наприклад, є державне свято – День матері або ж церковне – свято жінок-мироносиць. Ми високо цінуємо материнство як джерело життя, і ставимось з глибокою повагою до всіх жінок. Понад усе прагнемо, аби наше життя було достойним, а повага і любов тривали не тільки один день. Тому вважаю, що не потрібно робити багато ажіотажу навколо 8 Березня, адже воно не має жодного стосунку ні до української історії, ні до жінки взагалі. Ніякого підґрунтя для святкування цього свята не вбачаю, оскільки вважаю його рудиментом совєтської доби. Але з настанням весни усім бажаю мудрості, радості, наснаги і здоров’я, а найголовніше – миру в Україні.

Марина Когут, підприємець

Марина Когут
Для мене 8 Березня є, у першу чергу, родинним святом, коли велика сім’я, що складається з чоловіка, мами, трьох синів, невісток та онука збирається за єдиним столом. До речі, у нас прийнято дарувати до дня жінок подарунки і чоловічої уваги у цей день вистачає. Вже зранку мої рідні приносять квіти та тішать гарними словами. Хоча, гадаю, що найбільшим і найціннішим Господнім даром є здоров’я близьких людей. Як для будь якої представниці слабкої статі для мене мій дім – це справді моя фортеця і моя родина – це найбільша опора. Хочеться, до речі, привітати весь свій жіночий колектив зі святом весни, молодості та любові і побажати всім краянам стабільності, миру, терпимості одне до одного, порозуміння з близькими і життєвої радості, оптимізму, а також – щоб у державі не було війни, а в сім’ях панували тепло і затишок, гармонія та повага. Цінуймо кожну хвилину, бо вона ніколи не повториться!

Ольга Пятаєва, художник, викладач відділу образотворчого мистецтва Хустської школи мистецтв

Пятаєва
-Весна – моя найулюбленіша пора року. Вона завжди дає нові можливості, відкриває перед людьми нові горизонти, оновлює природу, почуття, надихає на мистецькі пориви. А ще, коли довкілля вкривається запашним духмяним квітом, тягне до неба тоненькі стебла травичка, дерева одягають розкішні намистинки, прилітають додому птахи, струмки та озера зачаровують дзвінким гомоном, хочеться просто вдихати життя. Тож разом із вихованцями ми вчимось бути часткою довкілля, ставимо перед собою певні мистецькі орієнтири і втілюємо в реальність творчі мрії. Наразі мені найбільше хочеться традиційно миру в Україні, а ще – щоб було більше щирих жіночих усмішок на вулиці, позитивного настрою серед краян. Кажуть, що весна дає незримі крила тим, у кого духовні цінності вище матеріальних. Тож нехай вони слугують на благо кожному, хто підсвідомо тяжіє до естетичних ідеалів. Нехай у світі примножується прекрасне, а заслужені нагороди не примушують на себе чекати.

Наталія Гержик, завідувач театральним відділенням Хустської школи мистецтв

22
-Зараз, коли в державі війна, а в економіці – криза, головне – не втрачати віру у Господа та у власні сили. А ще, кожен з нас, у свою чергу, повинен робити все можливе, щоб найшвидше настав мир і спокій. Пам’ятаймо давню народну мудрість про те, що чим більше віддаємо, тим більше отримуємо. Тож будьмо щедрими на добро, людяність та тепло власних сердець. Оскільки для жінки головне – сім’я, розумію, що тільки тоді берегиня родинного гнізда може почуватися щасливою, коли здорові діти, рідні, близькі. Але при цьому представниця прекрасної половини людства повинна бути привабливою, доглянутою, випромінювати спокій і доброту. Не забуваймо про самоповагу і про тих, хто поруч. Важливо чесно виконувати власну справу і тримати високу професійну планку. Свою роботу і дітей загалом я дуже люблю. Кожний новий творчий етап зі школярами проходимо разом, як життєве випробування, при цьому робимо його яскравим, цікавим, незабутнім. У ці нелегкі для нашої держави часи бажаю всім любові, творчої наснаги, успіхів, здійснення мрій.

