Маленький шматочок раю в теплицях “ІЗА-Б.А.Т.Е.”

xexvtr

Маленький шматочок раю в теплицях “ІЗА-Б.А.Т.Е.”

Гордістю закарпатського села Іза вважаються кошики з лози і сучасне тепличне підприємство, створене на базі колишньої колгоспної теплиці. Сьогодні Іза-Б.А.Т.Е. – добре обладнане господарство, де чисто і затишно, як вдома. З 2011 року очолює підприємство справжній професіонал Закула Айюбович Аббасов.

– Впродовж року ми вирощуємо 1,5 тис. т екологічно чистих огірків, наші кущі-ліани (насіння купуємо в Голландії) досягають в довжину 15 метрів, а полем, яке оснащене краплинним зрошуванням, керує комп’ютер. Власне так на нашому тепличному комбінаті з’являються на світ огіркита помідори, – розповідає Закула Аббасов. – А ринок збуту продукції великий – від Закарпаття, до Донецька та країн близького зарубіжжя.

 1-47-44

У величезних відсіках теплиці томатні кущі простягаються рівними, як нитки, рядами. Довжелезні триметрові смарагдові пагінці в’ються до самої стелі. На кожному кущику приблизно з десяток томатних кетягів, верхівки усіяні яскраво-жовтими квітками. Протягом сезону цих овочів тут збирають 400 тон з гектара.

– Відразу відзначу, що овочі у нас плодоносять по спіральній системі: у верхній частині куща соковиті кетяги, ще зелені, а ті, які знизу, завтра-післязавтра дозріють. – охоче ділиться досвідом Закула Айюбович. –  Коли зберемо стиглі плоди, стебло ніби тягнеться до сонечка і виструнчується догори.

Цікаво, що дійсно можна побачити, як на землі товсті зелені ліани в’ються довкола помідорного ряду і при цьому верхівка куща продовжує зростати і плодоносити. Томати-Довгань, здається, справжнє диво природи.

 5-23

– Не природи, а генетики, – заперечує директор теплиці. –  В рослини видаляють бічні пагони, щоб формувалася сильна верхівка. Висіяли високопродуктивні гібриди томатів в кінці минулого року, за місяць пересадили молоді сходи в мат-брикети з кокосової соломи. А за чотири – зібрали перший урожай соковитих плодів “.

Проте насіння дива-овочів недешеве. Одне зернятко томатного гібрида коштує майже дві гривні. У 2011 році закарпатські аграрії пробували вирощувати ізраїльські сорти: “Грациела” і “Шарлота”, в цьому ж – домінують продуктивні голландські гібриди “Бесса” і “Раїса”.

У коридорі теплиці теж все акуратно. Там поки що «відпочиває» техніка. А з боків видніються декілька величезних баків.

– Тут готують живильний коктейль для рослин, –  відразу ж пояснює керівник Іза-Б.А.Т.Е. – Агроном за допомогою комп’ютерної програми розраховує, скільки саме магнію, кальцію і інших живильних речовин необхідно для певної фази зростання рослини. Після цього з кожного бака автоматично до резервуару спеціальної установки, недавно купленої в Ізраїлі, закачується потрібна кількість екологічно чистих добрив. За декілька хвилин живильна суміш готова. Далі вона «транспортується» до кореневої системи кожної рослини за допомогою трубки (все автоматизовано).

А запліднюють квіти огірків і томатів спеціальні тепличні джмелі. У кожній “смугастій” сім’ї налічується близько сотні комах, працюють вони протягом двох місяців (на гектар потрібно чотири смугастих родини).

Колись в Закарпатті діяло декілька потужних тепличних комбінатів. Сьогодні – в ізянських теплиць немає конкурентів у області. Об’єм інвестицій в цей бізнес – більше 1,5 млн. доларів США. Тут працює близько 160 місцевих жителів.

ogurec-01

Незважаючи на економічні проблеми в країні, пан Закула сміливо долає перешкоди, йде вперед і веде за собою колектив.

– Я віруюча людина і у всьому покладаюся на Господа, яких-небудь особистих секретів успіху не маю, вважаю, що для того, щоб чогось досягти, треба дуже багато працювати. Сам на роботі провожу 16-20 годин, – посміхається начальник тепличного підприємства.

Кажуть, що враження про співрозмовника формується в перші хвилини знайомства, бо ж як стверджує народна мудрість: «по одежі зустрічають, а по розуму проводжають». І слід зазначити, що З.А.Аббасов володіє якоюсь притягуючою кармою, своєрідним магнетизмом, з ним хочеться спілкуватися і слухати його цікаві розповіді про теплицю. Він – блискучий приклад сучасного успішного підприємця, відмінний керівник, сильна, оптимістична, покладиста ділова людина, а його підприємство – одне з кращих в країні.

 

Марина Штефуца.

