Пам’ять про афганську війну назавжди закарбована у Івана Шкарампоти з Хустщини
Забути страшну війну не може і досі. Раніше коли прийшов із армії війна снилась частіше , а вже з роками вони приходить рідше – згадує Іван Шкарампота.
Дитинство та юність…
Іван ДмтровичШкарампота народився в с.Кошелево-Залом, що на Хустщині у сімї колгоспників. СімяШкарампот складається з 10 дітей, а це сімох синів та трьох дочок. Промайнуло небагато років, як із сімейне гніздечко по одному почали залишати діти. Троє з братів обрали стежку міліціонера, інші брати і сестри обрали такі професії, як: будівельник, електрик,лісник та кулінар.
Батько Дмитро Шкарампота разом з матірю привчали малих до роботи. Так, Івану довелося косити сіно, пасти корову та гусей, допомагати батьку орати та садити, чистити осінню та весною фруктовий сад тощо. У 6 років мати відвела малого Івана до Кошелівської школи. Після школи юнака призвали до лав Радянської Армії.
Стежка до Афганістану, перший командир, перші бойові нагороди…
Одного дня додому листоноша з військомату принесла повістку , про те що наймолодшого Івана призивають до Армії. Після результату медичної комісії військова комісія у Афганістан вибрала Івана. До останньої хвилини у сім’їШкарампоти ніхто не знав , де син буде служити Вітчизні. Мати зібрала нехитрі статки в дорогу, і вся сім’явід великого до малого провели Івана до Закарпатського обласного військомату, а звідти групу молодих хлопців відправили у військову частину м. Хмельницьк.
Пробувшитам три дні, за ними приїхали офіцери та сержанти у формі у якій проходили війська в Середній Азії, на них була: панама, ботінки, прямі штани та куртка. Побачивши таку атрибутику Іван зрозумів, що буде служити десь в Середній Азії, а думки про Афганістан взагалі не було. Але дивним для нього стало те, що у літак їх «пакували» в ночі та супроводжували автоматники із собаками.
Хлопці літаком полетіли до Ташкенту, а звідти поїздом приїхали у м. Термез, куди потім їх відвезли на полігон. Після чотирьох місячного курсу молодого бійця літаком відправили у м.Шендад, Афганістан. Про те, щоб звідти сачканути у Івана в думках такого не було, а наказ виконували всі.
В Афганістані вони зустріли свого першого бойового командира майора Іванова. Зі слів Івана Дмитровича, це була людина, на яку можна було покластися в різній ситуації, і саме важливо що йому можна було довіритись. Для рядових солдатів він був не тільки командиром, але батьком і другом.
Свій обовязок Іван виконував старанно, про що свідчать такі нагороди, як: Почесна грамота від президентаАфганістану; медаллю від благодарного афганського народу та ордену воїнів інтернаціоналістів.
Перший лист додому
Коли Іван приїхав на місце, то зрозумів що звідси повернеться живим або мертвим, на худий кінець покаліченим. Додому він писав дуже багато листів, здебільшого писав про гарне а про погане ніколи не згадував.
Материнська молитва врятувала
Коли мати з першого листа довідалась, що син два роки буде служити у Афганістані, щодня ходила до місцевої церкви та благала Бога щоб повернув сина живого. Палила свічки , постила а разом з нею і вся сім’я аж до повернення сина.
Наперед завжди ішла група саперів. Перед Іваном спереду ішов товариш-сапер, який випадково наступив на міну.В народі цю міну називали «міна-лягушка». Внаслідок зриву хлопцеві відірвало ногу, а сколок із міни Івану Шкарампоті зупинився в лівій руці, який і по сьогоднішній час там знаходиться нагадуючи йому про цей нещасний випадок та про війну.
Завдання сапера – зберегти життя друзям
Основною задачею перед Іваном стояло розмінування доріжок по якому рухалося відділення. В народі кажуть, що сапер може помилитися один раз. Порядок був такий, перший сапер, за ним розвідник, а потім відділення. За своє армійське життя Івану довелося розміновувати не один десяток мін.
Інтернаціональна дружба, яку продовжили в мережі Інтернет на соцсторінці «Однокласники»
Під час війни в Афганістані Іван зустрів багато друзів серед, яких є: казаки, армяни, росіяни, українці, молдавани та татари. Вони не тільки були друзями але і вірними побратимами, тому що не один раз прикривали один одного своїми плечима від злих маджохедів. Їхня дружба триває і досі. Особливо всі вони спілкуються, і зараз через мережу Інтернет на соцсторінці «Однокласники», а щоб побачити та почути один одного часто використовують скайп.
Життя, побут, дозвілля в періодах між війною….
Їхнє відділення жило на точках між горами. Солдати вміли не тільки воювати, але і відпочивати також. Коли кругом було тихо, хлопці завжди писали додому листи; захоплювалися фотографуванням; писали балади та вірші; грали на гітарах; святкували день народження. Харчування в основному була у банках, а це: каша з мясом, тушонка, маринована картопля та інші. Коли хлопці йши черговий раз воювати то їм завжди давали шоколад.Трохи вчили місцеві слова, а це такій, як:шуравей – руський; салом бача – здрастуй друже; бягхі – іди сюди; якшин – добре; бага – друг та інш.
Після звільнення з армії у серці відчув, що стане справжнім міліціонером…
З медялами та орденами у 1988році живий і неушкоджений Іван повернувсядодому. Мати від щастя майже проплакала місяць, та кожного дня до останньої хвилини свого життя ходила до церкви та дякувала Богу , що повернув сина живим та неушкодженим.
В честь повернення сина із пекла батько зробив великий банкет, адже Шкарампотову радість майже поділило пів села. В той час ва старші брати Мирон та Віктор вже працювали у міліції. Іван твердо вирішив, що також стане міліціонером.
Керівництво УМВС України в Закарпатській області наказом призначив Івана Дмитровича Шкарампоту на посаду охороника ВДСО у званні сержанта міліції.
Після двох років служби Іван Дмитрович поступив до школи міліції у м. Івано-Франківськ. Закінчивши навчальний заклад, йому присвоєно перше офіцерське звання «лейтенант» міліції.
Лейтенанта міліції Івана Дмитровича Шкарампоту, було призначено на посаду дільничного інспектора міліції. На цій посаді він пропрацював 14 років. До його адміністративної дільниці входили:с.Н.Бистрий, с.Березово, с.Грінчево та с.Монастирець.
За сумлінну службу його було нагороджено: премією Міністра МВС; іменним годинником УМВС України в Закарпатській області, який і по сьогодні носить із гордістю, а також нагрудними знаками, грамотами та премією.
У 2006 році на посаді старшого дільничного інспектора міліції у званні майор міліції Іван Дмитрович пішов на заслужений відпочинок.
Агнеса Куртяк
Хустський МВ УМВС
