Невідомі сторінки історії Хуста

24.04.2014 22:23

Хуст 1

Невідомі сторінки історії Хуста

Як стверджує народна істина, без знання минулого немає майбуття. Давні мудреці говорили: «Оглядаючись у минуле – зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє – засукай рукава». Так вважає і автор «Нарису історій Марамороша» Йосип Шуберт. В доробку краєзнавця фундаментальна наукова праця про міста та села Закарпаття, їхню тисячолітню історію, яку він досліджував протягом більш ніж п’ятдесяти років.

Усе почалося з дитячої допитливості

Пан Йосип змалечку захоплювався маловідомими сторінками історії нашого краю. Вдома було багато раритетних книжок, унікальних старовинних світлин. Його завжди цікавило минуле рідного міста. Тож, вибравши професію юриста-правознавця, все одно весь вільний час проводив у світі друкованих видань. Читав усе, що потрапляло на очі (книги ХVІ-ХVІІІ ст.), рився у архівах , вивчав весь матеріал, що тільки міг знайти в бібліотеках.

Хуст 4

– Кожного ранку, прокидаючись, я бачив із  вікна могутній, розташований на високій 150-метровій стрімкій горі, Хустський замок. Мене охоплювало дивне відчуття, бажання дізнатися, чому від цієї кам’яної споруди побоювалися і молдавські воєводи, і польські маршали, і навіть турецькі паші. Хотілося знати, коли цю велетенську фортецю було зведено, – ділиться Йосип Васильович. – Багато дослідників займалися і до мене цим питанням. Автори відносять будівництво замку на період від X  до  XІV сторіччя. Використавши наявну літературу, зіставивши думки науковців, я спробував знайти найбільш імовірну дату будівництва колишнього палацу.

Хустяни завжди були мужніми охоронцями своєї землі

-За свідченням літописців, у 896 році угорські племена перейшли через Карпати і в кількох місцях зайняли територію Верхнього Потисся. Згодом вони просунулися на південь. – розповів пан Йосип. – Більшість угорських племен перетнули верецький перевал, пішли основним шляхом, що пролягав долиною ріки Латориці, і вийшли на Притисянську рівнину. Тут угорці зустріли опір з боку слов’ян і волохів (тобто, наших етнічних прародичів – сучасних українців). Спочатку угорці заволоділи фортецею в Мукачеві. Далі війська поділилися на дві частини. Одна, під проводом Арпада, сина вождя Алмоша,  пішла на схід, де знаходилася фортеця Боржава. Інша направилася на захід, до Ужгорода. Як бачимо, до 1000 року немає жодних згадок про Хустський замок. Отже, фортеці у місті над Тисою ще не було.

Хуст 6

Зі слів пана Йосипа, йому вдалося з’ясувати, що державний прокурор марамороської жупи Янош Товт, у 1858 році написав історію Хустського замку, де на основі заміток невідомого автора, зазначив, що у 1070 р. на Угорщину напали вороги, і в Марамороській жупі були розбиті вождями Гейзою та Ласло. Після цього, у 1090 році, король Ласло І, недалеко від місця поразки ворога наказав побудувати замок, який пізніше отримав назву Хустського. Побудова фортеці, згідно усних переказів,  тривала аж до 1191 року.

До речі, як стверджує краєзнавець, на Хуст неодноразово нападали не тільки держави-сусіди, але й монголо-татари, кримські татари, молдавські воєводи… Та корінне населення невеличкого містечка уміло давати відсіч, мужньо боронилося і не раз перемагало ворога.

Злиденне життя працьовитих закарпатців

– Захопивши кращі землі, угорські феодали почали розселяти на Закарпатті своїх підлеглих. Внаслідок цього, місцеве населення поступово витіснялося в передгірські  і гірські райони. Водночас із посиленням економічної могутності та політичної влади великих землевласників, із  кожним   роком погіршувалися умови проживання корінного населення регіону, – запевнив Й.В.Шуберт. –За рахунок нещадної експлуатації кріпаків, феодали будували фортеці. Протягом XIII-XV сторіч кам’яні замки з’явилися Мукачеві, Хусті, Виноградові, селищах Вишково, Королево, Невицьке, Середнє, Довге.У 1775-1778 роках, під час так званої Урбаніальної реформи, на Закарпатті для селян-кріпаків було впроваджено панщину – 52 робочі дні. Крім того, кріпаки віддавали поміщику дев’яту частину врожаю, вирощеному на своєму городі, десяту частину винограду, кожну десяту вівцю, мед і віск із десятого вулика, 2 каплуни, 2 курки, 12 яєць, 1 кг топленого масла. Від 30 дворів селяни давали теля та інші продукти до поміщицького столу. Від них вимагали ще й різні дарунки до панського весілля, хрестин, тощо.

