Про порядок розгляду звернень громадян та особистого прийому у Хустській міжрайонній прокуратурі

8b75bfecc3fcc4935daca57458380338

Про порядок розгляду звернень громадян
та особистого прийому у Хустській міжрайонній прокуратурі

Конституція України встановлює, що усі громадяни мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглядати звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 12 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що в органах прокуратури розглядаються заяви, скарги та інші звернення про порушення прав громадян та юридичних осіб, які не відносяться до компетенції суду.
Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.
Законом України «Про звернення громадян» зазначено, що його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Заяви і повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення вирішуються в органах прокуратури відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення.
Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, а також на вироки, рішення, ухвали, постанови судів розглядаються в порядку та межах, передбачених відповідно кримінальним, цивільним, господарським або адміністративним процесуальним законодавством та рішеннями Конституційного Суду України.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Звернення можна подати на особистому прийомі, надіслати поштою, передати громадянином до органу прокуратури через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства (наявне доручення).
Одночасно слід звернути увагу на те, що починаючи з 26.10.2014 набули чинності окремі положення Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, відповідно до яких суттєво обмежено прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Відповідно до положень пункту 1 Розділу ХІІІ Закону вказана функція здійснюється органами прокуратури виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді за наявності для цього підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального законодавства.
Цим же Законом, починаючи з 26.10.2014 прокурора позбавлено повноважень із здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі і Закону України «Про звернення громадян».

Хустська міжрайонна прокуратура

На Хустщині Василь Турдай приймав громадян

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На Хустщині Василь Турдай приймав громадян

Основню метою, якого є наближення діяльності міліції до потреб громадян.

Питання, які громадяни прагнули обговорити і знайти шляхи їх якнайшвидшого вирішення, земельних конфліктних питань, сімейних конфліктів, також стосувалися ходу та результатів розслідування окремих кримінальних проваджень,  влаштування на роботу в ОВС та інші

Під час прийому до керівника Хустщини завітав і голова громадської ради при хустській Райдержадміністрації Рішард Дойчак. Він розповів про проблемні питання району, а це: незаконні вирубки лісу та несанкціонований вивіз гравійної суміші, співпраця з правоохоронцями та інших питань життєдіяльності району.

– Василь Турдай коментує, що і надалі буде більш тісно спілкуватися з народом, адже  тільки в безпосередньому діалозі зміцнюється довіра населення до міліції.

Агнеса Куртяк

Хустський МВ УМВС

І знову про стихійну торгівлю в Хусті…

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

І знову про стихійну торгівлю в Хусті…

Про стихійну торгівлю в Хусті вже писано-переписано… але віз і нині там… Центральна площа міста нарешті набуває нового ошатного вигляду, встановлюються корзини для сміття, з’являються зелені насадження, лавиці, от-от запрацює фонтан… а бабусі з корзинами із крамом все там же – на вулицях Рєпіна та Карпатської Січі. Поступово деякі з них намагаються «розквартируватись» на оновленій передринковій площі. Тільки б не на ринку!

 Хоча деякі позитивні зрушення у плані «бруківочного крамарства» таки є. Власники окремих магазинів прилаштували до вітрин таблички з написами: «Не торгувати». Але, на жаль, бабці з великими валізами частіше дивляться, де б знайти вільне «місце під сонцем», а не на крамниці, перед якими намагаються збути продукти…

Парадоксально, але факт: підтримує вуличну торгівлю насамперед покупець. Не купував би – «стихійник» зник би з горизонту. Проте це – в ідеалі. Реалії ж доводять: з несанкціонованою торгівлею потрібно вести непримиренну боротьбу.

На днях стала свідком цікавого театралізованого дійства. До жіночки, років 50, підходить міліціонер. Ввічливо просить переміститись на ринок. Крамарка посміхається, запевняє, що зараз піде, тільки чекає на куму. Але як тільки правоохоронець відходить, знову викладає на газету гриби і починає «сусідці», що торгує поруч, розповідати, як їй набридли молоді сержантики зі своїми попередженнями. Підходжу до неї. Продавчиня зразу ж пропонує дари лісу. Відповідаю, що з землі категорично не купую нічого й цікавлюся, чому не йде на ринок.

