«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»,
або повітряні корита Нижнього Бистрого
Село Нижній Бистрий може похвалитися тим, що воно – одне з найдовших у краї: тільки берегами Ріки розтягнулося кілометрів на 8, та й по потічку Широкий полізло вгору десь на 12. А ще тут є кам’яна церква, яку почали зводити в 1812-му, єдина в світі ГЕС, що використовує потенціал одразу двох річок, , діючий водяний млин, а головне – чудові краєвиди, які найбільше приваблюють туристів. Але у час технічного прогресу найбільший екстрим у гостей населеного пункту викладає саме «адреналінова» переправа.
Гірська Ріка ділить Нижній Бистрий на дві частини, щоб не долати кілометри до найближчого мосту, місцеві жителі розв’язали проблему — звели три повітряні переправи. Одну з них, що на початку села, добре видно з траси. Натягнутий через річку товстелезний трос у тримують два металеві стояки. Посередині, ледь не над самісінькою водою, на металевому ланцюгу висить велика дошка. До переправи поспішає чоловік. Він сідає на дошку, береться за металевий трос і, перебираючи руками, переправляється через ріку.
Навіть тримаючись за трос, новачку важко зважитися зробити перший крок. Вниз краще не дивитися — стає моторошно від вигляду гострого каміння, яке місцями стирчить на поверхні стрімкої течії. За кілька хвилин захопливий екстрим починає подобатися. Втім, для місцевих це звичайна ділянка дороги, яку доводиться долати бодай двічі на день. “Летючим коритом” бистрянці переправляють на інший берег ріки людей, сіно, будівельні матеріали, меблі, а влітку — й худобу. “Прилетівши” додому, “припарковують” ланцюг з коритом до міцного стояка.
…“Я вже лечу! — кричить пенсіонерка Христина Росоха і мчить над стрімкою течією у дерев’яній люльці, яка рухається по закріпленому на обох берегах канату. — На закупи та в гості — літаємо щодня. Он невісточка з повними сітками продуктів чекає мене на березі. На нашому боці немає магазинів, лише з 80 хат та городи. До найближчого мосту пішки — 5 кілометрів, а навпростець на другий бік — 5 хвилин льоту. Русло річки не дуже широке – усього 22 метри. Механізм повітряної переправи простий: сідаю в корито, що кріпиться до металевого каната, беру гумовий шланг і перетягую ним по тросі. Отак і “перелітаю” в кориті з берега на берег. Коли до нас приходять гості, тросом передаю їм корито, а ті вже самотужки переправляються. У сільради на міст немає коштів, а влада — вже й не обіцяє збудувати переправу, от мій дід й змайстрував “каретку”, якою нині користується півсела”.
У Нижньому Бистрому — два мости та три летючі переправи, одну з них звели ще в роки війни солдати, щоб узимку не йти вбрід по крижаній воді.
“Та хильнувши зайвого до “каретки” — зась, ризикуєш скупатися в річці, — усміхається Нижньобистрянський сільський голова Степан Бритвак. — Останнім часом летючими переправами зацікавилися туристи, які частенько навідуються до села на екскурсії. Охочих випробувати міцність нервів не бракує. Раніше такі переправи були й на Міжгірщині. Згодом їх замінили підвісними мостами”.
Степан Степанович каже, що навіть і сьогодні переправами (особливо коритоподібною) передають мішки з картоплею, цукром, борошном… «Літали» тут також домашні улюбленці, свійські тварини, найчастіше – телята. За свого головування, Степан Бритвак не пам’ятає, щоб хтось упав у річку під час переправи або впустив туди харч.
Ярослава Росоха
