15 міфів російської історії – правда і брехня. Альтернативна історія Русі
МІФ 1. “РОСІЯ”
Всі народи іменують і називають себе самі. Зміни назв країн і народів бувають досить часто. Але чому Росії було потрібно брати собі іноземну назву? Це парадокс, який зустрічається рідко. Адже було б дивно, якби німці раптом стали називати себе не «Deutsche», а взяли б собі назву «Allemand», тобто як їх називають сусіди французи. Але у випадку з Росією це вважається нормальним. Чому?
Та тому що просто вигідно. Це ще можна було б зрозуміти, якби, припустимо, греки в певний період називали Русь «Руссо», відкрили її для Європи і світу, тобто всі інші народи пізнали Русь саме як «Руссо» від греків – це було б зрозуміло. Але все не так. Цар Петро в 18 столітті бере для Московії заморську назву Русссія, яке не вживалося вже сотні років, а до земель московських взагалі ніколи не застосовувалася, і називає їм країну. Навіщо? Відповідь проста.
Для того, щоб Московію стали вважати Руссю, для надання «старовини» московським царству і, що більш важливо – для створення основи проведення політики міфічного «збирання земель Русі» – а насправді відвертої загарбницької війни, поневолення і пограбування сусідніх народів. Саме тому Петро і перейменував Русь-Землю Руську споконвічну в якусь Малоросію та Великоросію, яку ніхто так не називав вже більше 400 років.
Навіщо Петру I саме після підкорення Русі – Києва було потрібно брати грецькі назви, пояснювати не треба нікому – в середні віки була Русь і була Московія, а за Петра стала Великоросія і Малоросія, тобто як би Русь не зникла, а в новій якості з’явилася. Історичні ж основи придумали пізніше.
У першому виданні Британської енциклопедії 1771 немає жодних згадок про Російську Імперію. Там написано, що найбільшою країною світу, яка займає майже всю Євразію, є Велика Тартарія. А Московське князівство, куди до цього часу вже посадили правити Романових, є лише однією з провінцій цієї величезної імперії і називається Московська Тартарія. Там же представлені карти Європи і Азії, на яких все це добре видно. А вже в наступному виданні Британської енциклопедії вся ця інформація відсутня повністю.
МІФ 2 “Куликовська битва”
Це міф про “звільнення” росіян від монголо-татарського ярма. Однак Московське князівство перестане платити данину і знайде реальну самостійність тільки після розвалу Орди і розриву з ханствами. А відбудеться це тільки в 16 столітті, тобто через кілька сот років.
МІФ 3 «КИЇВ мати міст руських»
Як і багато інших історичних штампів, є міфом, який має центральне значення в створюваній міфічній історії Росії. Навіть якщо допустити, що Олег сказав ці слова, то ніякого відношення до Московії, і вже тим більше до сучасної Росії вони не мають. У ті часи не було ні першої, ні другої. Була Русь. А основними територіями Русі в ті часи були землі сучасної Білорусі та України. Навіть Новгород і Суздаль входили в розуміння Русь тільки в дуже широкому сенсі цього поняття.
МІФ 4 “ІСТОРІЯ РОСІЇ”
Незважаючи на те, що в 18-19 столітті придворними істориками посилено створюється і пишеться історія нової Росії, впродовж до 1946 року в академічній історії не було єдиної думки про те, що історія Росії бере початок саме в Києві. Карамзін, письменник, романіст, татарин за національністю (з роду Кара Мурзи), першим склав «офіційно» нову версію історії Росії.
У Татіщева все було по-іншому, але Татіщевські архіви зникли майже безслідно. Переписуючи історію, стару «версію» потрібно було обов’язково знищити. Що й зробили … Багато істориків дотримувалися точки зору, що історія Росії починається з 13-14 століття з формування Московського князівства і пізніше – в 14-15 в. – Російської народності. І це історично правильно і справедливо.