Крім повинностей, місцеве населення сплачувало ще й державні податки, ремонтувало шляхи, перевозило своїм тяглом військову амуніцію, продукти, фураж, служило у війську, забезпечувало постій для солдатів. Крім того, наші предки повинні були забезпечувати пана чи його правителя грішми на час дворянських зборів і під час поїздок до Відня і Будапешта.

Великим лихом для селян-кріпаків була рекрутчина. З середини XVIII сторіччя військова служба в Угорщині стала довічною. Набір рекрутів проводився нерідко шляхом ловів. У глибокій таємниці під прикриттям ночі ловці вдиралися в село. Ловили молодих чоловіків, зв’язували і відводили на огляд, після чого забирали до війська або відпускали. Податковий тягар нерідко перетворював бідняків Верховини на спадкових боржників – пауперів. Посилення панщини, зростання натуральних повинностей та податків погіршували становище народних мас. Біднота змушена була пекти собі хліб із коріння, кукурудзяних стебел. Зокрема, під час голоду 1786-1787 років тільки в Марамороській жупі померло 13 348 осіб.

Нові-старі легенди про Хуст

У кожного міста, як і в людини, є своя доля. Не завжди вона буває легкою. Важкі випробування випали й на долю хустян. Тож і не дивно, що про місто та історію його виникнення наразі маємо так багато легенд.

Хуст 9

-Мені вдалося знайти цікаві розповіді про Хуст. Більшість із них містичного, казкового характеру, але є й цілком правдоподібні історії. Зокрема, згідно однієї з версій, колись місто над Тисою було селом з назвою «Густе», – заінтриговано почав нову розповідь пан Йосип. – А почалося все з того, що кілька десятків слов’ян – вихідців із Київської Русі, продиралися через густі непролазні хащі, вздовж берега широкоплинної ріки Таісу (Тиси), втікаючи від ворогів. На галявині, під високою стрімкою горою, мандрівники заночували. А вранці, побачивши довкола мальовничі краєвиди, ватажок вирішив отаборитись. Невдовзі недалеко від злиття рік Тиси і Ріки побудували собі люди десяток хатинок-напівземлянок. Обгородили їх високим тином зі стовбурів верб. Потроху поселення почало розростатись, але оскільки навколо був дрімучий праліс, помешкання розташовувались дуже щільно. Мабуть, із-за цього прозвали люди це село Густим. Минав час. Вздовж берегів річок з’явилися дороги. Поселенці почали добувати сіль і сплавляти її Тисою на плотах. Довідався про «біле золото» угорський король і вирішив захопити ці території й звести для охорони Соляного шляху замок. Не один десяток років стогнали люди через свавілля вояків…  Але коли, врешті-решт, скінчилося будівництво фортеці, із невеличкого села «виросло» ціле красиве місто. І назвали його слов’яни красивим, звучним іменем Хуст. Оце притча, чи було насправді? Невідомо! Але ця версія мені сподобалася найбільше, – підсумував розмову Й.В.Шуберт.

Марина Алдон

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: традиції і Хуст. Коментарі Вимкнено до Невідомі сторінки історії Хуста

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

18.04.2014 14:22

dsc_0164_123

Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

Пасха у багатьох народів пов’язана з різними повір’ями. Найпоширенішим з них є само вітання: «Христос воскрес!», на яке прийнято відповідати: «Воістину воскрес!» Крім того, багато хто, як символ примирення і братської любові, використовує рукостискання і поцілунок в щоку. Це зближує людей і робить їх відвертішими, чистішими, доброзичливішими.