Любов Вайнраух, держслужбовець, начальник служби у справах дітей Хустської РДА

Вайнраух Л.Й
-Не можу сказати, що 8 Березня є для мене якимось особливим святом, коли можу собі дозволити розслабитись і нічого не робити. Маю і професійні, і домашні обов’язки, для яких не існує вихідних. Та свято жінок розцінюю, в основному, як День вшанування матері. Сама я і дочка, і мама, тож вітаю близьких людей і всіх представниць прекрасної половини Хустщини. Звичайно, в сьогоднішніх напружених умовах у державі найбільше хочеться, щоб настав довгоочікуваний мир, щоб ми були більш терпимими до інших, щоб кожен син та дочка, які живуть не разом із батьками частіше навідувались до рідних, телефонували і просто говорили добрі слова, щоб діти більше шанували дорослих, щоб бабусі і дідусі знали, що про них пам’ятають і піклуються. На жаль, настрій цьогоріч не дуже урочистий, але вірю, що весна принесе нам позитивні зміни, здоров’я всім нам, багато сонячних днів і любов у широкому значенні слова. Хай у нас усе буде добре!

Ірина Гнепа, керівник дитячого зразкового хореографічного ансамблю «Хустяночка»

33
-Цьогорічна весна, як і минула є тривожною для нашої держави. Дається взнаки і політична, і економічна ситуація. Свято жінок особливо я не відзначала ніколи, але якщо хтось вітає, каже добрі слова – це завжди приємно. Важливим для мене є сам прихід весни, як символу оновлення всього живого. Чомусь у підсвідомості виникають асоціації із піснею «Прилетіла ластівочка». Тож дуже хочеться, аби наші солдати, як ті птахи напровесні прилітають до рідного гнізда із вирію, повернулись додому, до коханих, дружин, матерів, дітей… А найбільше, звичайно, мрію про мир. Крім того, працюючи з обдарованими дітьми, знаю, якою багатою на таланти є наша земля, якою співучою є наша нація, скільки танців подарували українці світові! Тож усім щиро бажаю примножувати Божі дари і використовувати їх на благо рідного народу. Як жінка, мама, бабуся і вчителька бажаю кожному з нас мудрості, оптимізму, терпіння, сил та Божої благодаті.

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу, Мистецтво і культура і Особистості. Позначки: культура, мистецтво, освіта і особистості. Коментарі Вимкнено до Як святкують 8 Березня відомі хустянки?

Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою

14.01.2015 14:42

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою

Нетлінні народні традиції, що передаються із покоління в покоління, є невід’ємним надбанням нашого народу. У селах Хустщини добре збереглися обрядові дійства зимового календарного циклу гулянь. Навіть сьогодні у столиці закарпатського лозоплетіння відбуваються цікаві дійства до різдвяно-новорічних свят, які завершуються Водохрещенськими купаннями.
Зимові свята у Ізі розпочинаються з відзначення дня святого Миколая. Тож увечері, 18 грудня, всі збираються у церкві, де співають «Ой, хто-хто Миколая любить». Відтак діти отримують подарунки і переходять до сільського будинку культури, аби взяти участь у концертно-розважальній програмі.
-Новий рік у нас супроводжують щедрудрування. Напередодні свята відбуваються надзвичайно цікаві ранки, дітлахів забавляють казкові герої. У цьому році ми влаштували спеціальну програму дозвілля для двох родин-переселенців – сім’ї Шехулін із Донецька, де виховується семеро малят та Гладковської із Севастополя (Крим), яка виховує двох наступників. Крім того, що до наших гостей завітали Дід Мороз зі Снігуронькою, сільрада, а саме – т.в.о. сільського голови Ольга Пасулька закупила дітлахам солодощі, – розповідає директор Ізянського СБК Віра Вучкан. – Приємно, що ми подарували свято тим, хто знаходячись далеко від рідної домівки, особливо потребує уваги та тепла, показали свою закарпатську гостинність та принесли хоч трохи власного позитиву у їхні серця.
Але найпомпезніше Іза відзначає Різдво. Тут до Народження Ісуса Христа готуються по-особливому. Господині пораються з наїдками, ґазди обходять хазяйство, готують для колядників вино у фірмових плетених корчагах.
-Колядувати починають маленькі хлопчики на обід, 6 січня. При цьому ворота у всіх селян у цей час відчинені, аби міг зайти будь-хто. Не впустити колядника – ганьба для всієї родини, – ділиться думками пані Віра. – Уже надвечір, коли починає сутеніти, із віфлеємськими зорями вирушають у мандрівку сільськими садибами «звіздарі». Аж після них починають ходити ватаги колядників із вертепами. До речі, тільки у Ізі існує старовинна традиція збирати на Різдво у великі кошики з лози гроші для храму. Сенс цього звичаю полягає в тому, що кожна вулиця має сформувати групу колядників, яка ходить селом віншувати та співати релігійних пісень, а зароблені гроші неодмінно передає на церкву. Ці кошти потім використовуються на ремонтні роботи, облагородження культової споруди, впорядкування цвинтаря та на інші добродійні цілі.
Старий Новий рік та свято Василя юні ізянки чекають чи не найбільше. Саме в цей день до молодиць приходять парубки, які незабаром планують їх сватати.
-Увечері на Маланку хлопці прикрашають коней та вози. Самі ж одягаються у народні костюми, при цьому неодмінно покриваючи голови капелюхами. Відтак – вирушають щедрувати дівчатам на видання. Супроводжують колядницькі ватаги баяністи, які підігрують молоді. Цікаво, що коні мають на собі маленькі дзвіночки, тож цілу ніч напередодні Старого Нового року весь населений пункт переливається фантастичним мелодійним дзвоном і тим, хто у селі на зимові свята вперше, здається, що довкола оживають казки і ось-ось постукає у вікно якийсь фантастичний персонаж, – усміхається очільниця сільського будинку культури. – Та у древній традиції є один неординарний нюанс. Якщо дівчина бажає приймати колядників, а в майбутньому – сватів, вона вмикає світло і запускає ватагу в хату, якщо ж ні, то не вмикає електрику і не виходить стрічати гостей. У такому разі розлючені парубки можуть зняти у норовливої красуні ворота, поламати огорожу. До слова, у помешканні господарів колядники засиджуються недовго, аби встигнути до ранку обійти усіх дівчат.
Водохреща ж по-ізянськи теж із автентичним «присмаком». По-перше в селі багато «моржів», а по-друге – тут святкується своєрідний день миру…
-Усі мешканці населеного пункту на Йордана йдуть святити воду. Служба може відбуватися як у церкві, так і на березі швидкоплинної Ріки, яка омиває Ізу, – запевняє Віра Вучкан. – При цьому у крижану воду занурюються усі бажаючі, а охочих щороку багато – від молоді, до посадовців різного рівня. Крім того, на свято ми пускаємо вздовж течії плаваючі запалені свічки. Це – дивовижне яскраве видовище і заспокоює нерви, і навіває піднесення, і зачаровує присутніх. А ще – діти випускають у повітря голубів, як уособлення Святого Духа та як символ миру. У цьому році із цим дійством кожного з нас пов’язують виняткові почуття, адже в державі війна і, на жаль, гине квіт нації, найкращі сини України.
Слід зазначити, що ізяни вже протягом багатьох сторіч не зраджують власним традиціям, їхні унікальні духовні здобутки не тільки не забуваються, але й примножуються із року в рік. Адже супроводжуються сільські народні гуляння як старовинними фольклорними композиціями, так і сучасними цікавинками.