Але в такому випадку існує інша історична основа, і на думку партійного керівництва – нехороша основа, особливо в умовах посиленого національного самовизначення в Україні та Білорусії. Виникає питання – що ж відбувалося на 70% території сучасної Росії до того, як з’явилося Московське князівство? Загадка і таємниця, вкрита мороком. У «радянській школі» цього не вчили. Не вчать у російській і зараз. А навіщо? Досить міфу Карамзіна. Вчили ж міфам імперським та радянським.
Чому немає реальної історії більшості територій тобто корінних народів сучасної Росії, та й самого російського народу? Є багато варіантів історії Росії, але це все історія царів та імперії, але правдивої історії російського народу немає! Реальна історія і культура народів Росії зведена на рівень місцевого фольклору.
Чому історію Уралу і Зауралля, Сибіру, Алтаю та Далекого Сходу російські школярі вивчають саме з періоду завоювання Єрмаком, Дежнєва і т.д.? А що, до цього там нічого і нікого не було? Не було росіян – значить не було!? Так, тому що немає місця в історії Росії нічому «неросійському», немає місця реальній історії народів, які і є ця сама Росія сьогодні.
Як не було місця реальній українській та білоруській історії, культурам та мовам народів Середньої Азії в царській Росії і в СРСР. А якщо щось і згадувалося, то або в зменшувальному значенні, або тільки про роль вихідців з цих народів у Російській державі, яких відразу ж поспішали оголосити або зробити росіянами.
При цьому ці вихідці не мали ні права писати на своїй рідній мові, ні вчитися, а часто і навіть називатися ім’ям свого народу. М.В.Гоголь, подорожуючи по Європі і зупиняючись в одному з пансіонів, при заповненні анкети в графі національність власноруч по-французьки записав «ukrainien». Навряд чи великий письменник міг би собі дозволити це в Петербурзі або Москві.
Подібне “нахабство” йому б не пробачили. Це чудовий приклад того, якою була внутрішня політика в царській Росії і що відчував сам Гоголь. Не дарма гасло “Росія – тюрма народів” був відомий усій Європі. Так, сьогодні на Кубані в деяких школах, та й то факультативом, викладають українську мову, тільки вивчається вона там як «місцева балачка», тобто навіть не як діалект української мови, а як «непорозуміння». Згадка про українську мову – табу.
Чому російський школяр – башкир або татарин, народ якого має не меншу, а більш давню історію, культуру, писемність, літературу, ніж “російський”, повинен вчити в школі історію своєї країни яка бере початок з часів створення Київської Русі? Це не їхня історія, і не історія карелів, мері і т.д., яких вже фактично стерли з етнічної карти на догоду утворення під назвою Росія.
Так, в Татарстані та інших регіонах Росії вивчають історію рідного краю – але це, скоріше, рівень етнографічних гуртків, а не вивчення реальної історії свого народу. Справжню ж історію цих народів намагаються підмінити на великий і сильно розпухлий за останні 300 років «великоросійський міф». Вже фактично підмінили.
МІФ 5 “Давньоруська і Московська Русь”
Термін активно вводиться в 19-20 ст. Те, що таким чином Росія намагається вести спадкоємність і показати «старовину» своєї історії, це зрозуміло, але цікаво інше. Як ці князі можуть вважатися “давньоруськими”, якщо слова «російський» вони не знали!? Та й не було тоді такого слова. Було слово Русь і Руський – але на Русі відношення до території сучасної Росії воно точно не мало.
Російський філолог Даль наголошував і неодноразово наполягав на тому, що слово «російський» правильно писати з одним «с» – руський, саме це слово похідне від Русь. Закріплення ж назви країни як «Росія», народу як «російського», а громадян як «росіян» – тільки зайвий раз підкреслює штучність даних назв і понять. А поява в сучасному обороті назви «російськомовні», тобто окремої культурно-лінгвістичної одиниці, це фактично визнання появи певної національно знеособленої маси, яка є результат «радянської русифікації» народів колишнього СРСР.
