Північні олені майже тридцять років живуть на околиці Ізи

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Північні олені майже тридцять років живуть на околиці Ізи

Єдина в Україні ферма, де розводять північних оленів, розквартирована в селі Іза, що на Хустщині.  Плямисті мешканці Сходу є одним із символів невеличкого населеного пункту, так званою візитківкою. Сюди приїжджають туристи з усіх куточків України, Угорщини, Чехії, Польщі, Австрії, Голландії…

Плямисті емігранти

Батьківщиною плямистих оленів є Приморський край, проте до Закарпаття вони потрапили з Калінінградської області. Датою створення оленячої ферми вважається 1987рік. Саме тоді, після ліквідації колгоспу, завезли перших рогатих красенів. Але після розпаду Радянського Союзу ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за тваринами не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада. І тільки в 2003 році фермерське господарство отримало друге життя. Ферму орендував місцевий підприємець Михайло Бугаш.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Територія господарства-пасовища, куди входить і частина лісу, складає майже 60 гектарів. Все обійстя обнесено високою дротяною огорожею. – розповідає пан Михайло. – Господарство, а зараз це 150 оленів, збиткове, але хочемо збудувати тут туристичний комплекс, “родзинкою” якого повинні бути олені.  Дітям завжди цікаво з ними «спілкуватися», пригощаючи соковитою травою.

Найбільша цінність оленя – панти

Щовесни олені скидують роги. Зараз саме настала та пора, коли вони прощаються зі своєю найбільшою гордістю.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Раніше ферма маланепогані прибутки, збуваючи роги фармацевтам на виробництво пантокрину. Зараз невигідно продавати, бо дуже низькі на них ціни. Тому зрізані роги консервуємо у 50-градусному спирті. Так вони можуть зберігатися дуже довго,– охоче ділиться інформацією Михайло Михайлович. – Панти (те, що залишається від відрізаних рогів) виростають кожен день на 4-5 сантиметрів. За 2 місяці вони мають необхідні розміри. Слід зазначити, що з пантокрилу виготовляють медичні препарати, які застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, для підвищення працездатності, для засоби лікування деяких чоловічих недугів.

Взагалі оленячі роги – річ унікальна. Вони не пустотілі, як у корів, а мають пористу структуру.Оскільки кількість відростків залежить від віку, за рогами можна сказати, скільки тваринці років.

Боязливі «сміливці»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На вигляд олені дуже миролюбні, хоча їм не подобається, коли їх лащать, чіпають за шию чи просто гладять – спрацьовує інстинкт самозбереження, набутий природою.

агородою за ласку може стати добрий копняк передніми ногами. Доглядачі парнокопитних твердять – сила польоту від такого удару – до 15 метрів, – усміхається господар ферми. –  Б’ються олені й між собою. Проте лише у період гону – восени. Сильніший самець може мати у своєму гаремі п’ять, а то й десять – двадцять самок. Слабак же лишається сам. Все просто – природній відбір. Крім того, тваринимають чудовий слух, гострий зір, прекрасну інтуїцію.  Людину вони відчувають за три кілометри. А якщо заховалися у лісі, точно знаємо, що через годину буде гроза чи дощ.

Невибагливі вегетаріанці

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-Олені харчуються переважно мохом, корою, бруньками або водними рослинами. Полюбляють також гілки та листочки верб і беріз, насіння кедрів. Найбільше їдять вночі, коли довкола спокійно й тихо, – зі знанням справи каже Михайло Бугаш. – Слід зазначити, що малюк уже через три дні після народження втікає до лісу. До мами приходить лише поїсти, і постійно на одне й теж місце. Через кілька місяців оленятко вже ласує кормами, а у чотири роки стає зовсім дорослим. До смаку плямистим мешканцям ферми навіть яблука та хліб. Влітку тварини випасаються, а взимку олені тамують голод зерном і сіном. Проте доводиться закуповувати й комбікорм …До речі, пристосованість північного оленя до харчування лишайниками дозволяє йому жити там, де інші види копитних вижити не можуть. Просто вони – витривалі тварини, адже їхньою батьківщиною вважаються просторі, безлісі райони арктичної тундри, хвойні ліси та гірські райони тайги.

Цікаво, що благородні олені настільки полюбили закарпатську землю, що почуваються тут, як удома. А заради улюблених сухарів вони навіть кланяються перед господарем, як циркові тварини.

Марина Алдон

 

Маленька савана закарпатського Хуста

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Маленька савана закарпатського Хуста

Те, що в маленькому місті над Тисою було створено першу в Україні страусину ферму – ні для кого не секрет. Африканські птахи живуть на околиці Хуста вже більше десяти років, та й почуваються дуже добре, дають потомство, розважають туристів… Подивитись на гігантських «курей» приїздять не тільки корінні закарпатці та відпочивальники із оздоровниць Срібної землі, але й просто туристи з Угорщини, Чехії, Австрії, Данії…  

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Міні-зоопарк з гігантськими пернатими

Василя Переца, страусиного фермера, знають не тільки за екзотичними птахами. Він був учасником відомих телешоу, брав участь у різних передачах центральних каналів…  Але на сьогодні він відомий іще як власник пари поні Мірчі і Гелі, яких просто обожнюють діти-відвідувачі «пташиного двору»… та ще й чудовий кінолог, любитель і поціновувач собак службових порід.

