Драгівчани власним коштом ремонтують дороги в селі

30.04.2014 14:47

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Драгівчани власним коштом ремонтують дороги в селі

Дороги на Хустщині  нагадують американські гірки і не витримують жодної критики. Останній раз ямковий ремонт проводився більше, ніж рік тому, і то не всюди. Проїхати кілометр шляху автівкою можна  не набагато швидше, аніж пройти пішки. Тож місцеві селяни уже давно вимірюють відстань не довжиною шляху, а хвилинами, за яку вони її долають.

Під час негоди «автобани» стають схожими на велику суцільну калюжу. У окремих населених пунктах люди скаржаться, що через їхні села навіть відмовляються їхати рейсові автобуси.

Щоб не чекати «милостині» від автодору, який, до речі, теж погано фінансується, група активістів із Драгова взялась сама лагодити центральну дорогу.  Зі слів місцевих мешканців, відрізок автошляху Драгово-Вільшани не ремонтували більше п’яти років. Тож селяни самі проявили ініціативу і взялись до справи. Заливають краяни, правда, центральну вулицю села не асфальтом, а  бетоном, але переконані, що так буде навіть ефективніше. Роботи проводяться власним коштом драгівчан і працюють вони не абияк, а на совість, бо ж автомобілі, які відмовляються їздити на «танкодромах» Хустщини, доводиться ремонтувати чи не щомісяця, а витрати все одно ніхто не компенсовує. На жаль, така ж невтішна ситуація з дорожніми артеріями практично на всій території Закарпаття.

Ентузіазм жителів Драгова дивує, але й радує. Адже з ранку до ночі люди метушаться не в себе по господарству, а на дорозі, хоча справ і вдома вистачає. Озброєні лопатами, тачками, сапами і «залізними конями», драгівчани проторюють шлях у Європу власним прикладом, докорінно змінюючи і себе, і власний населений пункт.

Марина Алдон,

“Карпатський об’єктив”

Фото Агнеси Куртяк

Категорії: Соціо. Позначки: дороги, проблеми і проблеми села. Коментарі Вимкнено до Драгівчани власним коштом ремонтують дороги в селі

Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

28.04.2014 14:40

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

26 квітня 1986 року – одна з найтрагічніших дат в історії людства: на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції за 110 кілометрів від столиці України Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано кваліфікують як найбільшу в світі техногенну й екологічну катастрофу.

Михайло Ільницький народився у 1966році в с.Руське Мокре,Тячівського району у сімї військового. Вже змалку Михайла батько виховував до дисципліни та принципіальності, порядку та порядності. Цими чеснотами він втілював у ньому дух справжнього чоловіка та достойного громадянина своєї держави.

Після навчання середньої загально – освітньої школи Михайло служив в Мукачівському прикордонному загоні. З дитинства виховуючись у військовому дусі, а також під час служби в армії хлопець твердо вирішив, що стане правоохоронцем. Батьки підтримали вибір сина, і благословили на нелегку міліцейську ниву.

Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області молодшого сержанта міліції Михайла Ільницького, було призначено на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби Хустського взводу.

Незабаром на Ільницького чекав новий наказ про направлення його в м. Чернобиль, для несення служби та  охорони громадського порядку. Як інспектор ДПС, зразково ніс службу на постах ВДАІ по периметру зони відчуження; супроводжував вантажні автомобілі з будівельними матеріалами, для будівництва саркофага. У радіаційній зоні Михайлу Ільницькому довелось перебувати близько півтори місяця. Сьогодні майже кожного разу при вільній хвилині Михайло Ільницький бере до рук фотоальбом, з чорнобілими фотографіями де є зображені його друзі-колеги та чорнобильська атомна електростанція.

Після «радіаційних днів» Михайло Ільницький повертається в рідне Закарпаття. Поступає в Орловську(Росія) середньо-спеціальну школу міліції. Після навчання службу продовжив у Тячівському ДАІ РВ УМВС України в Закарпатській області ; у 2007році був переведений в ДАІ та АТІ з обслуговування м. Хуст та Хустського району, а вже у 2012році був переведений до Хустського міськвідділу міліції на посаду оперативного чергового.