У пошуках енергії чистої води, або проблеми та здобутки Хустського Водоканалу

vod_7

У пошуках енергії чистої води, або проблеми та здобутки Хустського Водоканалу

Всі ми звикли до твердження, що Водоканал – підприємство збиткове. Однак останнім часом у сфері  водопостачання Хуста відбулось чимало позитивних змін. Навіть відношення краян до надання послуг потроху змінюється. Уже нікого не дивує те, що за спожиту воду потрібно вчасно розраховуватись, правда, багато хто досі вважає, що Н2О  у нас дуже дороге.

Чому вода б’є по кишенях хустян?

Наразі в Україні немає загального тарифу на воду. У кожному регіоні своя цінова політика, і залежить це від багатьох факторів: наближеності до річки, наявності підземних вод, кількості споживачів тощо. При цьому, в розрізі держави закарпатська вода – найдорожча! Однак її вартість у нашому місті є середньою в області – 5 грн. 35 коп. за кубометр. Для прикладу, Берегово з тарифом 7 грн. 65 коп. впевнено лідирує в ТОП-5 населених пунків із найвищою вартістю води в Україні.

–  Справа в тому, що в Хусті подача води здійснюється за допомогою глибинних насосів. Тобто,  питна вода, яка тече з кранів закачується з глибини від 30м і більше. – розповідає заступник Хустського міського голови з комунальних питань М.В.Аннишинець. – На водозаборах розміщені так звані «павільйони», в яких знаходяться свердловини. Торік провели роботу із заміни старих насосів на нові німецькі фірми «GRUDFOS» (що дало можливість скоротити енергозатрати), які закачують воду в резервуари (Тиса – 1 тис. кубометрів, Ріка – 2 тис. кубометрів), звідки вже іншими насосами вода подається в міську водопровідну мережу. Отже, першим і найголовнішим чинником, який впливає на вартість води – є ціна електроенергії.   Другим фактором вважаю недооблік води, а саме – лічильники, що використовуються споживачами часто дають значну похибку. І, нарешті – витік у землю із труб  та несанкціонований відбір (крадіжки поза лічильником). До речі, в Хусті востаннє переглядалася вартість води 1 грудня 2012 року. З того часу життя суттєво подорожчало, але ціна на воду не підвищувалася.

Дрібка солі – найкращий фільтр

Слід зазначити, що за останній рік на Водоканалі відбулись суттєві зміни. Зокрема, погашено фантастичну заборгованість по зарплаті, податках, єдиному соціальному внеску до пенсійного фонду України та  за енергоносії попередніх років. Фірма  проводить часткову заміну водопроводів та системи каналізування. Зокрема, нещодавно було замінено 90 метрів аварійної вітки біля Хустської СШ № 1 імені Августина Волошина. Крім того, в грудні фірма отримала нове сучасне обладнання для очистки води, що базується на ефекті солі.

 Аналогів установці очистки води, яка є зараз у нашому місті, немає у всій області, –  запевняє Микола Аннишинець. –  Ноу – хау привезено зі Сполучених Штатів Америки і для його роботи потрібні всього три компоненти – вода, сіль і електроенергія. Це новий прогресивний метод знезаражування питної води за допомогою суміші оксидантів, яку і виробляє установка. Відтак своєрідний фільтр наразі забезпечує епідеміологічну безпеку питної води та зводить до мінімуму небезпеку зараження хлором.

Вода – на вагу золота?

Безперебійного водопостачання хустяни вже майже не пам’ятають. Вода більш, ніж десятиріччя подається за графіком. Ми вже, здається, й звикли до цього. Але що ж заважає відновити цілодобове водопостачання в Хусті?

– Одна з причин – вартість електроенергії. Потрібне менш енергозатратне обладнання. – наголошує Микола Васильович. – Два роки тому на водозаборі «Тиса» було замінено два насоси. Проте цього мало.  Тож вивчаємо альтернативні джерела електроенерії для водозаборів. Скоріш за все, зупинимось на сонячних батареях. Варіанти опрацьовуються. Баланс води в місті дозволяє реалізувати давню мрію багатьох краян.  Крім того, необхідно встановити датчики тиску, щоб врегулювати рівномірну подачу води  на всіх ділянках мережі.

До речі, в мікрорайоні вулиці Жайворонкова в багатоквартирних будинках  вода подається безперебійно. Зараз саме працюємо над тим, щоб зробити цілодобове постачання Київської Набережної (п’ять багатоквартирних будинків, ДНЗ), плануємо встановити станцію третього підйому. На Кубинця хочемо змінити вводи до будинків і також встановити аналогічну станцію підйому води. На черзі також район вулиці Пирогова (квадрат).

Звичайно, для того, щоб усі мешканці міста були вдоволені роботою Водоканалу, ще потрібно немало попрацювати, але приємно, що найважливіші проблеми, пов’язані з діяльністю комунального підприємства  поступово вирішуються.

Марина Алдон.

Іза плете великодні кошики на всю країну

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Іза плете великодні кошики на всю країну

Село Іза на Хустщині – єдине в Україні спеціалізується на плетінні великодніх кошиків. Місцеві жителі самі вирощують лозу для своїх виробів, створюють із неї ексклюзивні речі. Лозоплетіння – головний спосіб заробітку в Ізі.