-Там хороші місця зайняли перекупки, – запевняє незнайомка, яка назвала себе Марією. – Та й хто від мене там щось придбає, коли тут, у центрі, можна знайти товар на всякий смак…

Питаю в жінки, яка купує поруч кріп, чому не йде на ринок.

-А я з роботи вибігла на хвилинку, не маю часу. Беру там, де ближче, – відповідає вона і квапливо кладе зелень до повного поліетиленового пакета, в якому проглядаються й інші продукти…

Слід зазначити, що торгівля в недозволених місцях є протизаконною і відноситься до адмінпорушень (ст. 160 Кодексу України про адміністративні порушення – «торгівля з рук у невстановлених місцях», і ст. 164 цього ж Кодексу – «порушення правил підприємницької діяльності»), що «тягне за собою» накладення  штрафу, розміром  від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої.

Однак відповідальність не лякає «стихійників». Міліціянтам, які складають адміністративні протоколи, винахідливі бабусі умудряються задиктувати дані сусідів чи навіть знайомих із інших районів.

До речі, Хустська міська рада нещодавно запропонувала певній категорії дрібних торговців безкоштовні місця на ринку. Проте, як не прикро, навіть такі кроки влади назустріч громаді не дали позитивного результату. Вкотре крамарки не захотіли залишати улюблених точок розташування.

І ще один парадокс. Чомусь на центральному міському ринку ті ж молоко, сир та сметана зажди дешевші, ніж на вулиці. Але ж бабці, які збувають товар нелегально, не платять ніяких податків, тож мали б «тримати марку» хоча б низькою ціною. Та де там! Вони хочуть «здерти» з покупця «останню шкіру», адже роблять «ведмежу послугу» – пропонують сільськогосподарську продукцію прямо в центрі міста, від якого, до речі, до ринку не більше, ніж п’ятдесят кроків… А ще – торговки смітять, псують естетичний вигляд Хуста та створюють перешкоди у пересуванні перехожих. Хоча… над цим вони не думають…

Отож, час подумати нам… чи варто купувати харчові продукти не з прилавку, а з узбіччя запиленої вулиці…

Марина Алдон

Хустські “олені” продовжують паркуватися в недозволених місцях

image

Хустські “олені” продовжують паркуватися в недозволених місцях

Проблема паркування в Хусті актуальна давно. Громадськісьть хоч і піднімає це питання, але горе-водії й далі залишають своїх “залізних коней” то на тротуарі, то прямо посеред проїджої частини, то на пішоходному переході. Сьогодні від одного з читачів надішли кілька світлин “дорожніх оленів”.

До речі, нещодавно у Львові активісти громадського руху “Дайте пройти” встановили  для недобросовісних власників автівок залізні стовпці, які унеможливлюють паркування на тротуарах. Було б добре, якби ми перейняли досвіт галичан у боротьбі з любителями залишати автомобілі на пішохідній території.

image-1

 

Єдиний в Закарпатті державний заклад для дітей з особливими потребами потребує розширення

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Єдиний в Закарпатті державний заклад для дітей з особливими потребами потребує розширення

Кажуть, здорова дитина – щаслива родина. Та як бути тим батькам, у кого маля має вроджені чи набуті патології розвитку. Ці маленькі сонечка так само хочуть світити для своїх близьких крихітними оченятами, сповненими радості життя. Донедавна в Хусті родини, у яких є діти з обмеженими фізичними можливостями, не мали спеціального закладу, де б їхні чада могли пройти реабілітацію, соціальну адаптацію та просто провести дозвілля разом з однолітками з подібними проблемами.

Та два роки тому в місті над Тисою відкрився єдиний у області державний навчально-реабілітаційний Центр для дітей з обмеженими фізичними можливостями.

2

-Будівництво закладу розпочалося ще у 2001 році, але так складалися обставини, що виникало чимало перепон,  тож відкриття  установи переносилося із року в рік. Прискорити процес намагалися меценати, багодійники і просто не байдужі люди не лише з нашого краю, а й із інших країн Європи. Зокрема зведенням, облаштуванням та благоустроєм займалися доброчинні організації зі Швейцарії, Данії, Голландії, Австрії, Угорщини, – розповідає директор навчально-реабілітаційного Центру Мар’яна Альбрехт. – Слід зазначити, що в 2012 році заклад відчинив двері для 22 діток. Тоді була одна група для дошкільнят і дві – для початкової школи. Наразі у Центрі 43 вихованці, віком від 3 до 10 років (2 дошкільні групи та 3 початкові класи).