Наразі пан Михайло перебуває на заслуженому відпочинку та виховує трьох дітей.

Агнеса Куртяк,

Хустський МВ УМВС

Категорії: Минуле нашого народу, Проблеми і Соціо. Позначки: екологія, проблеми і соціо. Коментарі Вимкнено до Михайло Ільницький згадує про Чорнобиль із власних світлин

Історія одного жебрака або Сліпий серед «незрячих»

27.04.2014 14:24

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Історія одного жебрака або Сліпий серед «незрячих»

Зазвичай у ЗМІ прийнято писати про людей видатних,висвітлювати діяльність політиків, чиновників чи постатей, які залишили  творчі або виробничі автографи в історії краю, прославили місто, область, державу. Чомусь, ніби не помічаючи, що діється довкола,  ми щодня проходимо повз тих, хто стоїть із простягнутою рукою… Звикли, зачерствіли, збайдужіли? А, до речі, у кожного із жебраків своя доля і свої причини старцювання…

Важке дитинство

Володимир ріс у звичайній сільській родині на Хустщині. Здається, нічим не відрізнявся від однолітків, любив ганяти м’яча, бавитись у піжмурки,  непогано навчався у школі… Та щойно йому виповнилось  дев’ять років, у родині сталось лихо – несподівано помер батько. Незабаром мати вдруге вийшла заміж і народила сестричку. Вітчим від першого дня незлюбив пасинка, обділяв у всьому, нерідко давав стусанів ні за що. Якщо сестра щось розбивала, завжди діставав Володимир.

Одного разу Марта одягнула мамині туфлі на підборах і вирішила походити в дорослому взутті на подвір’ї. Та несподівано маленька дитяча нога підвернулась, дівчинка впала і зламала руку.  Вітчим у той час був на роботі. Мати сама відвезла доньку в лікарню.  Медики зробили все необхідне, наклали гіпс і відпустили дівчинку додому. Увечері, коли Семен Георгійович повернувся і побачив доньку з перев’язаною рукою, суворо спитав у чому справа. Марта розповіла. Тоді чоловік щосили почав лупцювати пасинка. Хлопець втікав від жорстоких побоїв, та на ганку вітчим його зловив і зіштовхнув зі сходів…

Отямився хлопець уже в лікарні. Як виявилось, світ для нього змарнів, пожух… Володимир почав втрачати зір…

Шалене кохання

Юність у Володимира Рущака пройшла теж не дуже солодко. Щойно отримав шкільний атестат, назавжди покинув родину. На жаль, мати помічала тільки нового чоловіка і сестру, а син, наче був нерідним…

Із-за хвороби очей, нормальну роботу в Хусті знайти не міг, тож через УТОС влаштувався робітником на ламповому заводі, щоб заробити хоч на оплату квартири та харчі. Колеги порадили оформити інвалідність. Тож Володимир подався у районний відділ соціального забезпечення. І там зустрів її… фатальну жінку, любов свого життя. Великі сині очі незнайомки здавались уламками неба, а кучері русявого волосся, обрамляючи бездоганний овал світлого обличчя, нагадували колоски пшениці. 

Єва сиділа в інвалідному візку і Володимир, фантазуючи через поганий зір, яка ж вона насправді, мимоволі торкнувся теплої долоні жінки… і серце забилось так, ніби от-от вискочить із грудей.  З того часу вони почали зустрічатись. Проте родина коханої була проти їхніх стосунків, вважаючи, що Володимир – пройдисвіт, який полює за житлом.  Йому тоді було 24, а їй – 42. Велика різниця у віці не лякала чоловіка, навпаки, поруч із нею він відчував себе більш впевнено і отримував саме ту порцію ласки і тепла, яку недоодержав у дитинстві від матері.

Сумісне життя було нелегким, бо весь час потрібно було збирати гроші на операції – то Єві на спині, то Володимиру на сітківці. Періодично сапомочуття покращувалось, періодично – погіршувалось. У обох… Мешкало подружжя в хаті Єви, куди час від часу навідувались її близькі, щоб попсувати обом нерви. Але їх об’єднувало головне – кохання, для якого усі перепони здавались тимчасовими…

Проте однієї зимової ночі Єви не стало… Вона померла від інсульту. Раптово. І сонце, ніби навіки згасло.

