Біженців зі Сходу у Хусті щодалі більше…

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Біженців зі Сходу у Хусті щодалі більше…

До міста над Тисою поступово прибувають біженці з Донеччини та Луганщини. Уже другий тиждень у Хусті мешкають кілька родин з Сходу України. З тривогою в серці люди покидають рідні домівки і їдуть на чужину, щоб врятувати дітей від пострілів сепаратистів та озброєних російських військових.

-На сьогодні у нас проживають три родини з 13 осіб зі Слов’янська. Між ними є зовсім маленькі три-чотири річні дітки, – розповідає Хустський міський голова Володимир Кащук. – За спонсорські кошти вони забезпечені усім необхідним – як харчуванням, так дахом над головою. Ми поселили їх у готель «Хуст». Крім того, одна родина (двоє дорослих, двоє малюків) із Донецької області проживають у одного з наших волонтерів, завідувача відділом з питань діяльності правоохоронних органів, мобілізаційної роботи та надзвичайних ситуацій Михайла Дудаша. Деякі переселенці, що не перебувають на обліку, мешкають у своїх знайомих хустян. Міська рада намагається всіляко підтримувати ці сім’ї, адже усі ми християни і не можемо залишити співвітчизників зі Сходу сам на сам із бідою. У всіх родинах, що тимчасово переїхали до міста над Тисою, є неповнолітні діти. До речі, стараємось їх влаштувати у дитсадки, а чоловікам – знайти роботу. Один з біженців наразі вже працює у підприємця Михайла Мандрика.

– Це страшно, коли у державі таке твориться, коли боїшся виходити на вулицю, відпускати дитину в магазин за хлібом, – скаржиться журналістам «Карпатського об’єктива» пані Тетяна з Луганщини. – Спочатку люди не приймали серйозно проголошення ДНР, ЛНР… Це вже потім почали боятися, коли з’явились озброєні люди, які почали вбивати тих, хто їм не подобається… Чимало активістів зникли безвісти. Далі з’явилися танки, військові… Тож ми вирішили задля безпеки переїхати на Закарпаття. Тут гарна природа, чисте свіже повітря, недалеко – ліс, гірська річка. Думаю, малюкам піде на користь такий вимушений «відпочинок».

-Умови хороші, годують нормально. Але вдома все одно краще… – зітхає інша «тимчасова» хустянка пані Вікторія. – Я готова на весь світ казати, що дикість називати мешканців Західної України фашистами, адже зустрічаю тут дуже добрих, віруючих людей.

Марина Алдон

«Карпатський об’єктив»

З турботою про літніх людей

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

З турботою про літніх людей

Днями одинокі хустяни похилого віку, які перебувають на обслуговуванні у Хустському міському територіальному центрі, побували на цікавій екскурсії у курортній зоні Шаян.

В часі проведення заходу присутні насолодились не тільки краєвидами мальовничої природи села Шаян, але й культурно відпочили. Для них, на території відпочинкового комплексу «Смерічка», організували концерт за участі відомого у краї квінтету «Синьогори». 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– Останні роки в нашій установі активно працюють над організацією цікавого дозвілля для людей, які перебувають на обслуговуванні у територіальному центрі. Щотижня нашими працівниками організовуються різноманітні культурно-пізнавальні заходи. Всі ці зусилля спрямовані перш за все, на соціалізацію одиноких хустян літнього віку, надання їм відчуття потрібності та небайдужості з боку оточуючих, – наголошує в.о. директора міського територіального центру Анжела Соболь-Лавренко. – І сьогодні, завдячуючи місцевому приватному бізнесу, зокрема приватним підприємцям Йосипу Браєру, Іванові Капцомуну, Олесі Келемен, Людмилі Галамбіці, Олександрові Ляшку, Віталію Седляру та подружжю Ганжерелі з с.Шаян та за підтримки міської ради цю соціальну акцію вдалося втілити в життя.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