Дуже б здивувалися князі Київські, якби раптом дізналися, що через тисячу років держава, що знаходиться за тисячі кілометрів, буде вважати їх виключно своїми “російськими” древніми предками. А народ, культуру та мову сучасної України, на землі якого ці самі Київські князі жили і ким самі були – типу як «історичне непорозуміння». No comments.
А адже на цій основі побудована вся історія Росії! Насправді історичне непорозуміння саме Росія – бо немає іншої такої країни в світі, де змішано стільки культур і народів, а історія якої настільки штучна, надумана і неправдива, створена спочатку на догоду політики імперії царської, а пізніше на догоду ідеології імперії радянської.
МІФ 6 «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
Документ був “знайдений” при дивних обставинах, але парадоксально, як міг бути «загублений» настільки важливий історичний документ? Ще більш цікавим є той факт, що копія, яка залишилася, написана в 18 столітті, тобто саме в той період, коли царі Московські посилено писали і творили історію «государства Российского». Той текст, який існує сьогодні – це адаптована і прилизана копія 18-19 ст., Яку вперто видають за древній оригінал і зразок «давньоруської мови». Саме так викладають у російських школах.
МІФ 7 «РОСІЯ ЗІБРАЛА ЗЕМЛІ УКРАЇНИ»
“Від Сяну до Дону” – так вимагали Винниченко і Грушевський у тимчасового уряду Керенського закріплення меж українських земель – саме за етно-географічекому принципом. Але це було неможливо, бо виникало питання: “А де ж тоді, власне, історичні етно-географічні землі руських?”
А відповіді на це питання не існує. Дуже часто можна почути ще один міф про те, що Росія зібрала українські землі для України. Можливо, і то частково. За що ж повинна бути вдячна Україні? За те, що подарували полякам Холмщину і Підляшшя? Чи за те, що зникли мільйони українців Курська, Воронежа, Кубані, Рязанщині, Курщини, частини Смоленщини, Брянщини, Орловщини?
Ці території мали велике українське населення. За переписом у Росії в 1926 році на цих землях проживало понад 2,2 мільйонів етнічних українців. Але вже в 1939 згадуються лише тисячі. Та що там говорити – процес йде і сьогодні: перепис 1989 року в Росії – 4,3 млн. українців, перепис 2001 – вже українців 2.4 млн. От так …
МІФ 8 «УКРАЇНА – околиця, а СЛОВО ВИГАДАЛИ В 19 СТОЛІТТІ.»
Якщо слідувати логіці, то слово “міліція” походить не від грецького слова, а від словосполучення “милі обличчя”, а “Росія” – від слова “розсіяти”? Втім, тут, швидше, як з тієї опери – “кому що хочеться, той те і чує” … Достатньо відкрити європейські карти 16-19 століття, щоб побачити, що слово “Україна” як позначення земель і країни давно відомо в Європі.
Почитайте, наприклад, Боплана (вже йому можна довіряти), який у 17 ст. сам був на українській землі і назвав її на своїй карті не інакше як “Україна – земля козаків.”, тому що так себе і свою землю і називав народ України ще задовго до появи Боплана в Україні 17 в. І навпаки: ті ж європейські карти 16-19 століття зображують Московію як частину Великої Татарії. Це факти, з якими сперечатися складно …
МІФ 9 “Давньоруські билини”
Існує міф про те, що це билини 11-13 століть нібито записані в центральній європейській та північній частині Росії. Почнемо з того, що в північній частині Росії навіть в 15-16 столітті мало хто говорив на зрозумілій російській мові, там проживали зовсім інші народи. Насправді, всі вони написані і записані в 18-19 столітті, причому адаптовані для масового «народного» читання на усередненій великоросійській говірці.