Чарівна сопілка

Володимир дуже важко переживав втрату єдиної в житті близької людини. Залишившись наодинці з горем, нерви почали здавати, зір інтенсивно погіршувався. Він уже майже нічого не бачив.

Тоді смерть здавалась найкращим порятунком від мук. Але довелось жити… долати депресію…

-Щось у душі зламалось, мені було байдуже, чи завтра наступить, чи доба триватиме вічно – згадує Володимир Рущак. – Я міг дуже довго не виходити з дому, тижнями не їсти, тільки пити воду. Відчував, що опускаюсь на соціальне дно.

Одного разу чоловік почув, як сусідський хлопчик грає на сопілці. Мелодія лунала так голосно і дзвінко, що Володимиру теж захотілось спробувати, бо колись, іще маленьким, саме гри на цьому інструменті його навчав рідний батько. Нахлинули спогади…

 -Покликав Максимка. Попросив «дудку». І ніби поринув у інший простір. Та мить була такою солодкою і щасливою! – ділиться В.Рущак. – За кілька днів батьки хлопчика подарували мені таку ж чарівну паличку. Із того часу з сопілкою не розлучаюся.

Життя навпомацки

Зараз Володимир із паличкою, на дотик вивчає горбисту дорогу перед собою. Щоб пересуватись містом, щодня доводиться прикладати титанічних зусиль. Та він іде… щоб «заробити» на хліб щоденний грою на одній із вулиць Хуста.

Хтось називає чоловіка симулянтом, хтось дорікає за жебракування,  хтось навіть насміхається, та мало кому відома важка доля цієї далеко непересічної людини. Бо є в душі старця Божа іскра, грає він не так, як вчать у вишах, не за правилами нотної грамоти, а серцем, імпровізує, за слухом відтворює будь-який мотив…

-Тростина – мій поводир, – усміхається чоловік, – а сопілка – годувальниця. До сліпоти я вже звик, як до невідворотного фатуму. Не бідкаюсь, бо розкошує нині мало хто. Якби не постійна потреба в ліках, до того ж недешевих, не випрошував би милостиню від перехожих. Але пенсії не вистачає… Жити складно, але не безнадійно…

До речі, колись вважалося, що позбавлення людини можливості бачити є більшою карою, ніж смерть. Цар Едіп для спокути власної провини не вбивав, а осліпив себе. Шекспір також переконував, що фізична загибель є меншим нещастям, аніж сліпота. А скільки співчуттів викликають досі оспівані Шевченком кобзарі, бандуристи, лірники… Утім, сьогодні нерідко «сліпий» натовп метушливо проходить повз незрячих і навіть не замислюється, якими обділеними почуваються в суспільстві ті, хто живе в постійній темряві…

Марина Алдон,

«Карпатський об’єктив»      

Категорії: Соціо. Позначки: безпритульні, особистості, пенсіонери, проблеми і соціо. Коментарі Вимкнено до Історія одного жебрака або Сліпий серед «незрячих»

Скільки коштує в Хусті зібрати великодній кошик?

17.04.2014 13:16

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Скільки коштує в Хусті зібрати великодній кошик?

Наближається Пасха – найбільше хрис­тиянське свято.  Напередодні Великодня потрібно підготувати до освячення кошик, куди традиційно кладуть обрядовий хліб (паску), яйця, масло, вино, сир (творог) і сіль. У деяких селах в церкву несуть навіть ковбасу, шинку, цибулю, часник, хрін та інші страви святкового столу. Слід зазначити, що зібрати великодній кошик для кожної господині — момент істини, де вона хоче показати усі свої творчі вміння та кулінарні таланти… Тож спробуємо з’ясувати, скільки коштуватиме пасхальний кошик для середньостатистичного хустянина.

Для початку уявимо, що в нас нічого немає – придбати потрібно все. Самі кошики в Хусті – на всякий смак… і ціну… Простенький на ринку коштує від 25 (маленький) до 100 (більший). Гарніші, польські, гарно задекоровані «потягнуть» на цілих 150-250 гривень. Свічки – від 3 до 15 грн. Серветки теж різняться в ціні — від 10 до 40 грн., за вишиті рушнички з написом «Христос воскрес» просять і 50, і 150 гривень.