– Це вже не перша екскурсія мальовничими місцями нашої Хустщини, – ділиться підопічна терцентру Лідія Будко. – Приміром, минулого року ми побували у славнозвісній Долині нарцисів, відвідали страусину та оленячу ферми поблизу Хуста. Ми були вражені. Тому ми вдячні всім, хто долучається до проведення таких заходів нашого дозвілля,  й сподіваємось, що так буде і надалі. Звичайно, дозволити собі побачити ці місця особисто, ми не могли б  – це додаткові витрати, тим більше, зважаючи на сьогоднішню пенсію пересічного українця. Та, напевно, і це не головне, головне – це спілкування, якого так не вистачає самотнім людям.

Леся Медвідь

Працівники Хустського МТЦ провели пасхальну благодійну акцію

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Працівники Хустського МТЦ провели пасхальну благодійну акцію

 

У переддень Великодня працівники Хустського міського територіального центру провели благодійну акцію. Самотні літні люди, які перебувають на обліку в МТЦ, отримали в подарунок продуктові набори  та пасхальні коржі.  Під час зустрічі з підопічними, виконувачка обов’язків директора терцентру Анжела Соболь-Лавренко, вивчала проблеми та умови проживання самотніх пенсіонерів.

– Майже усім нам, самотнім людям потрібна підтримка в повсякденному житті, особливо сьогодні, коли для багатьох із нас основним джерелом існування залишається пенсія, – зазначила одна з підопічних центру,  дев’яностодворічна Антоніна Бітунова.

Загалом 17 квітня подарунки отримали 245 хустян. Багато хто зі стареньких приймав великодні набори зі сльозами вдячності на очах, адже коштів на придбання продуктів хронічно не вистачає, а відсвяткувати Пасху хочеться належно…

 OLYMPUS DIGITAL CAMERA

-Пам`ятаючи слова Спасителя: «Те, що ви зробили одному з менших оцих, ви зробили мені», хочемо, щоб найнезахищеніші верстви населення відчули радість життя і підтримку з боку керівництва міста, – наголосила керманича міського ТЦ, – адже як приємно бачити усмішки на обличчях підопічних!

 

Леся Медвідь

Бізнес на жалості

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Бізнес на жалості

Милостиня… Давати чи не давати, коли до тебе тягнеться рука жебрака? Деколи і в тебе в кишені вітер гуляє, та все ж даси гроші обідраному зустрічному з жалісливими очима. Чомусь кожного разу спадають на думку слова з Біблії: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть…»

Старцювання – бізнес чи засіб виживаня?

У той час, коли одні просто «лізуть із жиру» від надміру коштів, інші знаходяться на межі… Мізерні зарплати, пенсії, дорогі ліки, космічні ціни на операції, якщо не дай Бог хтось із родини серйозно занедужав… Тож як вижити, щоб не поринути на соціальне дно?  Хтось їде на заробітки за кордон, а хтось просто виходить на вулицю із простягнутою рукою… І часто ці люди не просто лінькуваті «бездарі», а ті, хто втратив надію… Зізнаюся, серед жебраків я зустрічала справді талановитих особистостей, самородків із народу, які «душею» грають на народних інструментах, дзвінкоголосо співають, імпровізують віршами, але не мають місця під сонцем у вирі жорстоких буднів…

Взагалі, жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. На жаль, сьогодні воно процвітає. Світ прохачів не такий, як здається на перший погляд. Під його іноді занадто неприхованим брудом нерідко ховається справжня заможність. Між тихими, на перший погляд немічними літніми людьми, які просять на крихту хліба, весь час відбувається жорстка конкуренція, а іноді й криваві сутички. У царині жебрацтва весь час удосконалюються старі та з’являються нові методи й технології виманювання у довірливих громадян грошей. Багато жебраків, що працюють поодинці, не витримують конкуренції, і їм доводиться залишати справу. Звичайно, така прибуткова справа як жебрацтво не може існувати без своїх покровителів – „сильних світу цього”.

