Великодні писанки руками дітей
Мудрі люди кажуть: “У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки”. Кожна писанка – це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і трибанні церкви – усе це вималюване у певному порядку для того, аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі. Але крім писанок існують ще й витинанки, карашнки, крапанки… Чого тільки не роблять з яйцем, перетворюючи його у мистецький великодній атрибут. Тож якою повинна бути справжня писанка? Про це та інше ми попросили розповісти керівника дитячої авторської художньої школи Ласло Гайду.
— Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає у далеке минуле і пов’язана з ритуалом весняного відродження на землі. – поділився Ласло Іванович. – Перетворювати звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна слов’янська жінка. Хранителька домашнього вогнища повинна була з року в рік «оновлювати світ». Для цієї святої справи їй, окрім яєць, потрібні були: непочата вода, непочатий вогонь, нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби, розламана надвоє кісточка-вилка, узята з півнячих грудок.
Непочатий вогонь добував господар сім’ї, непочату воду господиня брала опівночі з семи джерел. Фарби добували з пелюсток квітів, кори, коріння і листя дерев. Узор майстрині не вигадували, а списували з торішніх писанок – з року в рік, від бабусь-прабабусь. А до предметів, причетних до приготування писанок, ніхто, окрім самої господині, не смів навіть торкатися.
Так писали писанки наші далекі предкині, наші прабабусі. Ця традиція нараховує вже близько 8 тисяч років. Звичайно ж, з часом правила писання спростилися. Вода проста, кип’ячена, писанок – спеціально виготовлений у вигляді невеликої металевої воронки, а фарби беруться як «від Бога, так і від людей». Але традиція проминула всі труднощі і змогла вижити й донині.
— Під час навчання діти отримують розгорнуту інформацію про історію українського писанкарства, можуть освоїти декілька технік, ознайомитись із найпоширенішими символами на писанках, — зазначає директор авторської школи. – Крім писанок учні вчаться робити ікони.
Відрадно, що вихованці Л.І.Гайду не тільки освоюють ази писанкарства, але й гідно представляють Хуст на різноманітних конкурсах. Зокрема, цьогоріч, вихованка Ласло Івановича, учениця Хустської СШ І-ІІІ с. №6 Марія Дубляк посіла два перші місця (1-ше – в номінації «Традиційна писанка» та 2-ге за кращу композицію писанок) у міському відкритому конкурсі з писанкарства, а за кращу колективну роботу другу сходинку посіли учні Хустської СШ І-ІІІ с. №6.
— Як же правильно власноруч зробити писанку? — не могла не поцікавитися у співрозмовника.
— Спочатку треба розчинити фарбу у воді. Для цього беруться півлітрові банки з 2/3 води. Температура води має бути не нижче 38 і не вище 42 градусів. Яєчко треба добре помити у теплій воді й легенько промокнути рушником або серветкою. Мити яйце краще без мила. Далі обираємо орнамент писанки, який би хотіли відтворити. Й легенько наносимо олівцем лінії малюнка. Лінії треба робити ледь помітними, щоб їх не було видно крізь фарбу. Опісля розігріваємо писачок над свічкою, набираємо у нього віск й наводимо спочатку лінії й місця, які за задумом малюнка мають бути білими. Опісля на кілька секунд занурюємо яйце в оцет, одразу витягуємо й на 2-3 хвилини обережно кладемо у банку з жовтою фарбою (або якою іншою світлою фарбою). Коли вийняли яйце, обережно обтираємо його від залишків фарби. Далі наводимо воском інші деталі малюнка, які мають бути зафарбовані цим кольором. І так від найсвітлішого до найтемнішого кольорів. Остання фарба, в яку занурюємо писанку, чорна.
Раніше на Великдень писанками вітали один одного родичі і друзі. Зазвичай, писали від 15 писанок і більше. 1-2 клали до великоднього кошика на посвячення, 2-3 — залишали на кладовищі, 1-2 — віддавали священику в церкві. Частину роздавали дітям, що приходили в гості. До речі, малюкам дарували світлі, яскраві писанки. Господарям — із зображенням 40 клинців, кривульок та безконечників. Старців обдаровували чорно-білими писанками з «небесними мостами» і «поясами». Дівчата вручали своїм коханим червоні писанки. А хлопці тим дівчатам, які їм подобаються, підносили на Великдень хустинку або намисто, — натяк на сподіване весілля. На найкращих писанках дівчата настоювали воду, а потім нею вмивалися, щоб бути «гарними як писанка».
Як вважає Л.І.Гайду, сучасних зразків писанок є небагато, хороші зразки може створити не далеко не кожен писанкар, а тільки той, що має добру основу народної школи писанкарства. На його думку, народні писанки відрізняються композицією, колористикою, вони пройшли шліфування віками. Мистецтво писання писанок настільки консервативне, що не можна було вносити будь-які свої зміни. Бабця писала, донька писала, внучка пише. Не можна було нічого змінити, як не можна міняти слів молитви. Та все ж вносилися якісь елементи, які покращували композицію. Це давнє і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню вивершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам. Серед найважливіших і найстаріших писанкових символів було Сонце – джерело життя, оновлення та надії. Кожен реґіон України має своє характерне поєднання барв і композицій, укладених віками у певну систему інформаційних кодів, які сьогодні читаємо як орнамент, зачаровуючись його багатством та неповторністю, трактуючи писанку мініатюрним твором мистецтва. Проте історичний та моральний аспекти цього прадавнього символу людства залишаються на сьогодні мало вивченими.
Тож не будемо забувати, що мова великодніх орнаментів – це мова добра, оберегу та миру. Прислухаймось до неї, поєднаймо свої руки і серця у символічному колі, в центрі якого найпрекрасніша писанка Всесвіту – Земля.
Марина Алдон