У передвеликодній час міський ринок  та прилегла до нього територія нагадують справжнісінький мурашник. Людей — сила-силенна, і всі кудись поспішають, одні продають, інші — купують, дехто торгується, дехто – роздивляється…  Цікаво, а скільки цьогоріч коштує «свято в кошику»?

Спробуємо з’ясувати, виходячи з середніх цін на продукти.

Тож потріб­но придбати як мінімум 4 яйця, хоча краще – десяток. За одне домашнє яйце господині просять 1.00—1.40 грн., фермерські яйця коштують 0.80 — 0.95 грн. За писанки потрібно викласти від восьми до 25 гривень за штуку, дерев’яні масового виробництва коштують дешевше — дві гривні, упаковка пластикових писанок — 20 грн. Можна, звичайно, й зекономити — пофарбувати яйця в лушпинні цибулі чи, скажімо, придбати наклейки з пасхальною тематикою за дві гривні.

Вартість домашнього сиру – 15 – 20 грн., масло – 11 – 32 грн. (за 200 грам). Вино на ринку можна купити за 20 грн., магазинне – від 30 до 150 грн. ( в середньому) за пляшку.

Тепер основне. Міні-паска, так званий дитячий варіант, коштує 5-10 грн., середня за розміром — 12—17 грн., велика — 30—40 грн. Якщо пекти її самотужки, то зекономити не вийде, міні-варіант виросте в ціні на 15 гривень, а велика паска — на всі 50 грн. Досвідчені господині кажуть, що залежно від рецепту, вартість паски, випеченої в домашніх умовах, така ж, як і в крамниці, різниця – у смакових якостях.

Для порівняння: виходячи з цін минулого року, пристойний великодній кошик подорожчав на 10-15 відсотків.

Насамкінець хочу наголосити, що Великдень не є торжеством гастрономії та кулінарії, а передусім символом Воскресіння Христового, тому його найкраще відсвяткувати з молитвою в серці і на устах та не влаштовувати на церковних подвір’ях «змагання кошиків».

Марина Алдон

“Карпатський об’єктив”

Категорії: Проблеми і Соціо. Позначки: Пасха, свята, соціо і торгівля. Коментарі Вимкнено до Скільки коштує в Хусті зібрати великодній кошик?

Стихійна торгівля в Хусті непереможна?

17.04.2014 13:13

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Стихійна торгівля в Хусті непереможна?

Несанкціонована торгівля у місті над Тисою є однією з болючих багаторічних проблем. На жаль, мало хто з краян замислюється над тим, яку несуть небезпеку харчі, придбані з бруківки…

Вулиця Рєпіна в Хусті здається продовженням міського ринку. Тільки продукти реалізовуються тут не з прилавків… Два поспіль міські голови боролися з вуличною стихійною торгівлею, та марно. Досі овочі та фрукти продаються в умовах антисанітарії. Що за дивний менталітет у наших людей, купувати товари сумнівної якості? Невже краяни не бояться, що можуть «підхопити» кишкову інфекцію? Де у бабусь сертифікати на якість продукції? А скільки хустян ставали жертвами обману недобросовісних перекупщиків? Скількох ввели у оману самі власники молочних товарів? Певно, кожній господині знайомий смак кислого сиру (творогу), який небезпечно вживати, молока, що не кип’ятиться, сметани з грудками борошна… Продавці працюють з грубим порушенням санітарно-гігієнічних правил (без санітарного огляду, особових медичних книжок, із порушенням температурного режиму при зберіганні товарів тощо). Про яку гігієну можна говорити! І пил, і вода з калюжі, і вихлопні гази – усе на цих продуктах.

Часто реалізатори запевняють, що корова у них не хворіє і дає дуже добре молоко, риба свіжа. Але ж це ніким не доведено… Сьогодні тварина здорова, а завтра може занедужати, бути небезпечною для людей. А якість продуктів ніхто не перевіряє, оскільки харчі продаються прямо з брудної землі.