Цікавий приклад «істинно російської» казки «Колобок» – в російській мові навіть слова «коло» немає, але є в українській та руській, воно означає «коло», і тільки в такому випадку відразу стає зрозумілий сам персонаж цієї казки. Цікавий і Пушкін. Руслан у Пушкіна – це російський (!) Витязь. З таким же успіхом «російський витязь» міг носити ім’я Аслан або Нурсултан.
І це б не викликало питань у сучасників Пушкіна. Це не викликає сумнівів у Пушкіна, це нормально, він веде мову саме про російського (!) Витязя. І це правда – саме такими часто і були ті, кого називали «російські» витязі в Московському князівстві. Кирюші Міненбаєву (Кирило Мінін) разом з Пожарським стоїть пам’ятник, як істинно «російської» особистості.
МІФ 10 “Возз’єднання УКРАЇНИ І РОСІЇ”
Як міг бути загублений договір – документ настільки величезної важливості? Залишилися тільки копії. Ну а коли немає оригіналу, то і дитині зрозуміло, що можна розповідати будь-які казки і створювати чергові легенди і міфи про “возз’єднання”. Ніякого “возз’єднання” не було, а був військовий і релігійний союз. А Московія пізніше, зневаживши всі умови договору, просто-напросто захопила владу.
МІФ 11 “ВОЛГА – РОСІЙСЬКА РІКА”
Історично Поволжя – це татарське ханство і батьківщина волзьких булгар, що мали там свою державу задовго до появи Москви і формування т.зв. «Руських». Остаточне підкорення Поволжя відбувається тільки в 18-19 в. При цьому і сьогодні 60% жителів Поволжя – це “лунолике” населення, тобто з явно не руським розрізом очей і в більшості сповідує іслам.
МІФ 12 «РУССКИЕ І РОСІЯ»
Цікаво, хто з мері, села, мордви, вепсів, комі, удмуртів, перм’яків, мещери, чуді та ін народів, які населяли більшу частину Росії в середні віки, вважав себе росіянином або говорив по-російськи? Ніхто. Може неодноразово насильницьки хрещені татари Казані, Поволжя, Сибіру були росіянами? Теж немає. Так де ж «споконвічні російські землі», де їх російські споконвічні території? Де какноніческая Росія? Її немає.
Ці землі лежать навколо Москви? Можливо. Росією всякі «вчені» жириновські і Леонтьєва називають і Україну, і Білорусь, але вважають і Комі, і Бурятію, і Якутію теж Росією. Парадокс? Виходить, що Росії немає. А де ж саме сама вона Росія? Де її «російське серце», так би мовити? Де її етно-географічна батьківщина? У Києві? Смішно … і сумно одночасно, тому як не правда. Чому неможливо на карті показати, де ж, власне, споконвічна етнокультурна земля росіян?
Тому, що такої землі немає. Можливо, хтось скаже, що Новгород, Суздаль, Ростов дали життя Московії та Росії, що після Києва і туди «переїхала» Русь. Але це ж відверта брехня і міф, створений імперськими «істориками» в 19 столітті. Новгород і Суздаль стають частиною Московії тільки при Івані Грозному після розгрому і розграбування.
А до цього вони вважалися окремими князівствами, зі своїми укладами життя, специфічною мовою, культурою та менталітетом, який відрізнявся від московського. А якщо відкинути всю цю «великоросійську» шовіністичну маячню … Давайте подивимося прямо і реально, хто, де жив і на якій землі? Що вийде? А вийде ось що.
1. Меря, весь, мурома, вепси і т.д. не Русь – ці народи де жили в 8-10 столітті, там жили і в 12-14, але там їх вже НЕМАЄ сьогодні, бо всі вони в 15-16 столітті й пізніше «росіяни» стали.
2. Кривичі, дреговичі, сіверці, поляни – Русь, пізніше всі ці землі руські – люд руський, мова руська, себе русини називали і там, де жили в 9-10 столітті, ТАМ І ЖИВУТЬ СЬОГОДНІ, в 21 столітті – і сьогодні називаються українці і білоруси. Новгород і Суздаль були захоплені і практично знищені, вольності і порядки, що існували в них, були заборонені спеціальними указами Московських князів.
