Пенсії чи засіб для виживання?
Не жити, а виживати вчаться наші пенсіонери, виходячи на свій заслужений відпочинок. Більшість із них, навіть маючи за плечима десятки років робочого стажу, приречені на злидні. В той час, коли політики заявляють про суттєве підвищення пенсій за три останні роки, 80 відсотків літніх людей отримують пенсію, нижчу за прожитковий мінімум. Отож бери, бабусю, свою мінімальну пенсію (з нового року вона зросла аж до 949 грн.!) і ні в чому собі не відмовляй…
Нещодавно в рейтингу, розробленому за підтримки Фонду ООН у сфері народонаселення та складеному вперше у світі для вимірювання якості життя й добробуту людей похилого віку, Україна посіла 66-те місце, одразу за Південною Африкою. Перші три сходинки розділили Швеція, Норвегія та Німеччина. Мало хто знає, що Україна – єдина країна в Європі, де розмір пенсії залежить від того, ким працював громадянин. За офіційними даними, пенсія народного депутата становить щонайменше 15 тисяч гривень, а іншого боку – мати-героїня, яка привела на світ 10 наступників отримує приблизно 1600 гривень ( і це з усіма надбавками за так звані «заслуги перед державою»).
Пенсійна реформа чи пенсійна пастка?
Якщо врахувати рівень безробіття в нашій країні, згадати про позахмарну кількість українців, які працюють за кордоном, а також зарплати у конвертах, які вже стали для нас буденним явищем, не дивно, що на одного працюючого українця припадає один пенсіонер. Звісно, виходить, що в держказні грошей на пенсіонерів не вистачає… Зрештою, у 2011 році чинності набуває пенсійна реформа, згідно з якою жінки виходять на пенсію не в 55 років, а в 60, а чоловіки-держслужбовці – у 62. Крім того, мінімальну пенсію можуть отримувати тільки ті, хто має не менше 35 років страхового стажу для чоловіків та 30 – для жінок. Ураховуючи середню тривалість життя в нашій країні, виходить, що українці приречені працювати майже до останніх днів свого життя. Більше того, з 2014 року працює друга платформа пенсійного забезпечення. Окрім 33% єдиного пенсійного внеску, держава повинна стягувати з кожного працівника на особисті рахунки недержавних пенсійних фондів ще плюс 7% окладу. Виникає риторичне запитання, чи повернуться колись нам же ці кошти у вигляді надбавки до пенсійної виплати?
Пенсійні злидні
Не можу забути картину, яку побачила перед Різдвом у м’ясній крамниці. Одні покупці, не торгуючись, бо знають, що ціну на м’ясо в нас традиційно перед святами торговці наганяють до небачених висот, брали стейки, вирізки, куски м’якоті для запікання шинки. А старенька пенсіонерка просила вибрати не такі жилаві шматочки м’ясних зрізів, щоб зробити з них пару котлет. Не до шинки їй, хоча запах свіжовипеченого в духовці м’яса перед Різдвом вона не забула змолоду, бо було за що його купити. «Тепер живу одна. Чоловіка поховала три роки тому, а дітей Господь не послав, – ніяково зізналася старенька. – Свято йде, а відсвяткувати його, як колись, не дозволяють фінанси. А хочеться, щоб було, як у людей».
Ці останні слова пенсіонерки запали в душу. А як у людей? Нині все прозоро. По телевізору показують світське життя відомих у країні артистів, бізнесменів і депутатів. Вони можуть собі дозволити все… А вона?
16 гривень для пенсіонера
На сьогодні на в Хусті та районі налічується більше тридцяти тисяч пенсіонерів. Згідно зі звітом обласного управління Пенсійного фонду, за 9 місяців минулого року середній розмір пенсій у краї збільшився аж на 16 гривень 21 копійку і становив 1226 гривень. Мінімальну пенсію отримують 1264 краян. Але, хто, скажімо, має вже не 949, а 1000, чи 1200 грн., під цю категорію не підпадає. Отже практично 70% краян живуть на мінімальну пенсію. Якщо проаналізувати питання пенсійного забезпечення, то можна дійти висновку, що люди похилого віку виживають, а не живуть. Не будемо порівнювати пенсіонера в Україні та в будь-якій іншій європейській державі, у цьому немає сенсу. Рахуючи злиденні копійки, про подорожі, як там, “за бугром“, годі і мріяти, тут би якось вижити, заплатити за комунальні послуги, купити їжу і ліки…
Не дарма кажуть, що старість – не радість… але ж колись вона постукає у двері кожного.
Марина Штефуца.