Звичайно, не всі продавці вдаються до обману, але вони могли б хоча б збувати свій крам у спеціально облаштованих безпечних місцях, адже торгових павільйонів у Хусті достатньо.

 Стихійна торгівля — взагалі величезна проблема і для міста, і для підприємців, які працюють на ринку офіційно. Адже вони сплачують податки, внески до пенсійного фонду, оренду, комунальні послуги. Вуличні ж продавці ж не платять ні за що, тож гіпотетично мали б зменшувати ціну. Але й цього не роблять. Ще один фактор, стихійні реаліатори продуктів часто користуються неточними вагами (електронні мало в кого є) і нерідко обманюють покупців. А у випадку збуту неякісного товару, претензій до них ніхто не може пред’явити…. Бо вони торгують сьогодні тут, а завтра там… тож, шукай вітру в полі!

Як зазначив заступник міського голови, голова адміністративної комісії Хустської міської ради Микола Аннишинець, лише особами уповноваженими виконавчим комітетом міської ради на складання адмінпротоколів за друге півріччя минулого року складено 130 протоколів щодо несанкціонованої торгівлі на тротуарах та вулицях міста. Такі дії, зі слів пана Миколи, призводять до ускладнення умов руху пішоходів та транспорту та вважаються порушенням правил благоустрою Хуста. Щоправда, зі 130 порушників тільки семеро виявились хустянами, інші 123 – мешканцями сіл Хустського, Іршавського, Виноградівського та інших сусідніх районів. Тож документи щодо їхньої підпільної діяльності було направлено на розгляд  адмінкомісій  за фактичним  місцем проживання.

Ситуацію прокоментував і начальник Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області, полковник Василь Турдай.

-Правоохоронцями протягом цього року було складено 13 протоколів про адміністративні правопорушення, а саме – торгівлю у невідведених для цього місцях, – наголосив головний міліціянт міста над Тисою. – Як людина, я можу зрозуміти тих літніх бабусь, які виходять на так звану «роботу», щоб збути те, що вирости своїми руками – розсаду, овочі, фрукти, молочну продукцію. З мізерної пенсії вони намагаються вижити. Їм далеко не «по-кишені» оплачувати ще й місця на ринку, тож вони намагаються прилаштуватися для збуту товару там, де не треба платити. Хоча, з іншого боку, наша служба вимушена боротися з побідним явищем, адже офіційно торгівля дозволена тільки на території ринків.

-Я живу на мінімальну пенсію, діти давно виросли і живуть в інших областях України. Нам з чоловіком далеко не солодко. Тримаємо вдома свині та корову, продаємо розсаду, овочі, сир. Бо ж треба платити за послуги, купувати ліки та цукор, зерно, борошно худобині, – запевняє 65-річна хустянка Марія Шманьо. – Орендувати місце на ринку мені не вигідно, бо торгую далеко не кожен день, а для таких, як я «туристів» у павільйонах є тільки задні ряди, де покупців мало. Хороші «точки» вже давно зайняли перекупщики. На вулиці ж більша вірогідність хоч щось збути – кожен другий перехожий підійде, спитає ціну, а кожен четвертий – купить, тай якусь копійчину можна зекономити. А жінкам із сіл потрібно ще й за транспорт заплатити! Моя продукція екологічно чиста, бо хімію не застосовую, а те, що продаю із землі – не біда, молоко в закритій пляшці, а яблучка можна помити.

Так чи інакше, та несанкціонована торгівля процвітає… Втім, не було б попиту – не було б і пропозиції. Отже, виходить, що в проблемі винні ми самі, бо якби не купували продуктів на вулиці, то ніхто б їх там не продавав.

Марина Алдон,

“Карпатський об’єктив”

Категорії: Проблеми і Соціо. Позначки: проблеми міста, соціо і торгівля. Коментарі Вимкнено до Стихійна торгівля в Хусті непереможна?

ЖЕК чи ОСББ? Що краще?

15.04.2014 20:00

P4150432

ЖЕК чи ОСББ? Що краще?

Сьогодні чималий відсоток населення навіть такого невеликого міста, як Хуст, мешкає у багатоквартирних будинках. Тож краяни нерідко постають перед дилемою – управляти самотужки своїм господарством чи очікувати поки хтось (держава чи приватний сектор) запропонує свої правила гри. То що ж краще, ЖЕК чи ОСББ?