Уздовж центральної вулиці майже біля кожної хати справжня виставка найнеординарніших  виробів. Чого тут тільки не побачиш — столи, стільці, крісла-гойдалки, шафи, полички, тумбочки, скрині для білизни, будиночки для тварин, абажури, вази, хлібниці, таці, тарілки, підставки, обплетені бутлі й пляшки. Туристи з усієї області приїжджають сюди на сувенірами. Діти просять від батьків придбати їм плетених коників, качечок і журавликів, навіть… чималого тракторця, велосипед чи сани. Дорослі ж «отоварюються» речами, які можуть згодитись у господарстві, бо ж самих тільки кошиків ізяни виплітають більше двох сотень видів.

Плетена хата

Справді багата фантазія у мешканців села, яке ще йменують павучиним, бо трудяться, плетуть ізяни цілорічно, мов павуки, звісно, у доброму сенсі слова. Та й вчаться мистецтву лозоплетіння тут із дитинства.

Найбільше вражають елементи декору ізян та плетені. Цікавим є й посуд із лози, підставки для квітів. Загалом, складається враження, що ізянам не треба купувати в дім абсолютно нічого – вони все можуть зробити своїми руками, з тоненьких вербових гілок. Хто його знає, може, через кілька років тут плестимуть навіть будинки.

Родинна справа

В Ізі лозоплетінням займаються сотні років. Володіє ремеслом уже не одне покоління селян. Ніколи перед мешканцями невеликого населеного пункту не виникало питання, чим засадити землю. Саме вербу, а не кукурудзу, помідори чи картоплю  вирощують тут  на ділянках.

-Старожителі з вуст в уста переповідають бувальщину, – розповідає майстер лозоплетіння, директор Ізянського будинку культури  Віра Вучкан. – Жив колись на цих землях дуже бідний чоловік на ім’я Іван Кашко. Пішов він одного разу на річку, нарубав лози і виплів кошик із неочищеного пруття. Продав його на ринку, а згодом спробував очистити гілки і зробив кращий кошик для грибів. Потім виготовив підставку для бутлів — із двома ручками. Навчив того ремесла і двох своїх синів. Відтак люди почали ще більше фантазувати, вигадувати візерунки. Все більше кошиків продавали, збагачувалися. І так вже завелося в Ізі, що не знати тут плести кошики – ганьба.

Зі слів Віри Михайлівни, є в селі справжні віртуози лозоплетіння, метри ремесла. Одним з таких можна назвати 85-річного Михайла Кашківа. Де він тільки не побував зі своїми диво-витворами! Ще за радянських часів його роботи виставлялись в московському ВДНГ. Тоді ізянина було нагороджено золотою медаллю, яку він з гордістю показує онукам і сьогодні. Ще одним професіоналом, яким гордиться село, є  Василь Чохняй – учасник Міжнародної виставки лозоплетіння, що проходила кілька років тому в Польщі. Наш земляк виплів із лози рибу в людський зріст, за що його було нагороджено грамотою ІІІ ступеня та грошовою винагородою, розміром 500 доларів.

Сама ж В. М. Вучкан не є корінною ізянкою – народилась у Тячівському районі, та як тільки переїхала на Хустщину, зразу ж уподобала народне ремесло плетіння кошиків. До речі, її чоловік, вінничанин, теж навчився плести і зараз виготовляє із лози декоративні склянки для квітів.

Великодні кошики

Головна «спеціалізація» ізян – великодні кошики, які добре реалізовуються на ринках усієї України.  Дехто навіть умудряється везти лозові вироби в Росію, Білорусь, європейські країни.

Сьогодні ізяни не просто плетуть кошики, вони перетворюють кожен виріб  на дизайнерську авторську річ – декорують мереживом, тканиною та квітами. Щороку майстри експериментують із формою, поєднанням різних видів лози. Неординарно виглядає на кошику вишивана «спідничка» з тканини, яку майстрині доповнюють пасхальною серветкою, вишитою хрестиком.

-Під час роботи в Ізі заведено співати. – ділиться Віра Вучкан. – однією з найрозповсюдженіших пісень є:

Ой плету кошарину,  вінок заплітаю,

 Та я собі за миленьким  кожен час гадаю.

 Тепер плетуть кошарини, давно плели коші,

 Та все люди говорили,  що є з руща гроші.

Сама Віра Михайлівна вже виплела більше тисячі корзин, вона дає для молоді та гостей села майстер-класи з лозоплетіння, охоче ділиться таємницями ремесла.

На жаль, у цьому році ціна пасхального кошика дуже низька (приблизно 25 гривень), тому в Хусті на центральному ринку купити «кошарку» проблематично. Ізяни воліють перечекати економічну кризу, ніж віддавати плоди своєї праці за безцінь. Але в самому селі можна легко придбати будь-яку плетену ексклюзивну та потрібну в господарстві річ.

Марина Алдон.