Марина АЛДОН

Категорії: Минуле нашого народу, Мистецтво і культура і Свята. Позначки: життя села, народні звичаї, свята, творчість і традиції. Коментарі Вимкнено до Автентична Іза. Зимові свята з «плетеною» родзинкою

У Хусті знайдено старовинний герб міста

18.07.2014 18:33

Y9eVeOSMW9A

У Хусті знайдено старовинний герб міста

Уже кілька днів Інтернетом «гуляє» інформація про те, що в Хусті під час робіт з реконструкції центру було знайдено старовинний бетонний герб міста. Одні вважають, що знахідка становить історичну цінність і її було виготовлено у VIII сторіччі, інші стверджують, що раритету принаймні 500 років і він є справжнім мистецьким шедевром . «Ходять» легенди і про місце виявлення гербу і навіть про те, де він зараз знаходиться… Щоб з’ясувати, що же за «скарб» насправді знайшли комунальники, ми звернулися за роз’ясненнями до заступника Хустського міського голови Івана Фетька.

-Під час копання котловану під фонтан, працівниками комунальних служб  було виявлено доволі цікаву річ – бетонний герб Хуста. Це – колишній корпус під флагшток, так звана основа для щогли зі стягом. – зазначив для «Карпатського об’єктива» пан Іван. – Припускаємо, що знахідка «оздоблювала»  центр міста у 1939 році, тобто вона є свідком подій Карпатської України. Приблизно такий корпус під щоглу флагштоку можемо побачити і на архівних світлинах тих часів. Доказом може бути напис, зроблений угорською мовою. Наразі герб знаходиться в міській раді, але незабаром його буде використано при облаштуванні центру, встановлено так, щоб кожен бажаючий міг роздивитись чи сфотографуватись поруч.

Ad-V2wRs9xoJgxlnCLe85s

Ще одним підтвердженням того, що кругла основа під флагшток пролежала під землею не 13 і не 5 сторіч є те, що на гербі, крім Замкової гори зображено руїни фортеці, як символ незламного волелюбного населеного пункту. Справа в тому, що блискавиця влучила у порохову вежу замку у липні 1766 року, зруйнувавши частину кам’яної величної споруди. Фортеця знову постраждала від сильної грози у 1798 році, коли стихія зруйнувала південно-східну вежу. Після цього твердиню вже ніколи не відбудовували. Отже, старішою за 216 років знахідка бути просто не може! У 1919 році Хуст і навколишні райони опинилися під владою Чехословаччини, а в 1939 році місто над Тисою знову перейшло до рук Угорщини. Найімовірніше, що бетонний герб у місті над Тисою було встановлено саме в цей період.

Звичайно, точний вік знахідки встановлюватимуть експерти, але все одно старовинний герб має неабияке значення для хустян. Свідок історичних подій слугуватиме нагадуванням мешканцям закарпатського містечка про героїчні кроки боротьби наших краян заради українського майбутнього.

Марина Алдон

«Карпатський об’єктив»

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: культура, традиції і Хуст. Коментарі Вимкнено до У Хусті знайдено старовинний герб міста

Останки Золотої Орди в Хусті

04.07.2014 17:28

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Останки Золотої Орди в Хусті

Цікавий і доволі неординарний раритет, що вже півстоліття зберігається у Хустському краєзнавчому музеї, чомусь незаслужено обділений увагою. У культурному осередку більше двох тисяч експонатів, але два із них – справжня наукова цінність. Це – культова статуетка богині Шакті та дві ритуальні мавпочки, загублені в місті монголо-татарським військом  у період золотоординського нашестя.

Експонати  із ХІІІ сторіччя, ніби машина часу, повертають нас у ту сиву давнину, коли Закарпаття було ще слабо заселеним краєм, де в густих пралісах ховалися чужинці зі зброєю в руках, а наші предки займалися виключно землеробством та скотарством…