ЖЕК – організація вчорашньої доби?

–Житлово-експлуатаційна організація – це структура, яка залишилась нам у спадок від Радянського Союзу, коли все належало державі, а люди отримували метри квадратні у користування. – коментує заступник Хустського міського голови з комунальних питань Микола Аннишинець. – Колишній устрій вимагав від організацій, які підтримували комунальне господарство, надавати наймачам квартир цілий спектр послуг. Так було до тих пір, поки не почалась приватизація. Багато хто оформив офіційні документи на житло, ставши повноправним господарем квартири, але при цьому вся інфраструктура, яка є невід`ємною частиною будинкового комплексу, залишилась там, де й була. У державних ЖЕКів, на моє переконання, плюсів небагато. Бо, за своєю суттю, вони – архаїзми, які не мають ані ресурсів для виконання поставлених задач, ані готовності змінюватись. І навіть держава це вже зрозуміла, давши «зелене світло» розвитку ОСББ. До речі, на балансі комунального підприємства ЖЕК №2 сьогодні перебуває 64 будинки, 34 з яких – п’ятиповерхові.  

ОСББ, ніби весла в руках човняра

Останнім часом збільшується кількість нарікань на якість послуг, наданих ЖЕКами. І на це є всі підстави, адже попри високу вартість «сервісу», позитивних змін у сфері житлового господарства мало. Як показує досвід інших країн, усі подібні питання вирішуються шляхом створення в багатоквартирних будинках товариств власників житла.

-ОСББ дозволяє господарям квартир встановлювати власні правила гри, звичайно не виходячи за рамки правового поля, – стверджує Микола Васильович. – Часто люди переконані, що ОСББ є тим же ЖЕКом. Але це помилкове судження, пережитки менталітету «совка». Бо ОСББ – це, в першу чергу, спільнота власників, які взяли на себе відповідальність, отримавши квадратні метри у будинку, можуть встановлювати власні стандарти якості життя. Скажімо, якщо у під’їзді немає світла, то голова об’єднання співвласників, вирішить це питання за годину, чи дві, викликавши електрика, заплативши йому за роботу, тоді як чекати на ЖЕК доводиться довше… Так само і з ремонтом даху, сантехнічними роботами тощо. Тобто, щоб підсумувати, пропоную уявити себе на річці. ЖЕК – це якби людина сиділа у човні і чекала,коли її приб`є до берега. Чи буде це вчасно і у необхідному місці – невідомо. З іншого боку, ОСББ – це ніби весла в руках човняра. Хоч для того, щоб дістатись суші, потрібно докласти зусиль, але плавець точно знатиме напрямок руху і пришвартується там, де сам захоче.

Слід зазначити, що наразі в Хусті вже створено  26 ОСББ та функціонують 6 житлових кооперативів. Тож об’єднання співвласників квартир – це не бажання втечі від ЖЕКу, а прагнення до чогось ефективнішого і кращого.

Переваги і недоліки ОСББ

Багато хто із мешканців багатоповерхівок побоюється, що якщо відмовитися від послуг ЖЕКу, то автоматично можна втратити певні комунальні пільги. Але це не так, – запевняє головний комунальник міста над Тисою.

– У ОСББ найбільша проблема – страх краян перед нововведеннями.  Не таємниця, що будь-які зміни, навіть на краще, викликають у людей шалений спротив. Можна організуватись і прийняти рішення про створення ОСББ і зареєструвати неприбуткову організацію. І що далі? Чи існування ОСББ на папері сформує спільноту об`єднань спільними цінностями і цілями, стандартами? Необхідний лідер, активні члени правління, постійна комунікація і взаємодія, побудова ефективної сервісної експлуатуючої організації. ОСББ на старті  своєї діяльності потребує інвестицій, часу, людей-активістів. Також слід мати на увазі, що будь-який розвиток можливий тільки за рахунок членів спільноти, а це власники всіх квартир, які об`єднались у ОСББ. А отже неприйнятна позиція «Моя хата скраю» і це доведеться пояснювати багатьом власникам.

