Одіссея по-хустськи, або «особливості закарпатського заробітчанства»
Згідно статистики, 20% працездатного населення України перебуває за кордоном в одній із країн Європи чи то в Росії. Дехто ж, кому посміхнулася фортуна, працює в США, Канаді або Великобританії. Але проблемою є те, що українці, їдучи за кордон на заробітки, гадають, що це носитиме тимчасовий характер. Однак перебуваючи вже за там і маючи можливість, залишаються назавжди, більше того, намагаються перетягти своїх рідних до себе. Хустщина у цьому списку не виняток, навпаки. Мешканці наших сіл займають лідируючі позиції в області серед заробітчанства.
Звісно, у районі , де майже немає промислових підприємств, шукають будь-які можливості для заробітку, бо ж чим іще можна заробити і гірському населеному пункті, окрім як гриби, молоко чи суниці продати… та чи й можна вижити з тих копійок?!
Сироти при живих батьках
Таких дітей на Хустщині тисячі. За неофіційними даними, кожен п’ятий неповнолітній живе вдома з одним із батьків, другий тим часом – на заробітках. В гірських районах ситуація ще гірша. Майже кожну третю дитину виховують бабуся з дідусем або близькі родичі. Батькам за кордоном знайти роботу легше, аніж вдома.
14-річного Андріана Пилипа від народження виховує бабуся Єлизавета. Тата та маму, що працюють на ринку в Тюмені, він бачить лише кілька тижнів раз на рік, спілкуються щотижня по телефону. «І гроші, і багато подарунків приносять, але я хотів би з мамою і татом жити, щоб вони мене виховали», – каже син трудових мігрантів. Найріднішою людиною Андріан називає не маму, а бабусю. 62-річна Єлизавета Пилип розуміє: вона ніколи не зможе замінити онукові батьків. Добре, що хлопчик слухається і поважає її, допомагає у всьому, тішиться бабуся.
Діти заробітчан самі рано стають трудовими мігрантами. Багатьох ще з початкової школи батьки забирають на канікули до себе, на чужину. Старшокласниками – шкільні уроки ці діти змінюють на будівельні майданчики в Росії чи ранні підробітки в Італії, Португалії та Чехії. Неповнолітні заробітчани зізнаються: підпрацьовують разом із батьками. Вони рано дорослішають. Часом, на жаль, позбавлені батьківського контролю, починають пробувати алкогольні напої.
Повертаються або без грошей, або у труні
У листопаді Російська поліція сумісно з ОМОНом затримала близько 100 наших земляків, мешканців Хустщини у населеному пункті Мала Пера (Республіка Комі, Росія). Всіх доправили в чергову частину. Тоді їх тільки порозпитували та відпустили. А через деякий час на місце роботи в Малу Перу приїхав ОМОН. Заробітчан затримали під час обідньої перерви на території їдальні Малоперанської компресорної станції. На трьох автобусах під пильним наглядом російських ОМОНу та ГІБДД заробітчан доправили в Сосногорську поліцію. Кожного сфотографували, взяли відбитки пальців, допитали. Після допитів та перевірки документів виявилося, що абсолютно всі українці перебувають на території РФ легально, тобто міграційні карти оформлені на 90 діб. Проте у них не було дозволу на роботу. На запитання поліції, чи знали, що працюють незаконно, хустяни відповіли ствердно. А от чому ж погодилися на таку роботу, пояснили, що роботодавці пообіцяли, якщо добре працюватимуть, то зроблять документи всім. В результаті – кожному довелося сплатити штраф – 2000 російських рублів і повернутися додому з пустими руками.
Більш трагічний випадок трапився минулої зими теж у Росії. Шість родин із Залому, Липчі і Горінчова сколихнула тривожна звістка. Внаслідок пожежі у двоповерховому дерев’яному будинку в селі Шокша, що в 50 км від Петрозаводська загинули лісоруби, які працювали в Карелії за наймом. Ще одного нашого краянина з тяжкими опіками доставлено в травматологічне відділення місцевої лікарні. Кожен із загиблих був батьком – годувальником сім’ї. На утриманні кожного перебувало від 3 до 4 дітей.
А нещодавно у місті Брест (Білорусь) трапилось ДТП за участю закарпатського мікроавтобуса, в якому знаходилося 14 пасажирів. Наші заробітчани вже практично їхали додому і потрапили в аварію. Серед загиблих були мешканці Хустщини.
На жаль, подібних випадків дуже багато…
Ким працюють наші земляки за кордоном?
Щодо професійної належності наших заробітчан, то серед трудових мігрантів чоловічої статі 53,8% складають робітники й сезонні працівники. Серед жінок – найбільше покоївки, гувернантки, няні, прибиральниці, домогосподарки, однак представниці слабкої статі частіше за чоловіків знаходять за кордоном гідну роботу, скажімо, оператора телекомунікаційних мереж чи медсестри.
Переважна більшість краян задіяні на будівництвах, важких сільськогосподарських роботах, що здебільшого пов’язані зі збором врожаю, у сферах торгівлі й сервісу (кухарями, офіціантами).
Найчастіше мешканці Хустського району за «гіркою копійкою» їдуть до Росії, Чехії, Угорщини, США, Італії, Іспанії та країн Прибалтики. Однак є й такі, що примудряються виїхати до Австралії, чи, скажімо, до Латинської Америки.
Чи повернуться колись вони додому назавжди? Можливо. Але все більше і більше наших заробітчан прагнуть стати громадянами зарубіжних країн, вдосконалюють іноземні мови, перевозять до себе свої сім’ї, віддають дітей у місцеві школи, бо кажуть, що там більше перспектив і є якась надія на завтрашній день… Прикро, але скільки трудового потенціалу, робочих рук та чудових людей ми втрачаємо через безробіття…
Марина Штефуца