Тож чи дійсно серед злиденних не залишилося тих, хто насправді потребує допомоги? Кому вигідно, щоб жебрацтво продовжувало існувати?

Діти-жебраки

Останнім часом засоби масової інформації все частіше повторюють і попереджають: жебрацтво стало не просто соціальним явищем. Це «повноцінна» професія зі стабільним окладом, обідньою перервою, вихідними, своєю ієрархією і просуванням службовою драбиною. Про прохачів та їхню мафію існує безліч історій та легенд.

Багато хто з нас не раз звертав увагу на молодих жінок, які сидять на тротуарах із малолітніми дітьми на руках і нарікають на свою долю. Немовлята, що їх і в спеку, і в холод «матері» виносять на вулицю жебракувати, у кожного викликають співчуття. Але чомусь діти увесь час мовчать і сплять . Дивно, правда? Справа в тому, що щоб дитина не заважала «роботі», її підпоюють снодійним або алкоголем.

Прохачів шкільного віку теж вистачає в місті над Тисою. Дехто із них не знає ні читати, ні писати, але вміє порахувати зароблені гривні. Хоча, зазвичай, увечері «виручку» відбирають батьки, а малюки залишаються ні з чим. Трапляється й таке, що горе-матусі пропивають гроші, а дитину відправляють спати голодною… Для них збирання милостині – бізнес, а дитина – тільки інструмент «збагачення». На жаль, маленькі прохачі за цим нелегким і брутальним заняттям втрачають найдорожчі роки дитинства, вчаться не просто обманювати перехожих, а виживати… і на вулиці, і в родині…

Інтернет-лохотрон

З розвитком телекомунікації став популярним ще один вид видурювання грошей – віртуальне жебракування. Під виглядом хворих дітей, «ділки» навіть у мережі  умудряються видурити чималу суму від довірливих користувачів Інтернету.

Наївно думати, ніби жертвами шахраїв стають тільки малограмотні люди. Серед тих, хто попався на приманку лохотронщиків, все частіше виявляються освічені і навіть інтелігентні люди. Це пов’язано з тим, що навіть юридичної підкованості часто буває недостатньо для того, щоб убезпечити себе і свої гроші, адже кожного дня з’являються нові способи з відбирання грошей у чесних, але дуже довірливих громадян. Ну хто не пошкодує немічну дитину з трубками в грудях і не відправить на рахунок бодай копійчину. Та, на жаль, часто шахраї використовують світлини зовсім незнайомих людей, які знаходять на офіційних благодійних фондах, а під ними пишуть власні зворушливі тексти, вигадують власні історії і вписують свої ж банківські реквізити…
Потім цю інформацію розповсюджують на сайтах гуманітарної допомоги, в соціальних мережах, на різних форумах… Прикро, та зазвичай ті, хто справді потребує фінансової підтримки страждає із-за подібних аферистів…

До речі…

Заробітки жебраків практично в чотири рази вищі за середню зарплату. Так, при 8-годинному «робочому дні» за місяць можна випросити до 10 тисяч гривень, тоді як середня заробітна плата в державі становить усього 2,700 грн.

І все ж, чи варто атрофувати почуття, природно закладені в нашій підсвідомості, вважаючи кожного, хто просить гроші шахраєм? Гадаю, що ні… ізгоями суспільства не народжуються, такими робить декого з нас саме життя…  

Марина Штефуца.

 

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»,

або повітряні корита Нижнього Бистрого

переправаСело Нижній Бистрий може похвалитися тим, що воно – одне з найдовших у краї: тільки берегами Ріки розтягнулося кілометрів на 8, та й по потічку Широкий полізло вгору десь на 12.  А ще тут є кам’яна церква, яку почали зводити в 1812-му, єдина в світі ГЕС, що використовує потенціал одразу двох річок, , діючий водяний млин, а головне – чудові краєвиди, які найбільше приваблюють туристів. Але у час технічного прогресу найбільший екстрим у гостей населеного пункту викладає саме «адреналінова» переправа.