-Цінна знахідка дійшла до нас завдяки щасливому збігу обставин. У жовтні 1967-го хустянин Іван Бріндзен, що мешкав неподалік Замкової гори, копав котлован для будинку. На глибині двох метрів лопата вперлася у щось тверде. Чоловік розгорнув ґрунт руками і помітив позолочену бронзову фігурку. Обережно вийняв її, почистив і зрозумів, що це – якесь східне божество,  – розповідає науковий працівник музею Світлана Дорогій. – Знахідку пан Іван віддав Олексію Рущаку, першому директору і засновнику нашого музею. Фігурку було насаджено на дерев’яну підставку, та, на жаль, вона розсипалася, коли її знімали, щоб роздивитись і вивчити детальніше. Всередині статуетка виявилась порожнистою, у самому ядрі містився шматок зітлілого пахучого дерева. До речі, крім Шакті Іван Бріндзен знайшов ще двох бронзових мавпочок. Усі експонати пройшли експертизу, за результатами якої було встановлено, що їхній вік – не менше сім сотень років.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Слід зазначити, що старовинні культові речі невеликі за розміром, мавпочки можуть поміститись на долоні, а скульптурка Шакті – всього 15х18 сантиметрів.

-Шакті вважалася індійською або ведичною богинею розуму, яка володіла енергією всесвіту та силою космічного простору. Древні язичники вірили, що вона є однією з найважливіших божеств у пантеоні, що дає початок усьому живому, як мати, жінка, прародичка. Її зображали грізною і жорстокою, проте вона виступала в ролі захисниці людей. Хустська Шакті оздоблена намистом із людських черепів, а з її відкритого рота видніються звірині ікла, – ділиться знаннями старший науковий співробітник Хустського краєзнавчого музею Борис Прокопів. – На час походу до нашого краю монголо-татари не сповідували іслам, вони поклонялися ідолам і були дуже жорстокими. Гадаю, що в похід статуетку взяли для захисту війська, як талісман. Справа в тому, що згідно індійських вірувань, Шакті додавала сили, успіху в бою і, як Фенікс, відроджувала з попелу все, що зітлівало. Отже, вояки були твердо переконаними, що маючи при собі статуетку покровительки, їхнє військо буде нездоланним.  Слід зазначити, що 60-тисячна монголо-татарська армія на чолі з ханом Батиєм, вторгнувшись на територію сучасного Закарпаття у 1241 році, спустошувала на своєму шляху все, а населення грабувала та забирала в полон. Це була справді могутня рушійна сила.

-Про те, що фігурка жінки з піднятими догори руками є язичницькою богинею, закарпатські краєзнавці дізналися від головного охоронця відділу Сходу Державного Ермітажу Катерини Ракітної (Петербург, Росія), до якої звернулися за роз’ясненнями. Експерт пояснила, що виявлена в Хусті  статуетка-ідол  є фрагментом бронзової скульптурної групи, що змальовувала якихось грізних божеств ламаїзму, і має велику наукову цінність, – зазначила директор Хустського краєзнавчого музею Ірина Пригара. – Шакті, згідно східного культу, виховувала справжніх чоловіків, воїнів, загарбників. Що ж стосується мавпочок, то вони вважалися символом родючості і доповнювали собою головну богиню, робили її більш могутньою. Згадайте Чінгісхана, що славився силою-силенною дітей…  Досі дивує, яким чином неписьменні язичники могли бути такими вправними солдатами.

Цікаво, що древні експонати, які є нагадуванням про могутні цивілізації, ніби випромінюють якусь дивну енергетику азійських степів. Серед туристів багато охочих сфотографуватися біля статуеток та похитувати перед знайомими світлинами із останками Золотої Орди. Для самих же хустян старовинні експонати є нічим іншим, як монголо-татарськими бовванами, але, з іншого боку, і символами несхитності духу та відваги, бо ж орди хана Батия, від яких тремтіла уся Європа, захопити Хустський замок так і не змогли.

Марина Алдон

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: культура, традиції і Хуст. Коментарі Вимкнено до Останки Золотої Орди в Хусті

На Хустщині відкрився унікальний музей хліба

18.05.2014 15:17

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На Хустщині відкрився унікальний музей хліба

У середу, 14 травня, на базі Нанківської ЗОШ І-ІІІ ст. відбулося цікаве та неординарне дійство – тут відкрили другий у області культурно-просвітницький осередок пекарства та народних ремесел – музей  хліба. На свято зібралися представники районної влади Хустщини, учні, педагоги.