Оглядаючи просторі ошатні кімнати просто не віриться, що заклад знаходиться на території нашої країни. Тут усе облаштовано згідно євростандартів, приміщення чисті, гарні, довкола багато іграшок, тренажерів для рухливих ігор, квітів… І порядок «кидається в очі» уже з першої хвилини перебування в закладі, адже при вході в установу, люб’язні вихователі пропонують замінити взуття на бахіли…

-Наші вихованці забезпечені всім необхідним. До їхніх послуг ліфт, подарований голландцями, візочки, завезені угорцями, зал лікувальної фізкультури, кабінети масажу, фізіотерапевтичний, – каже пані Мар’яна. – З дітьми працюють психолог, логопед, інструктор з лікувальної фізкультури, масажист. Вчителі і вихователі креативні, добре підготовлені, відповідальні. Ми ж не просто дитсадок-школа, а заклад, де малята проходять навчання, виховання та реабілітацію у комплексі. Працюємо згідно індивідуальних планів, які складаються з урахуванням стану здоров’я та фізичних можливостей кожної конкретно дитини. На заняттях велика увага відводиться руховим іграм, які мають велике значення. Навантаження у іграх відповідає руховому режиму, одночасно виховується увага,  точність, швидкість реакції, координація важких рухів. Практикуємо арт-терапію, казкотерапію, психологічні тренінги.

Цікаво, що кабінет очільниці навчально-реабілітаційного Центру оздоблений витворами дитячих рук. Усі вони акуратні та неординарні, а головне – зроблені з великою любов’ю.

-З гордістю можу сказати, що всі наші підопічні  – це обдаровані діти, але їм необхідна підтримка. Тож наше завдання – зробити все для того, щоб вони змогли повірити у себе. Через творчість діти діляться з оточуючими своїм внутрішнім світом, почуттями, думками, поглядами, – запевняє Мар’яна Степанівна. – На групі продовженого дня малюки опановують художнє та декоративно-прикладне мистецтво. Вазочки, підсвічники, ведмедики, малюночки з підручних матеріалів, роботи фарбами, вироби з пластиліну – це неповний перелік того, за що беруться маленькі дитячі ручки. Крім того, малюки ще й співають, декламують вірші та готують цілі концертні програми для батьків.Кожен може відчути себе співаком, танцюристом, вчителем, актором, спробувати себе в різних ролях. І, що найважливіше, діти мають можливість розширити своє коло спілкування, підтримують один одного, діляться досвідом, знаходять друзів.

Виходячи на подвір’я, куди директор закладу запрошує мене, щоб показати новий казковий майданчик для ігор на свіжому повітрі, невільно стаю свідком репетиції до свята Букваря. Усміхнені обличчя діток, мелодійний спів, іскорки в очах вихованців закладу переконують краще за будь які слова в тому, що дітлахи справді почуваються тут затишно, добре та спокійно.

 -Ми перебуваємо на балансі відділу освіти Хустської РДА, тобто держава оплачує за нас комунальні послуги, виплачує зарплату та забезпечує харчуванням. Крім того, підприємці міста нерідко допомагають побутовими речами. Скажімо, принесуть ксероксний папір… – розмірковує Мар’яна Альбрехт. – Загалом, ні на що не скаржимось, окрім одного… Катастрофічно бракує приміщень для розширення. Хочеться створити для діток хоча б повну початкову ланку – 1-4 класи, не кажучи вже про те, що було б дуже добре на базі Центру влаштувати повноцінну школу (1-11 класи). А ще – потрібна територія для спортивного майданчика…

IMG_7230

 Дійсно, в Хусті немає спеціальної школи для дітей з неврологічними вадами та проблемами опорно-рухового апарату, а здобуваючи освіту в такому закладі, як навчально-реабілітаційний Центр, юнь змогла б повноцінніше розвиватись та освоювати ази наук за сприятливих умов, у середовищі самовідданих сіячів мудрого, доброго та вічного…

Покидаючи заклад, задумалась… адже згідно офіційних даних, в Україні проживає близько 2,5 млн дітей, які потребують особливої уваги та піклування. Далеко не всі вони забезпечені найнеобхіднішим… І все ж ці дітки – мужні та щирі душею, готові завжди прийти на допомогу та не здаватися за будь-яких обставин. Надія – це те що змушує їх жити і йти вперед. А саме такі заклади, як Хустський державний навчально-реабілітаційний центр спонукають як малюків, так і їхніх близьких разом прагнути змін на краще, не дають опустити руки і покірно пливти за течією життя.