Люди вірили, що в пасхальну ніч можуть з’явитися давно померлі родичі. Для цього треба було просто після хресного ходу сховатися в храмі зі Страсною свічкою, але цього ніхто не повинен був бачити. Крім того, наші предки вважали, що в цю ніч нечисть особливо злиться, після заходу сонця прагнули не виходити на вулицю. У кожному собаці, свині, не говорячи вже про чорних кішок, селянам увижалися перевертні. У церкву старалися йти не поодинці, а групами.

Найсміливіші розважалися на перехрестях з пасхальним яйцем, катаючи його по ґрунт. Вони сподівалися, що біси обов’язково вийдуть з пекла і станцюють для них.

У давнину господині в Пасхальну неділю спостерігали за тваринами. Хто з худобини лежав смирно – з того, вважали, буде користь, хто ворочався – вигоди чекати марно. Зранку жінки також лякали курей, проганяючи їх з сідала, щоб не лінувалися, несли більше яєць.

Існував також цікавий звичай вигнання з хати клопів і тарганів. Після обідньої служби господар, прийшовши додому, повинен був постукати в двері. Хазяйка зобов’язана була запитати, хто там. Він відповідав: «Я, господар твій, звуть мене (ім’я). Ну що, дружино, чим розговлятися будемо?» «Ми то розговлятися будемо м’ясом, сметаною, молоком, яйцями». «А клопи-то чим?» «А клопи клопами». Люди були упевнені, що після такого діалогу таргани з’їдять один одного.

Вартий уваги і древній звичай «чатування сонечка». Вважалося, що на Паску небесне світило «грає» і, якщо поглянути на нього через закопчене скло, воно неодмінно станцює.

Особливим «щастям» вважалося померти в Пасхальний тиждень, тому що в цей період відриті райські брами, покійний відразу потрапляв до Царства.

Бабусі стверджували, що пасхальні блюда, освячені молитвою, наділені колосальною силою і допомагають під час труднощів. Страви хазяйки приховували на ніч, щоб навіть миша не змогла до них добратися. Вірили, що якщо мишка з’їсть декілька крихт з пасхального столу, у неї неодмінно виростуть крила і вона перетвориться на кажана. Згідно з повір’ям, кинуті у вогонь кістки від великодніх страв, під час грози відводили удар блискавки. Голівку від освяченої паски господар брав з собою на поле, там її з’їдав для «щедрого урожаю».

Щоб бути гарними і рум’яними, дівчата умивалися водою, в якій фарбували писанки.

Свої «Пасхальні повір’я» були навіть у злодіїв. Під час служби вони прагнули у когось вкрасти будь-яку дрібницю. Це гарантувало успіх в їхній «справі» на цілий рік. Азартні гравці у взуття клали монету. Вірили, що вона принесе їм великий виграш.

Найбільше прикмет наші предки пов’язували  з пасхальними яйцями. Селяни запевняли, що впродовж сорока днів після Світлого Воскресіння Христос ходить по землі, тому не можна було викидати шкаралупу яйця через віконце, щоб не попасти в Сина Божого.

Розмальовані символічними узорами писанки приносили на могили в надії, що з їхньою допомогою душі померлих отримають полегшення на тому світі. Також вірили, що ці яйця можуть зціляти від хвороб впродовж багатьох років. Тому (особливо якщо яйце було отримане від священика) писанки зберігали впродовж багатьох років. Також вважалося, що пасхальні яйця допомагають при гасінні пожеж, в землеробстві, а також шукачам скарбів.

 У народному календарі на Великдень визначали погоду: якщо на свято небо ясне і сонце грає – буде хороший урожай, тепле літо, якщо дощ – рік обіцяв достаток на полях  злаків.

 

Категорії: Минуле нашого народу і Свята. Позначки: народні звичаї, Пасха, повір'я, свята і традиції. Коментарі Вимкнено до Старовинні пасхальні прикмети па повір’я

Страсна п’ятниця: святкування, символи і прикмети

17.04.2014 13:44

5480248_large

Страсна п’ятниця: святкування, символи і прикмети

Завтра – велика чорна п’ятниця, яку називають Страсною. З цим святом пов’язано багато релігійних та народних традицій. Не випадково в цей день піст особливо суворий: за церковними канонами, не можна їсти нічого, крім води і хліба.