Гірська Ріка ділить Нижній Бистрий на дві частини, щоб не долати кілометри до найближчого мосту, місцеві жителі розв’язали проблему — звели три повітряні переправи. Одну з них, що на початку села, добре видно з траси. Натягнутий через річку товстелезний трос у тримують два металеві стояки. Посередині, ледь не над самісінькою водою, на металевому ланцюгу висить велика дошка. До переправи поспішає чоловік. Він сідає на дошку, береться за металевий трос і, перебираючи руками, переправляється через ріку.

(більше…)

Пенсії чи засіб для виживання?

Пенсії чи засіб для виживання?

пенсіяНе жити, а виживати вчаться наші пенсіонери, виходячи на свій заслужений відпочинок. Більшість із них, навіть маючи за плечима десятки років робочого стажу, приречені на злидні. В той час, коли політики заявляють про суттєве підвищення пенсій за три останні роки, 80 відсотків літніх людей отримують пенсію, нижчу за прожитковий мінімум. Отож бери, бабусю, свою мінімальну пенсію (з нового року вона зросла аж до 949 грн.!) і ні в чому собі не відмовляй…

Нещодавно в рейтингу, розробленому за підтримки Фонду ООН у сфері народонаселення та складеному вперше у світі для вимірювання якості життя й добробуту людей похилого віку, Україна посіла 66-те місце, одразу за Південною Африкою. Перші три сходинки розділили Швеція, Норвегія та Німеччина. Мало хто знає, що Україна – єдина країна в Європі, де розмір пенсії залежить від того, ким працював громадянин. За офіційними даними, пенсія народного депутата становить щонайменше 15 тисяч гривень, а іншого боку – мати-героїня, яка привела на світ 10 наступників отримує приблизно 1600 гривень ( і це з усіма надбавками за так звані «заслуги перед державою»).

Пенсійна реформа чи пенсійна пастка?

Якщо врахувати рівень безробіття в нашій країні, згадати про позахмарну кількість українців, які працюють за кордоном, а також зарплати у конвертах, які вже стали для нас буденним явищем, не дивно, що на одного працюючого українця припадає один пенсіонер. Звісно, виходить, що в держказні грошей на пенсіонерів не вистачає… Зрештою, у 2011 році чинності набуває пенсійна реформа, згідно з якою жінки виходять на пенсію не в 55 років, а в 60, а чоловіки-держслужбовці – у 62. Крім того, мінімальну пенсію можуть отримувати тільки ті, хто має не менше 35 років страхового стажу для чоловіків та 30 – для жінок. Ураховуючи середню тривалість життя в нашій країні, виходить, що українці приречені працювати майже до останніх днів свого життя. Більше того, з 2014 року працює друга платформа пенсійного забезпечення. Окрім 33% єдиного пенсійного внеску, держава повинна стягувати з кожного працівника на особисті рахунки недержавних пенсійних фондів ще плюс 7% окладу. Виникає риторичне запитання, чи повернуться колись нам же ці кошти у вигляді надбавки до пенсійної виплати?

Пенсійні злидні

Не можу забути картину, яку побачила перед Різдвом у м’ясній крамниці. Одні покупці, не торгуючись, бо знають, що ціну на м’ясо в нас традиційно перед святами торговці наганяють до небачених висот, брали стейки, вирізки, куски м’якоті для запікання шинки. А старенька пенсіонерка просила вибрати не такі жилаві шматочки м’ясних зрізів, щоб зробити з них пару котлет. Не до шинки їй, хоча запах свіжовипеченого в духовці м’яса перед Різдвом вона не забула змолоду, бо було за що його купити. «Тепер живу одна. Чоловіка поховала три роки тому, а дітей Господь не послав, – ніяково зізналася старенька. – Свято йде, а відсвяткувати його, як колись, не дозволяють фінанси. А хочеться, щоб було, як у людей».