Марина Алдон

Карпатський об’єктив

Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?

photo.php

Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?
Фахово — про плюси і мінуси малої гідроенергетики на Закарпатті

Майже одразу після прийняття закарпатською облрадою у листопаді 2011 року досить утопічного рішення про будівництво у краї 330 гідроелектростанцій, ця тема тут набула певної «моди». Вже навіть вигравши суд, і, фактично, скасувавши названий у народі «Проект-330», місцеві громадські активісти від екології продовжують нищівну критику малої гідроенергетики, забувши про те, що ГЕС на Закарпатті з’явилися ще 70 років тому. Про те, чи справді малі ГЕС такі небезпечні, як їх «малюють», і яку користь вони здатні принести закарпатцям, дізнавався наш кореспондент.

Закарпатській гідроенергетиці вже 70 років!

Піднявши деякі архівні документи, з’ясовуємо, що малі гідроелектростанції дериваційного типу — Оноківська та Ужгородська — з’явилися на річці Уж ще в далекому 1943-му році. Основне обладнання для них у 1941-му випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці, а от гідростанцію середньої потужності — Теребля-Ріцьку — збудували вже невдовзі після війни. Усі три станції вже десятки разів окупилися і тепер фактично дарують Закарпаттю електроенергію…
Згідно статистичних даних, основний обсяг електричної енергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції — 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. В загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1,0% виробленої електроенергії.
Водночас Закарпаття використовує майже 1,8 млрд. кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн. кВт/год. Проте, провідні науковці України від біології й екології в один голос підтверджують, що Закарпаття має найбагатший енергопотенціал у країні (6,45 млрд кВт/год. на рік), наділений розгалуженою річковою системою (понад 9 тис. річок і потічків), особливо потужною в передгірських та гірських районах. Ці водні артерії є основним ресурсом для побудови ГЕС, які за умови застосування досконалих технологій, можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.
Аби не сварити між собою закарпатських фахівців від громадської екології та науковців-екологів, за роз’ясненнями теми малих ГЕС звертаємося до спеціаліста всеукраїнського рівня, доктора технічних наук, завідувача кафедри туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Людмили Архипової.

Дериваційні ГЕС — найбільш безпечніші для довкілля

— В Україні, за винятком окремих станцій, розвиток малої енергетики розпочався лише у 2008 році, і тут щось треба робити, щоб це було екологічно безпечно і щоб ми найменше порушували навколишнє середовище, — каже Людмила Миколаївна. А загалом у питанні гідроенергетики потрібно, перш за все, розуміти різницю між -мікро, -міні і малими ГЕС, — розповідає пані Людмила. — Їх розрізняються за встановленою потужніствію. Відповідно до 100 кВт, 100-1000 та 1000-10000 кВт. Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими встановлена нормативними документами кожної країни. Наприклад, в деяких Європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30000 кВт (або 30 МВт). Реально в межах Карпатського регіону 10МВт можна отримати на основній (середній) течії р.Дністер, можливо й на р.Тиса в залежності від типу станції. За типом поділяють на греблеві (з улаштуванням водосховища сезонного або річного регулювання стоку) та дериваційні (перекидання частини стоку за межами основного русла (труба або дериваційний канал). Тоді улаштовується підпір 2-3 м (та ж гребля з невеличким водосховищем без можливості регульованої акумуляції води).
Апріорно за впливом на довкілля більш безпечними вважаються дериваційні станції. Всі ті, що будуються останнім часом, саме такі. Взагалі малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії. В Україні прийнята Енергетична стратегія до 2030 року, де про це йдеться мова (можна знайти в повному вигляді в Інтернеті).