 

У Хусті почалося весняне прибирання

У Хусті почалося весняне прибирання

Із покращенням погоди у місті над Тисою розпочався місячник із саночистки та благоустрою території. Учні шкіл, підприємці і просто небайдужі краяни проводять прибирання вулиць, озеленення, підфарбовують стовбури дерев, а також  очищають береги маленьких річок Хустець та Млиновиця.

На жаль, Хуст не можна назвати обличчям Закарпаття, але саме зараз кожен може долучитися до облагородження райцентру і зробити його більш чистим, ошатним та гарним.

Про основні завдання місячника та проведенуроботу ми попросили розповісти заступника Хустського міського голови з комунальних питань М.В.Аннишинця.

Рятуємо Хустець від сміттєвої «непритомності»

Кажуть, що ріки – це водяні артерії планети. Хуст Бог щедро нагородив водоймами, бо крім усім відомих Тиси та Ріки, через містечко протікають і невеличкі річки Хустець та Млиновиця. Однак останні дві у вкрай занедбаному стані. При чому, далеко не перший рік. Русла захаращені, вода має неприємний запах, а береги заповнені побутовим сміттям.

-Наразі  в Хусті є серйозна проблема з Хустецем у районі вулиць Ужгородська Набережна, Визволення, Міська. У воду потрапляють господарські стоки з дворогосподарств хустян. Особливо це стосується вулиці Замкової. – зазначив Микола Васильович. – Цю проблему можна вирішити тільки спільно з мешканцями міста, які повинні усвідомити, що потрібно робити локальні каналізації і не труїти воду власним непотребом та хімією.

Відносно самої очистки річок, то спільно з учбовими установами та підприємствами впродовж березня-квітня планується розчистити їхні гирла та узбережжя. Зокрема, Млиновицю від Малої залізничної станції до вул. Карпатської України розчищатиме Хустський професійний ліцей, по вул. Шевченка – медичний коледж «Монада» та СШ ім. А.Волошина №1,  від вул. Чайковського до вул. Мала – Хустекс ЛТД, найнебезпечніші та найзахаращеніші місця прибиратимуть ЖЕК-2 та Водоканал.

Сміттю – бій!

Проблема сміття особливо актуальна весною. Розтає сніг і зразу ж все навкруги вкривається пакетиками, папірцями. Як кажуть, прийде весна, покаже, хто де… смітив. Одразу з’являється багато роботи у комунальних служб. Але ж відомо, що чисто не там, де прибирають… На жаль, багато хто проходячи повз корзину для сміття викидає папірець на тротуар, стоячи біля урни для курців, жбурляє недопалок на дорогу…

-Згідно планів місячника, який триватиме до 20 квітня, кожна п’ятниця у місті – санітарний день. Отже планується очистити від сміття вулиці, узбіччя, тротуари, об’їзну дорогу. За всіма навчальними закладами, підприємствами та організаціями закріплено певні прилеглі території по облаштуванню. В цьому плані добре спрацювали вже Закарпатський лісотехнічний коледж (Р. Ковалишин), медичний коледж «Монада» (Я.Яким), профліцей (І.Роман), НВК №1 (В.Бонь), СШ №1 (П.Кучернюк), СШ №3 (В.Рішко), ЗОШ №2 (Т.Тесленвич). До речі, при міськраді діє спеціальна комісія, що здійснює перевірку виконаних робіт, – наголосив Микола Аннишинець. – Крім того, згідно рішення сесії міськради від 28.01.2010 року «Про затвердження правил благоустрою в м. Хуст», у розділі 5.1.5 йдеться: «Порядок розподілу об’єктів між підприємствами, установами та організаціями і громадянами щодо організації робіт по утриманню належних їм, закріплених та прилеглих територій у належному санітарно-технічному стані базується на тому, що кожна особа зобов’язана утримувати в належному стані територію, право користування якою надано їй законом або обов’язок по утриманню якої закріплено відповідним договором. Утримання може здійснюватися спільно на підставі договору». Отже, чистота й ошатність дворів, тротуарів, доріг, територій покладається на тих, хто є їхніми користувачами.  Тобто, якщо у вас є крамниця, то біля неї на відстані 15 метрів (розділ 5.6.2, пункт 6) ви маєте підтримувати належний порядок, прибирати, не допускати засмічення й захаращення. І це стосується не тільки місячника, чи весняної толоки, а має діяти постійно, цілий рік. Мешканці ж багатоповерхівок, плануючи прибирання біля будинків,  повинні вчасно звернутись до органів виконавчої влади щоб їм своєчасно було виділено техніку для вивезення сміття.

До речі, міська рада найближчим часом готується закупити нову сучасну підмітальну машину. Це дасть можливість зекономити сили тих, хто вручну займається нелегкою працею, зробити місто чистішим.

Слід зазначити, що доволі цікаву акцію запровадили 15 березня волонтери міста над Тисою. Група хустян вирішила збиратися щосуботи для розчистки руїн Хустського замку. Вони самі забезпечили себе реманентом, одноразовими рукавицями, мішками для сміття. Крім того, у квітні до прибирання Замкової гори вже традиційно долучаться старшокласники шкіл та студенти вишів.