Ці останні слова пенсіонерки запали в душу. А як у людей? Нині все прозоро. По телевізору показують світське життя відомих у країні артистів, бізнесменів і депутатів. Вони можуть собі дозволити все… А вона?

16 гривень для пенсіонера

На сьогодні на в Хусті та районі налічується більше тридцяти тисяч пенсіонерів. Згідно зі звітом обласного управління Пенсійного фонду, за 9 місяців минулого року середній розмір пенсій у краї збільшився аж на 16 гривень 21 копійку і становив 1226 гривень. Мінімальну пенсію отримують 1264 краян. Але, хто, скажімо, має вже не 949, а 1000, чи 1200 грн., під цю категорію не підпадає. Отже практично 70% краян живуть  на мінімальну пенсію. Якщо проаналізувати питання пенсійного забезпечення, то можна дійти висновку, що люди похилого віку виживають, а не живуть. Не будемо порівнювати пенсіонера в Україні та в будь-якій іншій європейській державі, у цьому немає сенсу. Рахуючи злиденні копійки, про подорожі, як там, “за бугром“, годі і мріяти, тут би якось вижити, заплатити за комунальні послуги, купити їжу і ліки…

Не дарма кажуть, що старість – не радість… але ж колись вона постукає у двері кожного.

Марина Штефуца.

Вижити по-українськи, або «щоб ти жив на одну зарплату»

Вижити по-українськи, або «щоб ти жив на одну зарплату»

man with pockets turned inside outПочнемо з того, що з 1 січня 2014 р. проектом держбюджету на 2014 р. пропонується залишити розмір мінімальної зарплати на рівні, встановленому з грудня 2013 р., – 1 тис. 218 грн.

“Дожити до зарплати”

Ця фраза добре знайома багатьом із нас. Гроші з попередньої зарплатні вже закінчилися, а наступної ще немає. Відкладати якісь заощадження при цьому може мало хто, особливо із бюджетників.

Для початку анекдот. – Татку, а вижити на прожитковий мінімум в Україні можна?

– Ні, синку, це фантастика!

Однак… цю «фантастику» я відчувають на собі тисячі наших краян.

Слід зазначити, в Хусті мінімальну зарплату офіційно отримують  4,9 % громадян. Де-юре, це зазвичай, малокваліфіковані фахівці, але де-факто, більшість бюджетних спеціалістів середньої ланки. Бо ж якщо зарплатня «на руки» 1400 гривень, вона вже не рахується мінімальною…

Які зарплати у Європі?

Зараз Євроінтеграція є улюбленою темою…  не тільки розмов… Тож, гадаю, і нашим краянам буде цікаво дізнатися, скільки грошей отримують «за бугрові» спеціалісти.

Найвищу мінімальну зарплату забезпечує своїм громадянам Люксембург, там мінімалка складає 1 642 євро. Найменше заробляють в Болгарії – від 123 євро. Експерти Статистичного бюро Европейського співтовариства поділили усі країни Евросоюзу на три категорії – країни з високими, середніми і низькими мінімальними зарплатами. У першу категорію потрапили держави, які платять мінімальну зарплату не нижче 1 000 євро.

Країни ЄС з найвищими мінімальними зарплатами: Люксембург – 1642 євро,  Ірландія – 1462 євро,  Бельгія – 1387 євро, Нідерланди – 1382 євро, Великобританія – 1010 євро, Франція – 1000 євро.

До другої – країни з «середнім» рівнем мінімальної оплати праці. У Португалії, Словенії, Мальті, Греції та Іспанії мінімальна зарплата може бути від 500 до 1 000 євро.

Замикають ланку прибалтійські республіки, а також Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина. Румунія і Болгарія. У цих країнах мінімальні зарплати знаходяться в межах 123-153 євро.