Знать і купців або просто вбивали, або змушували переїжджати в Москву. Дике Московське царство формувалося вогнем і мечем, жило війнами. Війни і були тією м’ясорубкою, яка переварювала малі народи і створювала новий народ «московсько-російський».
Інакше кажучи, “російська людина” – це носій “російської культури і придуманої історії”, що сформувалася в 15-17 столітті і “искуственно систематизированной” завдяки політиці Петра I, і пізніше, в 18-19 столітті – завдяки діяльності мужів російської науки і культури , а пізніше за радянської влади – завдяки «правильному» утворенню народів СРСР.
В СРСР всім були відомі освітні інтернати в Середній Азії і Сибіру. Дітей забирали з сімей на багато місяців. Далеко від дому, під виглядом безкоштовної обов’язкової (!) освіти проводилася звичайна русифікація.
Діти втрачали мову, культуру, навички ремесел, господарювання своїх предків, відривалися від традиційного способу життя – таким чином, під «благою» вивіскою доступної освіти була знищена ідентичність багатьох народів Росії. Сумна доля народів Півночі та Сибіру відома всім – майже поголовне пияцтво, зникнення ідентичності, традиційних промислів і зміна традиційного способу життя. Що далі? Вимирання або повна русифікація.
Писемність татар, чувашів, калмиків? Нас вчили в школі, що такої ніколи не було, а російською навчили їх писати і читати. Майже так … Тільки спочатку відібрали у цих народів власну грамоту на основі арабського письма, потім у 1920-х примусили писати по латині, ну а потім в 1930-40-х перевели плавно на кирилицю. Зрозуміло, що їх історична спадщина як би стала і не їх … тому що написано по іншому.
«Русскими» сьогодні є татари, удмурти, башкири, чуваші, якути, буряти і т.д., яких насильно хрестили, починаючи ще з часів Івана Грозного, Петра I і до Столипіна. Вся система освіти та суспільно-політичного укладу також працювала на появу «русских» серед тих народів, які навіть слов’янами не є. Сьогодні важко сказати, скільки «русских» в самій Росії є слов’янами за походженням. Очевидно меншість, менше 50%. Офіційна статистика не відображає цієї дійсності.
У цьому зв’язку дуже цікаві заяви політиків і навіть президента Росії про захист прав «російськомовних» в сусідніх країнах. Чи не так? А по суті, це нова версія старого міфу про «збирання земель руських». Тільки сьогодні мова йде про збирання людей і земель «російськомовних». За цим стоїть звичайна спроба прикрити неоімперські агресивні наміри, ні більше, ні менше.
Перепис 1926 року – в Росії на території Брянської, Курської, Смоленської, Рязанської областей налічується більше 2 млн. українців. Але вже в 1939 році їх менше 400 тисяч. За переписом 1989 року в Росії проживало 4.6 мільйони українців, в 2001 вже тільки 2.4 мільйона. Куди ж поділися 2 мільйони?
За період з 1900х по 1990х на території європейської та південній частині сучасної Росії, а також в Сибіру було асимільовано близько 10-15 мільйонів українців – і це тільки за офіційними даними переписів Росії. А скільки було таких асимільованих білорусів, татар, башкирів, бурятів, калмиків і дітей з мішаних шлюбів, які по «заведених правилах» ставали, звичайно, росіянами!? Десятки і десятки мільйонів. Ось це і є сучасний російський народ т.зв. росіяни.
Феномен «кріпосного права» – це феномен істинно московський, і він багато що пояснює. У всьому світі рабами були представники інших народів і рас. І тільки в Росії рабами було своє ж населення. Втім, це не дивно, князі Московського царства ставилися до народу не інакше як до чужинців, а назва «чернь» було назвою власного народу, що відмінно демонструє ставлення до цього самого народу. Але і сам народ змушений був ставитися до князів, як раб до господаря.
