Данилово крізь призму творчого бачення Луки Ороса
Нещодавно в ужгородському видавництві «Ліра» вийшла друком книга про село Данилово, що на Хустщині. Автором історико-етнографічного нарису, що розкриває історію невеликого закарпатського населеного пункту від найдавніших часів до наших днів є Лука Орос, упорядником – відома в краї дослідниця – Таміла Висіцька.
Починається видання фізико-географічною характеристикою села, далі йдеться про родовища корисних копалин, мінеральні, соляні, термальні джерела, назви села та його частин. Зокрема, вражають описи урочищ , легенди про «королівський» ліс, місцевий цвинтар, назви озер.
«Село Данилово розташоване в передгірській зоні за 21 км від м. Хуст – районного центру, за 10 км від залізничної станції Сокирниця на лінії Королево-Великий Бичків, на автошляху Драгово-Сокирниця-Синевир. Починаючи із часів Австро-Угорщини Данилівській сільській раді було підпорядковане село Олександрівка, розташоване на відстані 5 км від с. Данилово», – підкреслює на перших сторінках видання пан Лука.
«Завдяки клопіткій праці Луки Івановича Ороса наші нащадки будуть мати змогу дізнатися про далеке минуле села Данилово, про свій родовід. Можливо, це дасть їм привід для гідного наслідування деяких вчинків їх предків або застереже від помилок у майбутньому», – йдеться у передмові.
Надзвичайно цікавим та історично цінним є розділ про народні звичаї – вечорниці, піроскуби, обряди поховання, хрещення, весілля. Скажімо, вражає, як наші предки збиралися за роботою у знайомих господинь, як ткали, пряли, танцювали, бавились, які пісні співали, як гуртувалася та знайомилася молодь. Дозвілля краян автор описує так: «Зимовими вечорами сходилися дівчата до однієї з хат, прихопивши з собою ручну роботу (вишивання, гачкування – в’язання манжетів чи комірців до сукні, прядіння). На дівочих вечорницях робота не спорилася, бо невдовзі з’являлися парубки з гудаками і розпочиналося щось на зразок сучасних дискотек».
Розповідає у книзі Лука Орос і про односельців, вимальовує цілі родові дерева, про всіх згадує з особливим теплом та симпатією. До речі, у тесті поряд із прізвищами мешканців села майже всюди наводяться і прізвиська, тобто імена, якими «охрестили» ту чи іншу сім’ю данилівці.
Детально описано у виданні й ремесла та промисли мешканців села, що на Хустщині – торгівлю, кооперацію, сільське господарство, освіту, культуру, медицину, економічне становище, громадське життя краян, культові споруди, зокрема, старовинну дерев’яну готичну церкву святого Миколая, яка є справжньою родзинкою Данилова.
Складається нарис із шести розділів: «Топоніміка», «Наш родовід», «Соціальне й економічне становище селян, участь у політичному житті», «Віросповідання», «Родом із Данилова (роди, окремі особистості)», «Обради, звичаї».
Окрасою змістовного історико-етнографічного нарису є кольорові ілюстрації, унікальні як старовинні, так і сучасні світлини. Окремим розділом («Додатки») подаються фотоскани документів, Данилівського Євангелія, церковних книг, протоколів, кадастрових карт тощо.
-Книгу можна було видати й раніше, та завжди бракувало вільної хвилинки, – каже Лука Орос. – Робота над нарисом тривала довго, адже потрібно було зібрати чимало архівних документів, матеріалів, відомостей та офіційних фактів. Але пошук інформації – процес цікавий, тож роботою я вдоволений.
До слова, сам автор за фахом не письменник, не філолог, а випускник Львівського торгово-економічного інституту, тривалий час працював інструктором заготконтори, інструктором та директором Данилівського сільського споживчого товариства (нині є головою правління установи). Але завжди пан Лука вирізнявся активною життєвою позицією, був членом виконкому, неодноразово обирався депутатом. Крім того, людиною він є творчою, чудово співає та має хист до літературно-публіцистичної діяльності.
Нарис, виданий у твердій палітурці, вміщає 412 друкованих сторінок. За короткий час книжка уже стала раритетною, її встигли полюбити численні читачі. Здається, ніби всю історію рідного населеного пункту автор пропустив через себе, власну душу, аби найточніше донести власні знання до інших.
Охопити короткою рецензією усю глибину хронікально-художнього видання важко. Тому книжку варто прочитати кожному, хто цікавиться історією рідного краю.
Марина АЛДОН