Розділити урочистості завітали директор Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти Тетяна Палько, голова обласної організації профспілки працівників освіти і науки Тетяна Повханич, голова Хустської районної ради Василь Губаль, голова Хустської райдержадміністрації Іван Рогач, начальник відділу освіти і науки хустської РДА Павло Русин, колова райкому профспілки працівників освіти Михайло Андрійцьо, голова Хустського міського осередку товариства «Просвіта» Христина Шкробинець, голова літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда» Василь Білич та інші.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Свято розпочалось літературно-музичною композицією до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка за участю обдарованих школярів Хустщини та презентацією кліпу «Від алмазу до успіху» ведучої  телекомпанії РТК-Хуст Оксани Горват. Також у рамках заходу «Тепло своїх долонь, і розуму, і серця Україні милій віддаю» пройшло нагородження переможців предметних олімпіад із базових дисциплін та призерів конкурсу-захисту МАНу, а також освітян Хустщини. Крім того, спеціальну нагороду – золоту медаль за перемогу у V міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти – 2014» у номінації «Педагогічна майстерність» отримала завідувачка районним методкабінетом Юлія Прокопів.

Перед присутніми виступили очільники району – Іван Рогач та Василь Губаль. Вони подякували дітям та їхнім наставникам за любов до України і побажали не зупинятись на досягнутому, працювати над собою та досягати нових омріяних висот. Цікавими були також виступи поетеси Ярослави Росохи та колишніх учасниць зльотів шанувальників красного слова, а теперішніх студенток філологічного факультету УжНУ Марічки Якубишин та Христини Яреми.

Відтак учасники дійства перейшли до найурочистішого моменту  – перерізання символічної синьої стрічки та безпосередніх оглядин самого музею.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-Ідею створення чогось неординарного ми виношували давно, хотілося привернути увагу підростаючого покоління до ремесел предків, всебічно і комплексно показати розвиток вітчизняного хліборобства від найдавніших часів до сьогодення, відтворити основні періоди соціально-економічного і культурного розвитку пекарської справи на теренах Закарпаття, – зазначив директор Нанківської ЗОШ Микола Грицак.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-У трьох виставкових залах музею зібрано самобутню колекцію знарядь праці наших пращурів, інструментів для збору та обробки зерна (дерев’яний плуг, сівалки, віялки, жорна). Тут також візуально відтворено побутові умови життєдіяльності хліборобської родини, представлено більше сотні різних видів хліба та паляниць, короваїв, пасок.  Експозиція знайомить із різноманітними технологіями випікання хлібобулочних виробів у домашніх умовах, традиціями використання зерна та хліба в побуті, народними звичаями і обрядами календарного та родинного циклів. Є в нашій колекції  і піч, оздоблена петриківським розписом, і вишивані рушники, і національний одяг закарпатських жінок, – підкреслила директор музею Тетяна Русанюк. – Маємо навіть стебла  реліктової пшениці, керамічний посуд, який використовувався для зберігання зернових і приготування страв, фотодокументальні матеріали, мистецькі твори на хліборобську тематику.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-Учні повинні знати, що хліб – усьому голова, – наголосила завідувачка Хустським районним методкабінетом Юлія Прокопів. – Адже навіть у молитві Господній ми просимо Всевишнього подати нам хліб щоденний, як символ духовної та тілесної їжі. Україна завжди була і є житницею Європи, хлібною країною. Тож недарма наші предки прищеплювали дітям шанобливе ставлення до паляниці. Нанківський музей буде не лише інформувати, але й повчати школярів. Юнь повинна  розуміти, що хліб на столі – це не лише смачний окраєць, а результат нелегкої та тривалої праці людей різних професій.

Двері музею завжди будуть гостинно відчиненими для всіх, хто бажає глибше ознайомитися з хліборобським минулим наших краян.  А декому, можливо, поталанить ще й почути чимало цікавих «хлібних» історій від нанківських сіячів розумного, доброго і вічного та дізнатися деякі зі старовинних рецептів випікання смачного хліба.