Страсна п’ятниця – як відзначається у християнстві

Велика п’ятниця – найтраурніший день у християнському році, оскільки саме цього дня Ісуса Христа розп’яли, Син Божий прийняв мученицьку смерть в ім’я порятунку всього людського роду. Страсна п’ятниця присвячена поминанню страждань і смерті Спасителя. Цього жалобного дня шати священиків не мають бути світлими і святковими.

У Страсну п’ятницю в церкві не буває літургії. Під час вечірні, яка починається близько третьої години дня – в час смерті Христа – з вівтаря виносять плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, якою покривають стіл, що стоїть посеред храму. Потім над плащаницею читають молитви, прикрашають квітами, запалюють свічки і парафіяни цілують образ Спасителя. Цим ритуалом символізується зняття з хреста, положення в труну і прощання з Ісусом Христом.

Що не можна робити в Страсну п’ятницю – церковні традиції

Не можна працювати цього дня. Не можна шити, прати, різати, займатися прибиранням, копати землю, саджати рослини, готувати їжу і навіть купатися. Ці заборони накладаються на віруючих не з причини ліні, а у зв’язку з необхідністю присвятити свій час у сім’ї молитві і читанню Біблії.

Не можна співати, веселитися, сміятися і вести активний, розважальний спосіб життя, а також сваритися, кричати і лаятися. Цей день має пройти в роздумах про власне життя, в роздумах про страждання і смерть Ісуса Христа.

Страсна п’ятниця – це заключний і найсуворіший день Великого посту. Стриманість у їжі має тривати до церковного служіння вечірні і виносу плащаниці. Після цього дозволено вживати хліб і воду, а деякі віруючі продовжують поститися до самого Великодня.

Страсна п’ятниця не повинна минути звичайним, непоміченим днем – необхідно замислитися над своїм життям і над стражданнями Спасителя. Цього дня кожен християнин особливо гостро має постаратися відчути і замислитися про головне у своєму житті. Чи не йде він проти своєї совісті, коли на головним із пріоритетів ставить прагнення багатства, наживи і успішної кар’єрі замість милосердя і людинолюбства? Чи не шукає навколо себе ворогів, яких прагне засудити? Чи не уподібнюється він до приклада тих, хто зрадив Христа на смерть?

Що не можна робити у страсну п’ятницю – народні повір’я

У народі вважалося, що з тієї миті, як тіло Ісуса Христа покладуть у труну, і до моменту його воскресіння вся нечиста сила має особливу силу і відчуває свою безкарність, тому приходить у наш світ, блукає по землі, лякає праведних жителів. За народним повір’ям, якщо в цей час людині привидиться щось страшне, треба тричі сказати: “Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”, – щоб захиститися від нечистої сили.

Також під час читання святих писань не можна дрімати, бо нечистий понесе в пекло.

Якщо у Страсну п’ятницю випрати білизну, на ній з’являться  плями крові.

У Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти. Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік.

Фото В’ячеслава Ільїна «+++»

Категорії: Минуле нашого народу і Релігія. Позначки: народні звичаї, Пасха, повір'я, релігія, свята і традиції. Коментарі Вимкнено до Страсна п’ятниця: святкування, символи і прикмети

Про зайця і яйця

16.04.2014 22:09

 image

Про зайця і яйця. Звідки виникла традиція «великодніх кроликів»

У Німеччині чи не кожному відомий фразеологічний зворот  «пасхальний заєць». Що ж він означає?

Вислів  має язичеське коріння. У давнину німці вірили, що зайці (кролики) – це  посланці богині Остари, що «приводять» у країну весну. Люди думали, що богиня, розсердившись на птахів, перетворила норовистих пернатих на зайців. Вони забули про польоти, але продовжували нести яйця. У результаті зародилася пасхальна легенда про зайців, що «відкладають яйця» в саду. Католики до сьогодні зводять пасхальні гніздечка з моху, щоб зайченяті було м’яко. Цікава забава для дітлахів  – упродовж усього Страсного тижня розшукувати яйця, якими батьки дозволять поснідати лише в неділю.

Сучасним малятам зайці несуть, в основному,  шоколадні яйця.