З іншого боку, зі слів пана Миколи, голова ОСББ є повноцінним представником інтересів мешканців в органах державної влади та місцевого самоврядування. Саме тому безпосередньо з ним можна вирішувати проблеми з приводу благоустрою будинку. І якщо начальника ЖЕКу потрібно шукати десь в офісі у іншому кінці міста, то до керівника ОСББ, який, як правило, є сусідом, можна будь-коли завітати в гості.

Крім того, ОСББ отримує в користування прибудинкову територію. Тобто мешканці самі можуть вирішувати, зводити на ній ігрові майданчики для дітей, або облагородити її квіткової клумбою.

Помилково вважати, що дім починається на порозі квартири. Насправді він починається з вулиці, на якій будинок стоїть. Отже думати про добробут помешкання потрібно  у довгостроковій перспективі. І не варто забувати народну мудрість про те, що спасіння утопаючих – справа рук самих утопаючих.

Марина Алдон

 

Категорії: Проблеми і Соціо. Позначки: комунальна сфера, проблеми, проблеми міста і соціо. Коментарі Вимкнено до ЖЕК чи ОСББ? Що краще?

У Хусті почалась довгоочікувана реконструкція центру

09.04.2014 16:28

P3270060

У Хусті почалась довгоочікувана реконструкція центру

Те, що центр Хуста сьогодні нагадує барикади, траншеї  чи залишки військового побоїща – ні для кого не секрет. Місто вже кілька років поспіль перебуває у стані підготовки до реконструкції. Краяни вже навіть потроху звикли до думки, що за естетичною насолодою від благоустрою вулиць потрібно їхати до сусідніх, менших за площею, Виноградова чи Тячева. Тож коли нарешті буде гарно і в Хусті?

-У цьому році на реконструкцію центру в бюджет закладено 15 млн. 344 тис. 600 грн., плюс 499 000 грн. на підготовчі роботи. Отже, гроші для того, щоб змінити центральну площу міста над Тисою у нас є, інша справа, що їх затримує казначейство, – розповідає заступник Хустського міського голови Іван Фетько. Торік у нас розпочалися підготовчі роботи, демонтаж дорожнього покриття. Було розібрано бруківку на тротуарах від ринкової площі до РАЦСу. Слід зазначити, що тендер на проведення реконструкції центральної частини міста виграла фірма ПБО «Тиса» (керівник Е.С.Товкан).

Але щоб надати Майдану Незалежності красивого сучасного вигляду, потрібно провести чимало інших робіт. Тож протягом березня ми вже зробили ливневі каналізаційні стоки, встановили колодязі, також під землею проходить лінія електропередач, мережа відеоспостереження. Хустською філією ПАТ «Закарпатгаз» одночасно завершено реконструкцію газопровідної мережі: замінено повністю старі металеві газові труби на нові пластмасові. Місцями труби вже засипані. Біля ринку наразі встановлено бордюри, проходить підготовка до викладення тротуарної плитки. 

Тож зі слів Івана Михайловича, центр «ремонтуватиметься» поетапно – від вулиці Пушкіна до Карпатської Січі – Рєпіна, далі від собору Кирила і Мефодія – до універмагу «Хуст». В районі собору буде встановлено великий фонтан, ще один (маленький) «розквартирується» біля кінотеатру «Тиса». Крім того, центр Хуста буде пішохідною зоною, автостоянка знаходитиметься біля центрального міського ринку, а до крамниць товари завозитимуть тільки вночі, щоб хустяни могли вільно гуляти майданом Незалежності. Також у центрі міста буде кілька зелених зон, клумби з квітами, лавиці… І, що найбільш радує, Іван Фетько висловив сподівання, що в цьому році Хуст повністю змінить своє «обличчя».

Марина Алдон

“Карпатський об’єктив”

«Карпатський об’єктив»Джерело: karpatskijobjektiv.com

 

«Карпатський об’єктив»Джерело: karpatskijobjektiv.com

Категорії: Соціо. Позначки: проблеми міста і Хуст. Коментарі Вимкнено до У Хусті почалась довгоочікувана реконструкція центру

Хуст розквітає весняними барвами

02.04.2014 18:06

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Хуст розквітає весняними барвами

Після виснажливої як у політичному, так і в погодному плані зими, природа нарешті інтенсивно оживає. Дерева вкриваються рясними білими, рожевими, червоними та жовтими квітами. На гілках з’являються тендітні бруньки, молоді листочки.