Марина Алдон

Категорії: Минуле нашого народу, Мистецтво і культура і Освіта. Позначки: діти, життя села, культура, мистецтво, освіта і школа. Коментарі Вимкнено до На Хустщині відкрився унікальний музей хліба

Таємниці хустського церковного годинника

01.05.2014 09:27

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Таємниці хустського церковного годинника

Годинник – ніби об’єктив, що віддзеркалює світопростір  між миттю й вічністю, між духовним і тлінним, між життям і смертю. Кожного ранку, проходячи повз старовинний костел святої Анни, задивляюсь  на круглий пристрій для вимірювання часу, і ніби поринаю в сиву глибину віків… Скільки всього в маленькому містечку над Тисою пов’язано з цим середньовічним годинником, скільки невідомого нам приховує він, але… вперто мовчить, відраховуючи хвилини і сповідаючи тільки про плин годин та настання нової доби…

Свідок історії

-Колись це велике кругле око оздоблювало Хустський замок. Згідно переказів, після того, як у кам’яну фортецю влучила блискавка, вона втратила стратегічну цінність і в 1799 р. тогочасний угорський уряд дозволив краянам розібрати східну частину замку, а будівельний матеріал використати для будівництва римо-католицької церкви, – розповідає краєзнавець Василь Андьол. – Годинник, який нині знаходиться на церкві, тоді ж зняли із поруйнованої вежі. Він дивом уцілів після пожежі і сьогодні вважається безцінною реліквією міста.

До речі, під час встановлення годинника на костелі, виявилося, що пошкоджено в ньому тільки годинниковий механізм, який згодом було змінено. Із першого ж дня, незалежно від того, яка влада була у Хусті, середньовічний свідок історії показує виключно середньоєвропейський час.

Хустський Біг Бен

-Дід часто переповідав мені легенду про те, що перший міський воєвода на ім’я Хуст, привіз із Відня цінний подарунок – величезний годинник, отриманий від князя за перемоги в боях. Щоб бідні краяни, у яких не було грошей на придбання власних кишенькових чи наручних годинників теж мали користь із австрійського презенту, воєвода встановив годинник на найвищій вежі замку, аби мелодія дзвонів сповіщала хустян про час, – запевняє пан Василь. – Тож гіпотетично, нашому старожилу може бути стільки ж років, як і самому Хусту. Однак це тільки припущення.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA-Те, що джерелом будівельного матеріалу для храму стали руїни Хустського замку – нині ні в кого не викликає сумнівів,  – ділиться знаннями куратор церкви святої Анни Степан Товт. – Підтвердженням цьому є напис на одній зі стін латинською мовою: «Нарцис Хуст мембран суму, Нон вікте, сед лацеранте – Екстет ут етерні форціор ара Деї», що в перекладі означає «Це частина Хустського замку, зруйнованого, але непереможного – найбільш сильного у престолі живого Бога».  Як свідчать архівні документи, цей напис зроблено у 1802 р. ксьонзом піаністичного ордену Вікентієм Шимеліусом (Шимоншичем). Проте, історія появи годинна оповита низкою таємниць. Усі офіційні та релігійні документи згоріли під час однієї з пожеж у храмі. Тож, щоб довідатись правду, потрібно проводити ціле наукове дослідження, їхати в архіви Угорщини та Румунії і вивчати історію.

Сучасне життя раритетного годинника

Храмовий годиннику Хусті – справжнісінький музейний експонат. Він, ніби серце міста, здається, б’ється безперестанку вже багато сторіч… Хоча… час помітно накладає свою руку й на нього. Бо ж вічного немає нічого. Таємничим велетнем віків дивиться хронометр із башти на заклопотану юрбу і небесне птаство…

-З 2006 року я відповідаю за роботу годинника. У ньому є три механізми, так звані лебідки, які без втручання можуть працювати протягом 36 годин. Щоб хустський Біг Бен не зупинився, періодично доводиться його підкручувати. Крім мене старовинний пристрій обслуговує годинникар Бейло Вайнраух, – каже куратор костелу, – бо складна конструкція потребує професійного догляду. А працює годинник так: пружина приводить у рух маятник, який через рівні проміжки часу впливає на колісний годинниковий механізм, за рахунок цього починають рухатися стрілки на циферблаті. Підраховано, що хвилинні стрілки проходять за рік відстань приблизно 100 кілометрів. До речі, церковний раритет є частиною архітектурного комплексу костелу і його циферблати дивляться на усі чотири сторони світу.