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: Пасха, повір'я, свята і традиції. Коментарі Вимкнено до Про зайця і яйця

Що потрібно знати про чистий четвер

16.04.2014 20:10

чистий четвер

Що потрібно знати про чистий четвер

Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Старі люди, колись бувало, сповідалися вдруге.
Наші предки вірили, що це найкращий час для сівби ранніх ярих зернових культур і гороху — «буде колосисте і без бур’янів».
Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страстним або живним.

Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до схід сонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір’ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур’янів та сухе ріщя і підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті і всякої нечисти». Робилося це з спеціяльним закликанням:
«Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!»

Існує повір’я, що в Чистий четвер, до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди купалися, бувало, вночі — «поки ворон дітей не купає», щоб очиститись від хвороби. Викупавшися, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв:
«Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і в живіт трішки».
Обережні люди ранком цього дня з хати не виходили, а як були в дорозі, то обминали перехресні дороги — «щоб хвороба не вчепилася».
В Чистий четвер стрижуть, бувало, дітей — «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».
Вночі, перед світанком господиня сідала на порозі і виводила з кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали на те, щоб, коли в когось із родини «розійдеться» нога або рука, перев’язувати цією ниткою хворе місце.
Якщо в цей вечір перуть білизну з попелом, то попіл зберігають, як засіб проти лишаїв на людях і худобі.
У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало, з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.
Ввечері в церкві відправляються «Страсті». Колись у наших селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було.
Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо «нечиста сила занесе в пекло».
Люди, повертаючися з церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили
спеціяльні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.
Полум’ям страсної свічки випалювали (вірніше — викопчували сажею) хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці до «Оддання Великодня», але не скрізь. Так на Харківщині, в слободі Критській було повір’я, що страсний хрест — «корисний на випадок пожежі», а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга.
Хворі на пропасницю шкребли сажу з «страсного хреста», розводили в свяченій воді і пили, як ліки.
Якщо полум’ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу.
Хто дуже хотів бачити відьму, той в кожний четвер Великого посту робив борону з осикового дерева, а в Чистий четвер кінчав її. Прийшовши з церкви додому, йшов з запаленою свічкою в коровник, сідав за тією бороною і тоді міг би бачити відьму, якби вона прийшла до нього в коровник.
Протягом усього посту, щочетверга, кидали на горище по одному поліну дров, а в Чистий четвер цими дровами палили піч і сподівалися, що відьма прийде до хати просити вогню.
Прийшовши з церкви, йшли з свічкою в стайню і там ніби бачили домовика. Так само ходили в клуню і в комору.
Страсна свічка в народному віруванні, як бачимо, мала велику магічну силу. Крім того, народ вірив, що ця свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, «щоб грім хати не спалив». Тому страсна свічка ще називалася «громичною» або «громицею». Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. В день Стрітення, коли «зима з літом зустрічається», запалювали «громичну» свічку — «щоб літо зиму побороло». Від цього Стрітення ще називається «Громицею».
Страсні свічі селяни лили самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». І лили їх такими, щоб вистачало надовго — бували свічі «в два аршини довжиною і до десяти фунтів вагою».

«Особливо велику силу має свічка, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть. Тільки треба ту страсну свічку розтоплювати в каганці і обкурювати нею всі статки». Так думали в слободі Біло-Куракинській на Харківщині; в інших місцях України вимоги до страсної свічки були скромніші. Вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки вряд на Страстях під час читання євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб «берегти хату від усього злого».
В четвер першого життя Великого посту треба йти в ліс з сокирою і починати там робити осикові ворота, — але так, щоб ніхто не бачив. Робити ті ворота треба протягом усього посту четвергами. У Великий четвер належить закінчити ворота, принести додому і поставити в непомітному місці. Як стемніє, треба сісти за тими ворітьми і чатувати. Відьма, йдучи дорогою, не зможе поминути тих воріт і буде через них перелазити, — ось тоді і можна її впізнати.
В Чистий четвер, коли в церкві відправляються Страсті, господині викидають на горище 12 сухих полін — «щоб паска не запалася».

Категорії: Минуле нашого народу. Позначки: Великдень, народні звичаї, повір'я і традиції. Коментарі Вимкнено до Що потрібно знати про чистий четвер

 
  Previous »