Що ж стосується озеленення, то цьогоріч планується впорядкувати клумби та газони на вул. Волошина, Конституції, Гвардійській. Крім того, на тих місцях, де торік було зрізано старі дерева, незабаром буде висаджено нові.

Отже, для того, щоб місто було кращим та комфортнішим, прикласти бодай трішки зусиль може кожен. Бо поки мине станемо на цивілізований шлях, чекатимемо, що хтось за нас усе зробить, нічого ні в Хусті, ні в державі не зміниться.

Марина Алдон.

Угорське громадянство – шлях до Євроінтеграції?

Угорське громадянство – шлях до Євроінтеграції?

26bОстанні події в державі змусили багатьох замислитись над майбутнім не тільки України, але й над своїм власним… Що нас чекає через місяць, рік, десятиліття? А в нашому краї у людей взагалі почалось, так би мовити, роздвоєння особистості – чи залишатись підданим своєї землі, чи оформляти документи про громадянство найближчої країни-сусідки?

Хочемо до Євросоюзу

Закарпаття географічно знаходиться у центрі Європи , тож не дивно, що наші земляки хочуть жити, не ізольовано, як у колишньому Союзі, а вільно переміщатися територією інших держав, працювати за кордоном, навчати дітей у престижних світових ВУЗах. Але з українським паспортом робити це доволі складно, тож спритні співвітчизники вирішили вдатися до хитрощів – оформити подвійне громадянство. Хоча де-юре в Україні це заборонено, та де-факто 30 відсотків мешканців Хустщини мають документи інших держав. Найбажанішою в плані отримання паспорту для мешканців Срібної землі є чомусь Угорщина. А отже й офіційно на Закарпатті нараховується майже 9 тисяч українців, що мають угорське громадянство.

«Допоможемо отримати угорський паспорт. Усе офіційно!»

Оголошеннями про допомогу отримання громадянства інших держав просто рясніє Інтернет. Паспорт Румунії можна придбати за 2 тис. доларів, Угорщини – за 9 тисяч євро, Чехії – за 7 тисяч. Для оформлення громадянства Угорщини навіть створені спеціалізовані сайти. Юридичні фірми, які надають подібні послуги, часом навіть не приховують своїх контактних телефонів та адрес  офісів. Хоча, можливо, вони і неіснуючі. Тому багато хто пропонує зв’язуватися через скайп. Однак всі вони обіцяють одне – через 6-11 місяців кожний заявник стовідсотково отримає омріяний паспорт громадянина ЄС. При чому, не відмовляючись від свого рідного.

Немає сумнівів, що сервісом активно користаються наші краяни. Інакше б і потреби у такій кількості сайтів-посередників не було. Більшість фірм гарантують отримання паспорту Угорщини у три етапи: підписання договору, пошук родинних коренів клієнта, оформлення паперів, присяга, отримання сертифікату про громадянство та паспортів.

«Присягаю на вірність Угорщині…»

Слід зазначити, що закарпатцеві стати громадянином Угорщини доволі просто. Що для цього потрібно?

 По-перше, не мати судимостей. По-друге, володіти угорською мовою, і, по-третє, мати угорські корені. Однак  наш регіон протягом тривалого часу входив до складу Австро-Угорщини, тож автоматично, усі, хто народився на закарпатській землі до 1944 року, вважаються угорцями і справжня національність для країни-сусідкиособливого значення не має.

І все ж є кілька деталей, які особисто мене не влаштовують…

По-перше, це –  заміна імені. Якщо, скажімо, вас звати Миколою,  то доведеться стати Мікловшем, якщо Степаном — Іштваном, якщо Олександром — Шандором, Світланам пропонують називатись Гойналкою або Жужаною, Маринам, Марянам – Маріями. Цікаво, що аналоги імен вибирають працівники консульства, а не сампретендент на іноземне громадянство.

По-друге, дуже зачіпає сам текст присяги, яку необхідно скласти на вірність чужій державі. Звучить він так: «Я… урочисто обіцяю, що вважаю Угорщину своєю батьківщиною. Буду вірним громадянином Угорщини, буду поважати й дотримуватися її законів і Конституції. Усіма своїми силами захищатиму свою батьківщину й і вірно служитиму їй. Допоможи мені, Боже».

Здавалося б, дрібнички, але якщо вдуматися, це є зреченням від самого себе (імені, яким нарекли батьки) та від Вітчизни, колиски, яка дала життя, мову та багаті національні традиції…

Україна чи Європа?

З іншого боку, чимало наших політиків мають насправді підпільні паспорти інших держав, володіють чималим бізнесом у Європі, заощадження тримають у світових банках…  Чиновники самі показують «приклад» простому електоратові, власними діями спонукають людей до того, що тисячі краян хочуть виїхати жити за межі батьківщини.