-Мої підопічні стали хустянами ще у 2002 році. Тоді я завіз усього п’ятьох птахів із Голландії, однак три роки судився з відповідними органами, оскільки не міг їх розмитнити. Це довга і не дуже весела історія… Врешті-решт правди добився, але це коштувало неабияких нервів, – ділиться пан Василь. – Сьогодні в мене 56 дорослих пернатих та 22 малюків. Практично всі страусині ферми, що є в області були утворені за моїм «рецептом» і власники розпочинали бізнес, придавши пташенят від моїх екзотів. Колись я навіть отримав державну нагороду «Перший в Україні племінний птахорепродуктор».

Цікаво, що хустські страуси настільки звикли до гостей, що просто впритул розглядають відвідувачів, сміливо підходять до огорожі і охоче приймають траву із дитячих долонь. Пернаті радо позують перед камерами та фотоапаратами поруч із дітлахами… «Велетенські кури» викликають у малечі чимало запитань. Хоч у перші хвилини дітям і страшно, та допитливість перемагає і кожному хочеться торкнутись екзота.

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Безвідходне виробництво

Зі слів Василя Васильовича, страуси – унікальні птахи. По-перше, вони зовсім невибагливі до клімату та їжі. По-друге, заводчики використовують із них абсолютно все. З одного пернатого можна отримати  до 2 кілограмів пір’я, з яких роблять пишні та дорогі боа для модниць. Дзьоб і нігті підходять для виробництва прикрас, а жир – для косметології. Шкіра – теж цінний продукт, вартість її така ж, як і крокодилячої. З пташиних вій виходять дорогі пензлі для розпису маслом.

М’ясо – окрема тема розмови. На смак воно нагадує яловичину, але не містить холестерину. Коштує кілограм делікатесу 20 доларів (для порівняння, у країнах Європи – 25—35 євро). Щоправда, продавати його не вигідно, бо нашим гурманам такі ласощі зараз не по кишені… Інша річ – яйця, вартість яких – 150 гривень.  У ресторанах із них роблять смачні млинці та омлети.

 яйце

Писанки зі страусиних яєць – хіт сезону

До чого тільки не додумаються народні умільці. Шкарлупу незапліднених страусних яєць використовують для світильників, підсвічників, декоративних тарілок, підставок для квітів та… звичайно, для традиційних крашанок, мальованок, крапанок… У цьому році писанка на страусиних яйцях, б’є всі рекорди в ціні.

-Нещодавно я побував на фестивалі Львівської писанки, – розповідає Василь Перец, – і був приємно вражений величезною кількістю найрізноманітніших мистецьких шедеврів.  Одна з майстринь, придбавши в мене шкарлупи страусиних яєць по 100 гривень, протягом кількох годин вміло перетворила їх на неперевершені художні експонати і продала вироби по 1000 гривень.

Слід зазначити, що яйця страусів дуже міцні і ідеально підходять для народних промислів. Вони не кришаться, не ламаються, на них добре і рівномірно «лягає» фарба. Шкаралупа настільки товста, що коли її розбити, уламки нагадують черепки посуду.

 

До речі…

Яйце страуса найбільше в світі, в діаметрі його розмір досягає 15-20 см. і здатне витримати вагу до 115 кг. Важить воно від 1,5 до 2 кг (це приблизно 25-36 курячих яєць), при цьому білка в ньому близько 1 кг, а жовтка – 350 г. Порожня шкарлупа зовнішньо схожа на порцеляну. Ще з середньовіччя її інкрустували дорогоцінними металами.

 

Марина Алдон

Рогаті екзоти – гордість Хустщини

буйволи

Рогаті екзоти – гордість Хустщини

У с. Вертеп (Рокосово) підприємець Михайло Гінцяк власними силами утримує буйволяче стадо і робить все для того, аби не тільки зберегти популяцію а, але й примножити її.

Слід зазначити, що за часів СРСР буйволи на Закарпатті не були в дивину. Їхнє поголів’я складало більше 1000 тварин. Старожили кажуть, що потрапили рогаті велетні на Закарпаття за часів хана Батия. Їхня батьківщина – В’єтнам, Індія і Північна Африка. У 1960-х роках в СРСР почалася друга хвиля завезення буйволів у область. Переважно тримали на їх Тячівщині та Хустщині. А село Велятино навіть називали «буйволівською столицею» – тут у радянський час тримали 500 тварин. Згодом до розведення екзотів долучилися мешканці Стеблівки, а віднедавна розводити диво-корів почали і в Вертепі.

(більше…)