Слід зазначити, що за радянської влади годинник не сповіщав сигналом про години, бій курантів на культових спорудах, церковні дзвони вважались поза законом. Потім певний час годинниковий пристрій, вийшовши з ладу, не працював. Полагодили годинник аж у 90-х роках.  На жаль, дати виготовлення на ньому немає. Але точно відомо, що перший камінь храму було закладено в 1800 році, а перші богослужіння проведено у 1812 році. Годинник вмурований у вежу настільки точно, що, однозначно, це могли зробити тільки будівельники під час спорудження костелу. Тож навіть у випадку, якщо це не антикварний годинник із замкової фортеці, то йому наразі вже все одно більше двох сотень років.

Мешканці Хуста вірять: якщо потрапити на вежу в той момент, коли дзвонить годинниковий дзвін, і загадати бажання – воно обов’язково здійсниться! Тільки мало хто наважується це зробити.

Та як би там не було, але часомір на церковній вежі костелу святої Анни є своєрідною візитківкою Хуста. Багато туристів, крім славнозвісної Нарцисової долини, бажають сфотографувати діючий механічний годинник (однин із найстаріших у Європі), який виготовили ремісники ще тоді, коли не було ні токарних, ні фрезерних верстатів!

Марина Алдон

 

 

 

Категорії: Архітектура і Минуле нашого народу. Позначки: Хуст. Коментарі Вимкнено до Таємниці хустського церковного годинника

Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

28.04.2014 14:40

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

26 квітня 1986 року – одна з найтрагічніших дат в історії людства: на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції за 110 кілометрів від столиці України Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано кваліфікують як найбільшу в світі техногенну й екологічну катастрофу.

Михайло Ільницький народився у 1966році в с.Руське Мокре,Тячівського району у сімї військового. Вже змалку Михайла батько виховував до дисципліни та принципіальності, порядку та порядності. Цими чеснотами він втілював у ньому дух справжнього чоловіка та достойного громадянина своєї держави.

Після навчання середньої загально – освітньої школи Михайло служив в Мукачівському прикордонному загоні. З дитинства виховуючись у військовому дусі, а також під час служби в армії хлопець твердо вирішив, що стане правоохоронцем. Батьки підтримали вибір сина, і благословили на нелегку міліцейську ниву.

Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області молодшого сержанта міліції Михайла Ільницького, було призначено на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби Хустського взводу.

Незабаром на Ільницького чекав новий наказ про направлення його в м. Чернобиль, для несення служби та  охорони громадського порядку. Як інспектор ДПС, зразково ніс службу на постах ВДАІ по периметру зони відчуження; супроводжував вантажні автомобілі з будівельними матеріалами, для будівництва саркофага. У радіаційній зоні Михайлу Ільницькому довелось перебувати близько півтори місяця. Сьогодні майже кожного разу при вільній хвилині Михайло Ільницький бере до рук фотоальбом, з чорнобілими фотографіями де є зображені його друзі-колеги та чорнобильська атомна електростанція.

Після «радіаційних днів» Михайло Ільницький повертається в рідне Закарпаття. Поступає в Орловську(Росія) середньо-спеціальну школу міліції. Після навчання службу продовжив у Тячівському ДАІ РВ УМВС України в Закарпатській області ; у 2007році був переведений в ДАІ та АТІ з обслуговування м. Хуст та Хустського району, а вже у 2012році був переведений до Хустського міськвідділу міліції на посаду оперативного чергового.

Наразі пан Михайло перебуває на заслуженому відпочинку та виховує трьох дітей.

Агнеса Куртяк,

Хустський МВ УМВС

Категорії: Минуле нашого народу, Проблеми і Соціо. Позначки: екологія, проблеми і соціо. Коментарі Вимкнено до Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

« Next