Земля жадібно вбирає тепло квітневого сонця і допомагає фіалками, тюльпанам, нарцисам розпустити лагідні бутони.

Хуст квітує! Ніби вдягнені у святкове намисто, вздовж міських вулиць красуються магнолії, вишні, черешні та витончені крони сакур…

Замкова гора дрібно всипана барвінком, кульбабою, дикими лісовими рослинами…

Символ Хуста – нарцис теж тягне до неба свої білосніжні вуста, ніби усміхаючись перехожим міста над Тисою.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Марина Алдон

Категорії: Соціо, Туризм і У світі прекрасного. Позначки: весна, квіти і Хуст. Коментарі Вимкнено до Хуст розквітає весняними барвами

Студентська молодь Хуста чистила Замкову гору

02.04.2014 12:06

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Студентська молодь Хуста чистила Замкову гору

Весна – пора наведення ладу довкола себе, період великого прибирання. Однак, на жаль, візитківка міста над Тисою – руїни середньовічного замку, на сьогодні знаходяться у вкрай занедбаному стані, довкола купи бруду та мотлоху, залишені краянами та туристами ще з осені.

4(38)

xustskiy_zamok_10

Тож у середу, 2 квітня, активісти Закарпатського лісотехнічного коледжу, медичного коледжу «Монада», Закарпатського державного базового медичного коледжу, Карпатського інституту підприємництва, Хустського коледжу ТСО України та Хустського професійного ліцею  взяли участь у розчистці Замкової гори. Також у рамках екологічної акції молодь прибирала сміття довкола могили січових стрільців.Роботу курував заступник Хустського міського голови з комунальних питань Микола Аннишинець. У заході також взяли участь працівники МНС, ЖЕК-2, Водоканалу,Хустського ДЛГ, державного спецлісгоспу, управління освіти і науки Хустської міської ради.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Біля самих руїн замку та на території довкола залишків фортеці студенти зібрали кілька господарських мішків пластмасових пляшок, тарілок, стаканчиків, пляшок з-під пива, обгорток з-під солодощів, недопалків…  Зібране сміття було вивезено працівниками комунальних служб Хуста.

Марина Алдон

Категорії: Екологія і Соціо. Позначки: екологія, проблеми і соціо. Коментарі Вимкнено до Студентська молодь Хуста чистила Замкову гору

У Хусті відбулась панахида за Небесною сотнею

30.03.2014 15:58

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У Хусті відбулась панахида за Небесною сотнею

Сьогодні в Хусті біля пам’ятника Шевченку відбулася панахида за Небесною сотнею. Сотні краян прийшли помолитись за невинно вбитими жертвами тоталітарного режиму Януковича.

Відслужив молебень доктор богослов’я, настоятель  Хустського греко-католицького Свято-Вознесенського собору о. Василь Зейкан.

-Цими днями виповнилося 40 днів по героїчній загибелі патріотів, героїв Небесної сотні. Це були люди різного віку з різних куточків держави, але всі вони без роздумів боронили нашу незалежність і безмірною любов’ю показали приклад усім нам, як треба любити Батьківщину , – зазначив священик.

До присутніх також звернувся голова ВО «Майдан», громадський активіст Федір Буришин. Федір Іванович підкреслив, що  Україна — це єдина, вільна та неподільна держава, тож наші краяни повинні об’єднатися і продовжити реформи розпочаті Майданом.

Нинішнє Віче на Хустському Євромайдані тривало недовго. Охочих виступити виявилось мало. Громадськість вшанувала загиблих хвилиною мовчання.  Молодь запалила свічки та лампадки в знак вшанування відважних бійців Небесної Сотні.

Марина Алдон

 

 

Категорії: Соціо. Позначки: віче, мітинг, молитва і Небесна сотня. Коментарі Вимкнено до У Хусті відбулась панахида за Небесною сотнею

« Next  
  Previous »