До речі, соціологи підрахували, що на отримання угорського громадянства можуть претендувати близько сорока відсотків населення Закарпаття. І більшість краян справді щиро прагнуть цього, бо тоді безперешкодно зможуть їздити до друзів чи родичів до Франції, Англії, Італії і навіть до США. Крім того, іноземний документ дає можливість набагато легше знайти роботу у Європі, придбати авто передових брендових виробників, відпочивати в будь-якому куточку земної кулі за спрощеною системою…

А, між іншим, у світі все більше поширюються множинні ідентичності, суспільство не змушує обирати одну спадщину. Міжнародне право не має загальної заборони щодо подвійного громадянства. Але коли ми житимемо так, щоб повернулись додому ті, хто виїхав з України 5, 10 чи 20 років тому?

 

На Красному Полі знову буде балаган

На Красному Полі  знову буде балаган

кпНе за те січовики віддавали своє молоде життя, захищаючи територію Карпатської України, щоб на місці їхньої героїчної загибелі щороку утворювали політичні змагання представники різних політичних партій. Але, на жаль, із року в рік це святе місце перетворюється на сцену для піару не зовсім чистих совістю людей, які приходять сюди, щоб зібрати для себе електорат…

Зокрема, цими днями під керівництвом голови обласної адміністрації Олександра Ледиди відбулася нарада, на якій обговорено питання організації святкування 75-річчя проголошення Карпато-Української держави. Участь у засіданні взяли заступники керівника краю Іван Качур та Павло Черевко, заступники голови обласної ради Андрій Сербайло та Володимир Закурений, начальники профільних управлінь ОДА.

Як зазначили учасники наради, до відзначення визначної дати потрібно відремонтувати меморіальний комплекс «Красне поле».

– До 15 березня слід здійснити поточний ремонт комплексу. Відтак, коли вже дозволять погодні умови, ми повинні взятися за змістовну реконструкцію, щоб парк мав ошатний вигляд не на один-два роки, а принаймні кілька десятиліть, – зауважив Олександр Ледида.

Цікаво, які такі ремонтні роботи планує провести очільник області за неповний календарний місяць до знаменної події ? І де він був досі, поки ще був час реально щось зробити на території меморіального парку? Або поки грім не вдарить, селянин не перехреститься?

Моніторинг знань чи обкрадання батьків?

Моніторинг знань чи обкрадання батьків?

мНаші чиновники дуже люблять експериментувати… але проводять шокову терапію державні мужі на найобізнанішій категорії населення – медиках та освітянах. Чим же заслужили стражі здоров’я та сіячі мудрого, доброго, вічного до себе таке особливе ставлення? На жаль, не відомо… Та зупинимось сьогодні на освітянських проблемах.

Діти – найвразливіша когорта українців, у яких тільки но формується психіка і власне  бачення світу та подій в державі. Проте навіть вони знають, що у Міністерстві освіти України з ними вирішили провести серію не дуже вдалих експериментів… йдеться про моніторинг знань учнів.

…На одному з інтернет-форумів нещодавно я натрапила на розпачливе вчительське зізнання: “Обклали моніторингами, як матюками на базарі!”. Стосується такий сплеск емоцій проведенням у школах моніторингу “залишкових” знань. Згідно з цим «ноу-хау»  Дмитра Табачника передбачено здійснити всеукраїнську перевірку освітнього рівня школярів серед учнів 5-х класів за курс початкової школи (1–4 класи) з п’яти предметів (українська мова, математика, Я і Україна, основи здоров’я  та іноземна мова); для учнів 10-х класів за курс основної школи (5–9 класи) з 12 предметів (українська мова, українська література, історія України, всесвітня історія, алгебра, геометрія, біологія, географія, фізика, хімія, технології, іноземна мова).

У вчителів відразу виникають запитання. Наприклад таке: навіщо тоді нещодавно ті самі учні складали державну підсумкову атестацію (у 4 та 9 класі)? Кому потрібна така дивовижна завантаженість учителя та школяра? Невже можновладці вирішили «затупити» ціле покоління дітей   ?

Та справа в іншому – у грошах! А вони, як відомо, творять дива. Збірник тестів з одного предмету коштує близько 20 гривень. Ніби то й не багато. Та підрахуємо… Для п’ятикласника за всі вкупі «книжечки» батькам доведеться викласти 100 гривень, а для десятикласника – 240. Візьмемо до уваги, що в Хусті є 461 учень п’ятого класу і 262 учні 10-х класів. Виконаємо просту математичну дію – множення. Виходить – 46100 та 62880 гривень, додаємо – отримуємо – 108980 гривень. Отже, таку суму матиме Міністерство освіти України за реалізацію тестових книг тільки в одному маленькому місті, тобто, в Хусті! Навіть якщо половина цих коштів – навар реалізаторів, то все одно сума виходить чимала! А де ж тоді безкоштовна освіта?

Тепер подивимось, що виходить у розрізі держави…

5-й клас: 397 700 учнів х 5 предметів х 10 грн = 19 885 000 грн.

10-й клас: 256 000 учнів х 12 предметів х 10 грн = 30 720 000 грн.