А в таких країнах, як Данія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, Італія, Австрія та Кіпр мінімальна зарплата взагалі не встановлюється.

Мінімальні зарплати Східної Європи значно поступаються євросоюзівським: в Росії – 96 євро, в Білорусі – 57 євро, в Україні – 10 євро.

Що входить у соціальний пакет українського робітника?

Соціальний пакет – це комплекс послуг, які оплачує роботодавець найманому працівнику. У країнах Європи сюди включається: оплата мобільного зв’язку, харчування на роботі, дитячого садочка для дітей, заняття у фітнес-залі, медичне страхування, тренінги та семінари, страхування життя, недержавне пенсійне страхування, подарунки до свят.

А що входить у соціальний пакет українського робітника?
Почнемо з того, що в Хусті його мають здебільшого тільки фахівці великих торговельних мереж, холдингів (у сфері мобільного зв’язку, авто, банківській, харчовій) – адміністратори, директори представництв, торгові представники, марчендайзери… не так то й багато професій…

 Класичні соціальні пакети пропонуються в нас переважно на спільних українсько-іноземних підприємствах (яких у місті над Тисою, та й районі, як кажуть, «кіт наплакав»). Але останнім часом спостерігається тенденція, коли окремі фірми перестають і це робити – страхувати найперше здоров’я, життя людей.

Щодо соціального пакету на більшості підприємств, то вони є лише на папері, але фактично не виконуються. Давно канули в лету навіть такі зобов’язання, як калорійне харчування в умовах шкідливого виробництва. На практиці залишилися “голі” зарплатні.

З іншого боку роботодавці часто не хочуть навіть офіційно оформляти у себе на фірмі найманих працівників, не оплачують їм лікарняні, а зарплати дають «у конвертах». Той же торговельний працівник хоч і не працює за мінімальну зарплатню (отримує 3-6 тис. грн.), однак ремонт власного транспорту оплачує зі своєї кишені. Весь соціальний пакет, який він має – це безкоштовний мобільний зв’язок, інтернет та бензин.

Як прожити з 1 218 гривень?

Та повернемось до мінімальної зарплати. Що можна собі дозволити з трохи більше, ніж тисячі гривень?

За підрахунками державних мужів, ми повинні витратити на продукти харчування – 792,56 грн., непродовольчі товари (одежа, канцелярія) — 195,78 грн., заплатити за комунальні послуги – 228,34 грн., решта – на інші витрати (ліки, миючі засоби, транспорт)… Та подивимось на ці платежі об’єктивно. Хіба можна вкластися у 228, 34 грн., оплативши усі рахунки – за воду, електроенергію, газ, телефон? Особливо взимку… А за грудень – лютий наші лічильники працюють найінтенсивніше… «преміальних» же ніхто не платить…  А що з одягу можна купити за 195 гривень, коли одні джинси коштують від 250 і більше, пара зимових чобіт так само, не кажучи вже про куртки, шуби, дублянки… Отже, доведеться обмежуватись шкарпетками. Тепер про ліки. Які у нас ціни на медикаменти – ні для кого не секрет. Видно, «інші» витрати включають лише вартість валідолу та заспокійливих…

Психологи стверджують, що часто люди з мінімальним заробітком настільки падають духом, рахуючи кожну копійку, що відмовляються від усіх дрібних життєвих радощів. Хіба це не приниження людської гідності? Адже олігарх чи посадовець може собі дозволити на харчування за місяць витратити кілька тисяч гривень, а працівник із мінімальною зарплатою чи пенсіонер – 700 гривень чи й менше.

І як урядовці рахували потреби працюючої людини, коли встановлювали розмір мінімальної зарплати! Дати б їм оті 1 218 гривень, хай спробують прожити місяць. Цієї суми вистачає хіба що на скромну їжу для однієї людини.

Марина Штефуца.