Екологічний вплив малих ГЕС є локальним…

Що ж до шкоди від ГЕС, то, за словами Людмили Миколаївни, по великому рахунку будь-яка антропогенна діяльність наносить шкоду довкіллю в більшій чи меншій мірі. Навіть туристичні стежки сприяють знищенню і переселенню деяких видів флори і фауни. Тому і улаштування ГЕС в межах будівельного майданчику порушує грунтовий покрив, збільшує викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від будівельної техніки, підвищує рівень електромагнітного випромінювання, шумовий вплив (все в межах санітарної зони близько 50 м), дещо змінює гідрологічний режим (в межах довжини деривації). Відсутність рибопропускних та рибозахисних пристроїв найбільше впливатиме на гідробіонтів.
— На мою думку, якщо в руслі по-за межами дериваційного каналу залишати меженний стік (протягом цілого року на рівні мінімальної середньомісячної витрати маловодного року 75% забезпеченості), висихання русла не спостерігатиметься, — переконана фахівець. — А вцілому увесь екологічний вплив малих ГЕС є локальним. За межами санітарної зони вимірювані параметри навколишнього середовища будуть на рівні фонових. Але проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічного моніторингу експертами рекомендується.
Що ж до органів, котрі повинні займатися дозволами і контролем за будівництвом малих ГЕС, Людмила Архипова каже: «Порядок надання дозволу на будівництво встановлюється законодавчими актами, якими передбачено проведення оцінки впливу на навколишнє середовище та екологічна експертиза проектів. Контроль за будівництвом знаходиться в межах компетенції відповідних державних органів. Але на мою думку робота з громадськістю за зарубіжним досвідом повинна проводитись інвестором. В його інтересах зацікавити, переконати сільську громаду в перевагах своїх інвестицій, яка надає в оренду землю під будівництво. Нажаль, в Україні немає Закону про стратегічну екологічну оцінку, згідно якого закордоном фахівцями визначаються території, місця для перспективних інвестицій.

Потужність ГЕС не повинна перевищувати 5 МВт

Сьогодні місця улаштування малих ГЕС в Україні визначаються інвесторами, що не завжди обгрунтовано і з екологічної точки зору в тому числі. Проблемність ситуації на сьогодні в Закарпатті повязана з практичною відсутністю роботи з населенням, громадськістю з боку інвесторів. Потрібно з шляху протистояння перейти на шлях компромісів, домовленностей та соціальних угод.
Ще раніше на засіданні Координаційної ради з питань будівництва об’єктів малої гідроенергетики в Івано-Франківській області Людмила Архіпова висловила думку, що потужність малих ГЕС у регіоні має бути обмежена 5 МВт і то на більших річках – Дністрі, Пруту, а на всіх менших річках – 1-1,5-2 МВт. Експерт також зауважила, що Карпатський регіон, куди входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області, є найпотужнішим гідроенергетичним регіоном України.
Причому, уточнила вона, найбільший гідроенергетичний потенціал має Закарпаття.
За словами науковця, екологічно безпечний потенціал річок Карпатського регіону становить 15% від їх валових гідроенергетичних потужностей.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ

Маршрутки подорожчали, зарплати – без змін…

0_ba88f_dd53f324_XL

Маршрутки подорожчали, зарплати – без змін…

Питання про підняття тарифів на проїзд у міському транспорті перевізники лобіюють ще з весни і врешті воно досягло свого апогею. Якщо ще кілька днів тому квиток, скажімо, із Хуста до Липчі коштував 5 грн., то тепер уже – 6,50. Відтак – почалися справедливі нарікання із боку пасажирів не тільки на вартість проїзду, але й на транспортирний сервіс на Хустщині загалом, який, м’яко кажучи,  заслуговує на краще.

-У маршрутках дуже брудно, каже мешканка Кошелева пані Вікторія, – власники не прибирають у своїх «будинках на колесах» не те, що раз на місяць, а навіть раз на рік. Вікна на деяких транспортних засобах таким шаром пилюки, що через них не видно на вулицю, у такому ж невтішному стані й шторки, і сидіння. У салоні неприємний запах,  довкола валяються обгортки з цукерок, соняшникове насіння, пластикові пляшки та маса іншого непотребу.

-Тарифи на проїзд ми підняли не з власної волі, – запевняє один з перевізників пан Василь. – На жаль, нестабільність гривні і подорожчання бензину суттєво вплинули на цінову політику. Зараз транспортні підприємства опинилися фактично на межі виживання. «Залізний кінь» може зупинитися будь-якої миті, якщо ми не матимемо можливості купувати паливно-мастильні матеріали та запчастини. До речі, торік комплектуючі до автобусів серйозно подорожчали, що теж не враховують нинішні тарифи.

