Чому занепадає легка промисловість Хуста?
Колись Хуст був лідером з виробництва капелюхів, на міських підприємствах шили високоякісні сорочки, спортивні костюми, взуття… Та це було колись…
За останні два десятиліття легка промисловість пройшла шлях від галузі-лідера до галузі-аутсайдера. Сотні краян втратили робочі місця, дешевий китайський імпорт витіснив вітчизняний товар. Пояснення просте – у державі немає власної сировини для легковиків, а придбання її із-за кордону суттєво впливає на собівартість, тож готова продукція стає неконкурентоспроможною…
Український Китай
З приводу того, що наші ринки масово заполонили товари китайського виробництва, можу сказати лише одне, що найчастіше ця продукція виготовляється аферистами. І вони існують, як у нас, так і там. У Китаї щодня виготовляються десятки тисяч одиниць товарів народного вжитку, які згодом із-за низької якості не проходять сертифікацію, і до продажу на території власної держави не допускаються.
Але, як тільки наші горе–«бізнесмени» потрапляють у «піднебесну», то відразу очі у них розбігаються, дивлячись на «дешевий» в усіх відношеннях крам. Щоб збагатитися на рівному місці, практично нічого робити не потрібно, лише знайти і скупити всю цю продукцію дешевше, завантажити в літак і привезти додому. А то, що у фарбниках дитячого одягу, іграшок може міститися свинець або інші отруйні речовини, дану категорію «бізнесменів» ніскільки не хвилює. Їх цікавить лише одне – прибуток.
Тож… низькоякісний китайський ширвжиток – це питання не до китайської промисловості, а скоріш до нашого «жлоба»…
Інше питання, чому китайські прикордонники і митники вільно пропускають весь цей низькоякісний, одноразовий непотріб через кордон? Все дуже просто. Згідно зі своїми митними правилами, китайці зобов’язані ритися в валізах і перевіряти товар – що ж везуть до себе на батьківщину наші бізнесмени. У сумках дуже багато дрібничок сумнівної якості? Ну і нехай. Головне, щоб не було зброї і наркотиків. Цього немає? І добре…
Секонд-хенд наступає…
Найбільший ворог вітчизняного товаровиробника – так званий «Одяг з Європи», або як кажуть в народі «беушка». Наразі у нас чимало не те що крамниць, а цілих ТЦ, де можна придбати поношену одежу кілограмами.
Зазвичай одяг з “других рук” купують реалізатори у гуртовиків 100-кілограмовими пакунками. Ціна одного пакунка, привезеного із Західної Європи, варіюється від 100 до 150 доларів. Купівля, хоча і нагадує придбання “кота в мішку”, але тільки зовні. Кінцевим реалізаторам прекрасно відомо, що в кожному пакунку приблизно однакове співвідношення ганчірок по 5 грн., футболок по 20 грн., а кілограмів 10 відводиться на речі, які в магазині коштували не менше 100 умовних одиниць. Ясна річ, що на ще цілком респектабельній шкіряній куртці одного з провідних європейських брендів може бути пляма від фарби або дірка, але може і не бути. Тоді такий товар сміливо можна пропонувати за 300 грн. і дорожче.
Однак… наші краяни вже давно в змозі “задовольнити” попит на СХ за рахунок власних ресурсів. Зверніть увагу на склади старого, але ще цілком ошатного одягу, який можна виявити в шафах, комірчинах, на горищі… Там десятки футболок і сорочок, джинсів і плащів, а також шуб із натурального хутра. У кращому разі десята частина цього гардеробу задіяна на “садово-городніх” роботах, решта роками висить в очікуванні вольового рішення про відправку на смітник. Невже в наших серцях так глибоко сидить шанобливе ставлення до речей?
У багатій Європі гардероби оновлюють у три рази частіше, ніж у нас, що, власне, і є джерелом постійного поповнення прилавків “секонд-хенду”, але і там поношений одяг не викидають, а здають у спеціальні пункти прийому, найчастіше безкоштовно. Чому ж європейський досвід не знайшов застосування у нас? Та усе тому, що корупція у всіляких дозвільних органах і складна система оподаткування зробили внутрішньоукраїнський секонд-хенд нецікавим для наших підприємців, тоді як імпортний б/в одяг значно простіше завозити за “сірими” схемами або під виглядом гуманітарної допомоги. Спроби відродити щось за типом комісійних магазинів, поки що проблематичні.
А як бути пенсіонерам?
На жаль, сьогодні “секонд-хенд” – майже єдина можливість одягнутися для малозабезпечених краян. Звичайно, вже років п’ять поспіль влада намагається ліквідувати «беушки», та марно. Гадаю, чиновникам потрібно шукати інші шляхи для підтримки легкої промисловості в Україні, бо коли безробітний фахівець або пенсіонер з пенсією вдвічі нижчою за прожитковий мінімум йде в секонд-хенд – це не свобода вибору, а вимушена необхідність. Можливо, зростання зарплат і пенсій, підвищення забезпеченості якомога більшої кількості наших краян, зміцнення середнього класу з часом самі по собі ліквідують потребу секонд-хендів.
Марина Алдон.
Залишити коментар