Рабське поклоніння перед знаттю і чиновниками характерно для Сходу, це все елементи азіатської культури, яка і стала невід’ємною частиною Московії. До укладення союзу України з Росією в 1654 селяни в Україні були вільні – жили не легко, але вони не були нічиєю власністю і працювали на себе. А в містах діяло Магдебурзьке право.
Містам Московії таке було невідомо. Саме тому поступово народ, який проживав на території істинної Русі (в більшості своїй це сучасна Україна і Білорусь) і який називав історичну віру свою, мову свою і себе – руською і руськими, пізніше, при більш тісних контактах з Московською державою в 17 столітті зрозумів, що сам він може бути ким завгодно, але тільки не тим мосКовітом, москалем «російським», тобто не в тому розумінні «російським», яке в це слово вкладали в Московії.
Саме в цей період складається чітка самоідентифікація жителів України як народу Русі, який не є «московськими росіянами». Саме тому виходить на світло стара назва «моя країна, вкраїна» – Україна. Цим самим протипосталялось назву “вкраїна” як моя країна – “загальній” для росіян і українців назві Великоросія. Московія ж, навпаки, починає посилено асимілювати народи.
Насильно хрестити татар і язичників півночі. Указом Петра татарам, які брали християнство, належало навіть звільнення від податків на 3 роки. А Столипін навіть землю безкоштовно давав, правда, в Сибіру … Можливо, в ті часи 17 в. і бере свої корені українська ідея протиставлення себе Росії. Ну не бажав народ Русі-України називатися по-московськи «російським» – він таким не був, він був завжди руським, але це різні речі, які Росія намагається підмінити і змішати. Русь Мала і Русь Велика – так перекладається назва Руссия Міноріс, але ніяк не Малоросія.
Знав це і цар Петро, і саме тому знову з’явилося на світ слово «Великоросія» і «Малоросія». Які вже майже втратили за сотні років свої значення. Самі російські селяни, як писав посол Австрії в кінці 16 століття, на питання, хто вони за національністю, відповідали – селяни чи християни, тобто абсолютно не ідентифікували себе росіянами. А про назву своєї країни «Росія» говорили, що земля їх називається «Русь» тому, що «народ наш розсіявся по цій землі багато».
МІФ 13 «РОСІЙСЬКА ДУША»
Загадкова, як ще люблять говорити в Росії. Насправді дана «загадковість» досить умовна і не є секретом. Відповідь проста: це плід взаємодії азіатської та європейської культури, адже саме на стику цих двох культур з’явилася і створювалася так звана російська нація і держава. Росіяни – азіати в Європі і європейці в Азії. Москва столиця – «Азіопії»?
МІФ 14 “РОСІЙСКA МОВА”
Великий і могутній, саме так нас вчили в школі, це він «перший», а всі інші слов’яни навколо нього. Російський сформувався в 16-17 століттях, а граматика і лад створені ще пізніше вже Ломоносовим, який, взявши за основу підручники і книги Руських князівств, створював, крок за кроком, граматику і лад російської мови. А Пушкін привніс в сей мову багато цікавого і нового.
При цьому сьогодні посилено подається думка, що українська – це “ополячена” російська мова тому, що в ньому ніби багато польських слів. Але цим просто намагаються пояснити його відмінність від російського для самих же росіян – щоб не замислювалися про зайве. Насправді, за цим ховається спроба прикрити величезну кількість запозичень в російській мові з тюркських мов, особливо татарського, мов фіно-угрів, мері, веся, чуді, тобто русифікованих народів уральської та північної частини сучасної Росії.
А насправді, слів в українській більше не польських, а спільнослов’янських, саме тому білорус і українець краще російського розуміє польський і чеський, сербохорватський, і ще краще – словацький. Ну а словацької окупації України вже точно не було. Лексика ж з білоруською мовою збігається на 60%. І це чітко показує, який саме народ має справжні, а не вигадані, історичні та культурні корені, і на якій території – на території істинної Русі, а не вигаданої “Московії”. Тому що ці два народи і є спадкоємці і продовжувачі Русі.