Самі ж пасажири скаржаться на те, що зарплати їм ніхто не піднімав, а якість транспортного сервісу уже впродовж декількох років не покращилась. Крім того, у інших областях у кожному маршрутному таксі діє GPS-система навігації,  аби кожен пасажир міг відстежити свою маршрутку в Інтернеті, є електронні квитки (які, між іншим, можна купити для багаторазового використання із суттєвою знижкою), а у нас – «первіснообщинний лад».

-От коли перевізники будуть їздити згідно з графіком, коли водії будуть вдягнені у відповідну форму, перестануть хамити, палити в салонах, коли автобуси будуть чисті, коли з колонок на повну потужність не лунатиме шансонна музика, от тоді й можна буде говорити про підняття ціни. Тобто спочатку стільці, а потім гроші, а не навпаки, – переконана студентка лісотехнічного коледжу із Драгова Каріна. –  Крім того, перевізники, якщо мало пасажирів, можуть самовільно відмінити, або відтермінувати маршрут, на «мікриках» немає ні графіків, ні таблички з іменем власника та перевізника. Логічно, що і скаржитись на неподобства люди не знають кому.

– Неможливо з точністю до хвилини під’їхати до зупинки, долаючи на трасі «решітку» з ям та вибоїн. Ходова розбивається. Постійно треба щось замінювати, – скаржиться один із водіїв. – А  гроші, витрачені на ремонти, нам ніхто не компенсовує.

Але зневірені краяни запевняють: у нас їздити із комфортом можна тільки на власному автомобілі… Загострює «маршрутну» проблему здорове бажання пасажирів не викидати важко зароблених грошей «на вітер». Однак перевізники стоять на своєму — мусимо їздити дорожче… Тож очевидно, що уникнути підняття вартості проїзду уже не вдасться.

Марина Алдон

Хустяни повинні мати нормальний діючий басейн

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Хустяни повинні мати нормальний діючий басейн

Колись, ще у 1992 році хустяни щиро раділи, що в місті діятиме великий просторий басейн, де дорослі мріяли відпочивати від робочих буднів, а діти – вчитися плавати. Та минав час, а басейн так і не став центром дозвілля краян. Від самого початку будівельниками було допущено технічні помилки і культурно-спортивна установа так ніколи й не запрацювала на повну потужність. Правда, тривалий час на базі установи діяв готель, була непогана кав’ярня-їдальня, там відпочивали дітки, що постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС, проживали туристи з інших регіонів держави.

Однак згодом було втрачено й це. Приміщення почали руйнуватись, мародери повибивали вікна, повиламували двері, розграбували все, що було у будівлі…

-На адресу міської ради лунають звинувачення з приводу того, що басейн у жалюгідному стані. Мешканці Хуста обурені, адже Тячів, містечко менше за розміром, має сучасний ошатний аквапарк, а наші краяни, щоб поплавати, змушені їхати у сусідні райцентри, або йти на річку, – зазначив Хустський міський голова Володимир Кащук. – Звичайно, нарікання хустян справедливі, але… Справа в тому, що установа знаходиться у загальнодержавній комунальній власності і у 2011 році її було продано. Проте більш ніж за три роки господар не тільки не відреставрував приміщення, але й  допустив ще більшу руйнацію будівлі. Отже, через суд разом з керівництвом Фонду держмайна ми добиватимемося законодавчого врегулювання питання.  Якщо власник, який зобов’язувався зробити ремонт спортивно-оздоровчої споруди, надалі нічого не робитиме, то, можливо, басейн йому просто не потрібен. Тому міська рада ініціюватиме перепродаж об’єкту.  Хустянам справді потрібен басейн, адже плавання – унікальний вид спорту, корисний і для дорослих, і для дітей. Зараз, коли здоровий спосіб життя стає все більш популярним у всьому світі, багато хто з мешканців міста над Тисою мріє зайнятись водним фітнесом, чи просто провести час разом з родиною в басейні. Тому, переконаний, наше місто повинне мати місце для активного відпочинку краян.

