Рогаті екзоти – гордість Хустщини
У с. Вертеп (Рокосово) підприємець Михайло Гінцяк власними силами утримує буйволяче стадо і робить все для того, аби не тільки зберегти популяцію а, але й примножити її.
Слід зазначити, що за часів СРСР буйволи на Закарпатті не були в дивину. Їхнє поголів’я складало більше 1000 тварин. Старожили кажуть, що потрапили рогаті велетні на Закарпаття за часів хана Батия. Їхня батьківщина – В’єтнам, Індія і Північна Африка. У 1960-х роках в СРСР почалася друга хвиля завезення буйволів у область. Переважно тримали на їх Тячівщині та Хустщині. А село Велятино навіть називали «буйволівською столицею» – тут у радянський час тримали 500 тварин. Згодом до розведення екзотів долучилися мешканці Стеблівки, а віднедавна розводити диво-корів почали і в Вертепі.
-Господарі нерідко відмовлятися від буйволів через брак коштів на відгодівлю. – поділився Михайло Гінцяк. -Так, корми постійно дорожчають, а буйволи їдять набагато більше, ніж корови. За осінньо-зимовий період одній 500-кілограмовій тварині потрібно чотири тонни сіна, так що без дотацій і допомоги селянину не обійтися. Крім того, вони дуже примхливі. Буйволи підпустять до себе тільки ті руки, до яких вони звикли. І хоча молоко буйвола дороге, але надої менші, ніж у корови, а здавати молоко проблематично. Є, звісно, свої «клієнти», та вони не постійні. До того ж годувати тварин треба з гарним настроєм, адже інтуїція у буйволів просто феноменальна – вони відчувають нервування та емоційні коливання з першого погляду. Взагалі ці напівсвійські «богатирі», вага яких може сягати до кількох тон, досить небезпечні для чужих, якщо їх вивести з себе.
Перших двох буйволів чоловік купив ще у 2014 році, тоді й замислився, що потрібно популяризувати цього цікавого велета у сільських родинах краю. Проблемою фермер вважає відсутність пасовиськ. Тож його тварини їдять крім сіна те, що потрапляє до ясел – моркву, буряк, зернові культури.
У той же час у світі буйволи користуються великою популярністю. За межами Закарпаття тварини поширені в Південно-Східній Азії, в країнах Латинської Америки, на території Східної Африки. У Європі екзотичні тварини особливо цінуються в Італії і Румунії. Так в Італії буйволяча ферма вважається показником і благополуччя ґазди. Буйволів цінують за жирне молоко, м’ясо, шкіру. Тварини можуть навіть працювати у підводі, як коні. Практично не хворіють.
-Молоко домашнього буйвола набагато корисніше коров’ячого. – запевняє пан Михайло. – У буйволячому на 56% більше кальцію. Ще воно набагато жирніше – 8-12% (удвічі більше, ніж у коров’ячому). Незважаючи на це, молоко буйволів легше і швидше засвоюється організмом людини, а жирність практично не відчувається на смак.
З буйволячого молока традиційно готують сири. Так, Ольга з Мішелем виробляють п’ять видів сиру: моцарелу, маскарпоне, фету, свіжий сир і витриманий. Завдяки його продажу виходить частково забезпечувати господарство. «Якщо власник буйвола побачить, що він може утримувати тварину, виготовляти з її молока сир моцарелу і продавати його по 200 гривень за кілограм, то це стане великим стимулом для закарпатців для відродження популяції тварин. Наприклад, для того, щоб отримати один кілограм такого сиру, потрібно всього 3-4 літри молока.
До речі, Михайло Гінцяк, власник чотирнадцяти унікальних тварин, разом з односельцями, які добре знаються на «буйволячій справі» – дояркою Ольгою Скорондяк та сироваром Жанною Мамоновою планують налагодити промислове виробництво сирів, але для цього потрібно, щоб популяція буйволів як мінімум подвоїлася.