Зведемо ці дві суми… і вийде просто космічна цифра – 50 605 000

Відтак загальна вартість збірників становить більше 50 млн грн.

 Цікаво, та чомусь у Міністерстві не взяли до уваги те, що педагогам би слід якось оплатити додаткову підготовку вихованців до проведення моніторингу, а також те, що ксерокопії пробних тестів вони роблять для учнів за власні кошти… Перевірка результатів моніторингу також не оплачується… працівникам відділів освіти, які повинні керувати процесом, також не передбачаються преміальні. Тож… заради кого, чи чого здійснюється це «маски-шоу»?  Школярі від нього точно розумнішими не стануть!

Напрошується логічний висновок, що уся ця так звана перевірка знань є всього-навсього бізнесовим чи освітньо-політичним проектом уряду, така собі планована акція відмивання коштів простих громадян.

Марина Штефуца.

 

 

Бізнес на жалості

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Бізнес на жалості

Милостиня… Давати чи не давати, коли до тебе тягнеться рука жебрака? Деколи і в тебе в кишені вітер гуляє, та все ж даси гроші обідраному зустрічному з жалісливими очима. Чомусь кожного разу спадають на думку слова з Біблії: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть…»

Старцювання – бізнес чи засіб виживаня?

У той час, коли одні просто «лізуть із жиру» від надміру коштів, інші знаходяться на межі… Мізерні зарплати, пенсії, дорогі ліки, космічні ціни на операції, якщо не дай Бог хтось із родини серйозно занедужав… Тож як вижити, щоб не поринути на соціальне дно?  Хтось їде на заробітки за кордон, а хтось просто виходить на вулицю із простягнутою рукою… І часто ці люди не просто лінькуваті «бездарі», а ті, хто втратив надію… Зізнаюся, серед жебраків я зустрічала справді талановитих особистостей, самородків із народу, які «душею» грають на народних інструментах, дзвінкоголосо співають, імпровізують віршами, але не мають місця під сонцем у вирі жорстоких буднів…

Взагалі, жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. На жаль, сьогодні воно процвітає. Світ прохачів не такий, як здається на перший погляд. Під його іноді занадто неприхованим брудом нерідко ховається справжня заможність. Між тихими, на перший погляд немічними літніми людьми, які просять на крихту хліба, весь час відбувається жорстка конкуренція, а іноді й криваві сутички. У царині жебрацтва весь час удосконалюються старі та з’являються нові методи й технології виманювання у довірливих громадян грошей. Багато жебраків, що працюють поодинці, не витримують конкуренції, і їм доводиться залишати справу. Звичайно, така прибуткова справа як жебрацтво не може існувати без своїх покровителів – „сильних світу цього”.

Тож чи дійсно серед злиденних не залишилося тих, хто насправді потребує допомоги? Кому вигідно, щоб жебрацтво продовжувало існувати?

Діти-жебраки

Останнім часом засоби масової інформації все частіше повторюють і попереджають: жебрацтво стало не просто соціальним явищем. Це «повноцінна» професія зі стабільним окладом, обідньою перервою, вихідними, своєю ієрархією і просуванням службовою драбиною. Про прохачів та їхню мафію існує безліч історій та легенд.

Багато хто з нас не раз звертав увагу на молодих жінок, які сидять на тротуарах із малолітніми дітьми на руках і нарікають на свою долю. Немовлята, що їх і в спеку, і в холод «матері» виносять на вулицю жебракувати, у кожного викликають співчуття. Але чомусь діти увесь час мовчать і сплять . Дивно, правда? Справа в тому, що щоб дитина не заважала «роботі», її підпоюють снодійним або алкоголем.

Прохачів шкільного віку теж вистачає в місті над Тисою. Дехто із них не знає ні читати, ні писати, але вміє порахувати зароблені гривні. Хоча, зазвичай, увечері «виручку» відбирають батьки, а малюки залишаються ні з чим. Трапляється й таке, що горе-матусі пропивають гроші, а дитину відправляють спати голодною… Для них збирання милостині – бізнес, а дитина – тільки інструмент «збагачення». На жаль, маленькі прохачі за цим нелегким і брутальним заняттям втрачають найдорожчі роки дитинства, вчаться не просто обманювати перехожих, а виживати… і на вулиці, і в родині…

Інтернет-лохотрон

З розвитком телекомунікації став популярним ще один вид видурювання грошей – віртуальне жебракування. Під виглядом хворих дітей, «ділки» навіть у мережі  умудряються видурити чималу суму від довірливих користувачів Інтернету.