Відомий російський лінгвіст Даль писав, що не міг повноцінно спілкуватися з селянами в Підмосков’ї. Вони не розуміли ту мову, на якому він говорив і вивчав. І це відбувалося всього в 100-150 верстах від Москви, що ж можна говорити про російську глибинку!? Неодноразово Даль заявляв, що мова Русі називається руською, і пишеться саме з одним «с», але Даля ніхто не слухав, прислухалися до указів Петра I.
А адже саме руською називали свою мову і старші люди в Україні навіть в 20-му столітті, але чітко протиставляючи його мові московській, якою є новопридуманий “російський” з 2-ма “с”. Про походження багатьох «споконвічно російських» слів, в “російськості” цих слів, сьогодні не виникає сумніву навіть у викладачів російської мови в самій Росії. Однак якщо проаналізувати лексичний склад російської мови, то виявляється, що від слов’янських мов залишилося в ньому не дуже багато.
Але залишилося достатньо від штучного і використовувався тільки для письма та служби церковнослов’янської. І це не дивно, бо Ломоносов брав за основу саме церковнослов’янську і, використовуючи підручники вчених руських мужів Русі середніх віків – в той час частини Великого Князівства Литовського, створював і систематизував московську російську мову. Саме тому сучасна російська мова пронизана багатьма запозиченнями з церковнослов’янської, яка на Русі до кінця 17 століття виконувала функцію писемної мови.
Величезна кількість слів прийшли в російську з мов уральських народностей і з фіно-угорських мов північної і європейської частини Росії – вепсів, мері, комі, весі, Муром, фінов, угрів. По мірі завоювання і заселення цих територій люд Московського князівства стикався з явищами, назвами предметів у місцевих народів і переймав їх для позначень у власній мові.
Пізніше деякі слова північних народів потрапили і в українську і білоруську мови вже через русифікацію. Але відбувався і зворотний процес. Наприклад, такі слова як квиток, станція, могила, село, хутір, і т.д. були запозичені в комі, карельську та інші мови з російської мови.
Імперські ж і радянські історики скрізь, де тільки можна, термін “східнослов’янський” замінювали на міфічний «давньоруський». Але не було такого народу, не було ніколи мови такого. У Києві говір був свій, в Новгороді зовсім інший. Писали церковнослов’янською, але на цій мові ніхто ніколи не говорив! Навіщо ж брехати і створювати міф про «давньоруський»? Дуже вже царям московським давнину хотілося.
МІФ 15 “БАГАТСТВО РОСІЇ”
Чим володіє російський народ, крім земель і багатств інших захоплених народів? Нічим. Що мають корінні народи Росії від такого володіння? Нічого. А ось Кремль має, і має не мало …
У «злій», «капіталістичній» «західній» Канаді – не тільки індіанці, а всі жителі “видобувних провінцій” отримують щорічну ренту за використання ресурсів і надр землі, на якій вони живуть. Держава ділиться прибутком з тими, кому цей прибуток належить по праву!
Наприклад, в 2005 всі жителі провінції Альберта в Канаді після стрибка цін на нафту отримали додатково виплату по 400-500 доларів кожен, включаючи немовлят. Ось так роблять у реально цивілізованих, демократичних країнах. Що зробили в Росії, отримавши надприбуток? Збільшили витрати на озброєння. І за нафто-газо-долари стали ще більше загрожувати сусідам і влаштовувати газові і торгові війни. “А че, гроші чай є, можна і пограти в політекономію”. А на народ плювати, як і завжди.
Що мають реально малі народи Росії від експлуатації їх надр? Північну надбавку до зарплати і тут же націнку за II і III категорії!? Як і в царські часи, як і в радянські, так і сьогодні – нічого не мають. А це і є показник реальних цілей держави, і того, куди вона йде.
Залишити коментар