-Оздоровчий комплекс я придбав у такому жалюгідному стані, що, як то кажуть, камінь на камені не залишився, щоб не зруйнувався. Цегла сиплеться, від колишньої величі будівлі й сліду не зосталося, – запевняє власник басейну Михайло Борка. – Але й це ще не все… Справа в тому, що вже кілька років у нас триває суд із автозаправкою, яка згідно законодавчих норм повинна була знаходитись від комплексу на відстані не менше 50 метрів. Проте вона насправді розташована впритул до басейну. За документами мені продали одне, а де-факто вийшло інше. Отже, поки не буде поставлено «крапку над і» у цій справі, не вирішено питання з під’їздом до заправки та автомийки, побудованої вже фактично на території комплексу, проводити якісь «широкоформатні» капремонти я не можу. Адже реконструювати тут треба все, точніше, робити з «нуля»… Звичайно, це й серйозні матеріальні витрати, і величезний ризик. Тільки нещодавно ми вивезли з прилеглої площі більше п’яти десятків КамАЗів сміття… На жаль, деякі краяни не розуміють поняття «приватна власність» і скидають поблизу комплексу увесь свій непотріб. Є ще й інші не менш важливі чинники, тому поки що басейн не доведено до ладу, але гадаю, що період «застою» нетривалий і незабаром хустяни з гордістю запрошуватимуть туристів у оновлений басейн.

Попри те, що можна зрозуміти кожну зі сторін, дуже хочеться, аби місто над Тисою справді стало туристичною окрасою області і щоб мешканці Хуста мали де провести час із користю для здоров’я.

 

Марина Алдон

«Карпатський об’єктив»

На території Закарпатської області обмежено рух вантажівок

вантажівки

На території Закарпатської області обмежено рух вантажівок

Висока температура повітря в літній період приводить до значного нагрівання асфальтобетонного покриття, через що воно м`якшає, а отже набагато швидше піддається руйнації. Задля збереження автомобільних доріг загального користування від руйнувань, у період підвищеної температури повітря більш ніж на 28˚С, на території Закарпатської області введене тимчасове обмеження руху транспортних засобів загальною вагою понад 24 тонни і навантаженням на вісь більш ніж 7 тонн із 10 до 22 години включно.

Управління Державтоінспекції області нагадує водіям про обов’язковість додержання вимог дорожніх знаків та інформаційних щитів. Задля зручності водіїв, наводимо перелік місць, де можна зробити відстій таких авто:

Автодорога М-06  Київ – Чоп

          км 711+700 (село Тишів) праворуч;

          км 719+250 (село Нижні Ворота) праворуч;

          км 722+100 ліворуч готель «Наталі»;

          км 765+550 (Укртрансавтосервіс) праворуч селище Чинадієво;

          км 773+600 (місто Мукачево) праворуч;

          км 788+900 паркінг «Млин» ліворуч;

          км 793+500 друге примикання доселища Середнє;

          км 808+500 авторинок у селі Кінчеш;

          км 828+870 стоянка «Автопорт – Чоп»;

          км 831+450 (перед КПП «Тиса») ліворуч.

Автодорога М-08 місто Ужгород – контрольно пропускний пункт «Ужгород»

          км 2+100 (паркінг) ліворуч.

Автодорога Н-09 Мукачево – Рахів – Богородчани – Івано-Франківськ – Рогатин – Львів:

          км 10+600 (поворот на село Пістрялово) праворуч;

          км 60+000 (перед містом Хуст) праворуч;

          км 64+000 об’їзна  міста Хуст.

 УДАІ УМВС України в Закарпатській області

 

«Олені-водії» на дорогах Хуста

IMG_20140602_130255

«Олені-водії» на дорогах Хуста

У Хусті, на жаль, ні пішоходи, ні водії, часто не поважають одне одного. Якщо одні нерідко перебігають вулицю де заманеться, прямо перед автомобілями,  то власники «залізних коней», паркуються в недозволених місцях, на переходах чи на тротуарах.

12-300x300Чудова акція «СТОП ХАМ», яка набула поширення по всій Україні, на жаль, ще не «докотилася» до міста над Тисою. Слід віддати належне ужгородцям, які започаткували власні методи боротьби з «дорожніми оленями». Називається вона «Я паркуюся як марга».

Було б добре, якби громадські активісти колишньої столиці Карпатської України разом з працівниками ДАІ теж клеїли відповідні наліпки на транспортні засоби тих, хто нехтує правилами дорожнього руху. Можливо, не штрафи, а саме відчуття ганьби перед суспільством змусить горе-водіїв поважати закон.

Марина Алдон

Фото Михайла Биковських