Наївно думати, ніби жертвами шахраїв стають тільки малограмотні люди. Серед тих, хто попався на приманку лохотронщиків, все частіше виявляються освічені і навіть інтелігентні люди. Це пов’язано з тим, що навіть юридичної підкованості часто буває недостатньо для того, щоб убезпечити себе і свої гроші, адже кожного дня з’являються нові способи з відбирання грошей у чесних, але дуже довірливих громадян. Ну хто не пошкодує немічну дитину з трубками в грудях і не відправить на рахунок бодай копійчину. Та, на жаль, часто шахраї використовують світлини зовсім незнайомих людей, які знаходять на офіційних благодійних фондах, а під ними пишуть власні зворушливі тексти, вигадують власні історії і вписують свої ж банківські реквізити…
Потім цю інформацію розповсюджують на сайтах гуманітарної допомоги, в соціальних мережах, на різних форумах… Прикро, та зазвичай ті, хто справді потребує фінансової підтримки страждає із-за подібних аферистів…

До речі…

Заробітки жебраків практично в чотири рази вищі за середню зарплату. Так, при 8-годинному «робочому дні» за місяць можна випросити до 10 тисяч гривень, тоді як середня заробітна плата в державі становить усього 2,700 грн.

І все ж, чи варто атрофувати почуття, природно закладені в нашій підсвідомості, вважаючи кожного, хто просить гроші шахраєм? Гадаю, що ні… ізгоями суспільства не народжуються, такими робить декого з нас саме життя…  

Марина Штефуца.

 

Найбільша штучна водойма на Закарпатті потопає у смітті

Найбільша штучна водойма на Закарпатті потопає у смітті 

Вільшанське водосховище тоне в сміттіВільшанське водосховище заполонив пластик. Весь непотріб, який кидають люди в Тереблю,  збирається у водоймі, саме через це Теребле-Ріцька гідроелектростанція  втрачає потужності.

Вільшанське водосховище – штучна водойма, якій уже понад півстоліття. Створили  закарпатське море в часи будівництва Теребле-Ріцької ГЕС. Цей гідротехнічний об’єкт  народився завдяки унікальним природним умовам району: дві річки Теребля і Ріка розташовані майже паралельно, але на різних за висотою рівнях. Відтак, цю природну особливість використали, аби отримувати енергію.

Як зазначив директор ГЕС Олег Ігнатко, протяжність водосховища – 163 га, довжина 5 км. 500 м, ширина – майже 700 м, запас води – 18 млн. куб. метрів при максимальному розливі. Наразі запас води складає орієнтовно 18 млн. кубометрів. Потужність станції – 27 мегават.  На об’єкті встановлено три гідранти, по 9 мегават кожен. Дамба, висотою 45 та довжиною майже 300 метрів утримує тисячі тонн води. Та окрім води, бетонна гребля затримує і цілі купи сміття.

-На жаль, у селі немає жодного офіційного сміттєзвалища, тож краяни скидають побутові відходи або на узбережжя, або прямо у річку. В результаті, рівень води піднімається і сміття опиняється прямо у водосховищі, – зауважив Олег Іванович.

Наскільки негативно засмічення пластиком може позначитись на роботі  гідроелектростанції, говорити не доводиться. Адже сміття, окрім того, що захаращує дно водосховища, забиває і решітку водоприймача, через яку вода потрапляє на гідроагрегати, відтак втрачаються потужності станції. Збирають сміття з решітки за допомогою спеціальної машини. Для того, аби очистити штучне озеро від непотребу,  доводиться і залучати фірми-підрядники, власними силами зібрати все сміття не вдається. За останні три  роки, каже начальник Теребле-Ріцької ГЕС звідси вивезли більше 10 тисяч мішків з пластиком. Як правило, велику кількість сміття приносить течія під час підняття рівня води. Щороку збирати пластик – не вихід з ситуації. Для того, аби проблему вирішити раз і назавжди,  до питання потрібно підійти більш глобально: по- перше, проводити відповідну роботу з населенням, по-друге,  вирішити проблему з утилізацією сміття в гірських районах Закарпаття. Окрім того, що Вільшанське водосховище  має стратегічне значення,  найбільше штучне озеро краю  приваблює багатьох  туристів. Та сміття, яке тут збирається,  не надто тішить око мандрівників. Тож якщо ситуація найближчим часом не  зміниться, закарпатське море ризикує перетворитись на пластикову водойму.

 

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий»,

або повітряні корита Нижнього Бистрого

переправаСело Нижній Бистрий може похвалитися тим, що воно – одне з найдовших у краї: тільки берегами Ріки розтягнулося кілометрів на 8, та й по потічку Широкий полізло вгору десь на 12.  А ще тут є кам’яна церква, яку почали зводити в 1812-му, єдина в світі ГЕС, що використовує потенціал одразу двох річок, , діючий водяний млин, а головне – чудові краєвиди, які найбільше приваблюють туристів. Але у час технічного прогресу найбільший екстрим у гостей населеного пункту викладає саме «адреналінова» переправа.

Гірська Ріка ділить Нижній Бистрий на дві частини, щоб не долати кілометри до найближчого мосту, місцеві жителі розв’язали проблему — звели три повітряні переправи. Одну з них, що на початку села, добре видно з траси. Натягнутий через річку товстелезний трос у тримують два металеві стояки. Посередині, ледь не над самісінькою водою, на металевому ланцюгу висить велика дошка. До переправи поспішає чоловік. Він сідає на дошку, береться за металевий трос і, перебираючи руками, переправляється через ріку.

(більше…)