Про світанок свободи Хуста можна дізнатись у краєзнавчому музеї

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Про світанок свободи Хуста можна дізнатись у краєзнавчому музеї

У музеї експонується виставка, присвячена подіям Карпатської України та Карпатській Січі. Ціла музейна кімната заповнена експонатами 75-літньої давнини. Виставка працює вже другий рік, однак цими днями її було поповнено новими цікавими матеріалами.

Свідки історії розкривають нам таємні досі сторінки тогочасного життя міста над Тисою. Чимало речей часів Карпатської України зберігається і в фондосховищі. Є тут і щоденники скаутів, і друковані видання 1939 року, і форма воїна Карпатської Січі, і поштові марки, і конверти, й багато іншого. Одним з найцінніших експонатів вважається прапор Карпатоукраїнської держави, який прикрашав будинок Сойму під час героїчних, та в той же час і сумнозвісних подій.

На виставці представлено світлин державних та громадських діячів, книжки, газети, афіші театру «Нова сцена».

-Переважну більшість  експонатів передали до музею самі хустяни – очевидці тих подій. У нас є також багато документів про Августина Волошина. – зазначив старший науковий співробітник Хустського краєзнавчого музею Борис Прокопів. – У виставковій залі представлені й побутові предмети, якими користувалися тодішні урядовці.

Крім того, у одному з приміщень картинної  галереї працює тематична виставка, на якій представлено роботи чотирьох львівських художників, які відобразили власне бачення Карпатоукраїнських подій.

Іза плете великодні кошики на всю країну

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Іза плете великодні кошики на всю країну

Село Іза на Хустщині – єдине в Україні спеціалізується на плетінні великодніх кошиків. Місцеві жителі самі вирощують лозу для своїх виробів, створюють із неї ексклюзивні речі. Лозоплетіння – головний спосіб заробітку в Ізі.

Уздовж центральної вулиці майже біля кожної хати справжня виставка найнеординарніших  виробів. Чого тут тільки не побачиш — столи, стільці, крісла-гойдалки, шафи, полички, тумбочки, скрині для білизни, будиночки для тварин, абажури, вази, хлібниці, таці, тарілки, підставки, обплетені бутлі й пляшки. Туристи з усієї області приїжджають сюди на сувенірами. Діти просять від батьків придбати їм плетених коників, качечок і журавликів, навіть… чималого тракторця, велосипед чи сани. Дорослі ж «отоварюються» речами, які можуть згодитись у господарстві, бо ж самих тільки кошиків ізяни виплітають більше двох сотень видів.

Плетена хата

Справді багата фантазія у мешканців села, яке ще йменують павучиним, бо трудяться, плетуть ізяни цілорічно, мов павуки, звісно, у доброму сенсі слова. Та й вчаться мистецтву лозоплетіння тут із дитинства.

Найбільше вражають елементи декору ізян та плетені. Цікавим є й посуд із лози, підставки для квітів. Загалом, складається враження, що ізянам не треба купувати в дім абсолютно нічого – вони все можуть зробити своїми руками, з тоненьких вербових гілок. Хто його знає, може, через кілька років тут плестимуть навіть будинки.

Родинна справа

В Ізі лозоплетінням займаються сотні років. Володіє ремеслом уже не одне покоління селян. Ніколи перед мешканцями невеликого населеного пункту не виникало питання, чим засадити землю. Саме вербу, а не кукурудзу, помідори чи картоплю  вирощують тут  на ділянках.

-Старожителі з вуст в уста переповідають бувальщину, – розповідає майстер лозоплетіння, директор Ізянського будинку культури  Віра Вучкан. – Жив колись на цих землях дуже бідний чоловік на ім’я Іван Кашко. Пішов він одного разу на річку, нарубав лози і виплів кошик із неочищеного пруття. Продав його на ринку, а згодом спробував очистити гілки і зробив кращий кошик для грибів. Потім виготовив підставку для бутлів — із двома ручками. Навчив того ремесла і двох своїх синів. Відтак люди почали ще більше фантазувати, вигадувати візерунки. Все більше кошиків продавали, збагачувалися. І так вже завелося в Ізі, що не знати тут плести кошики – ганьба.

Зі слів Віри Михайлівни, є в селі справжні віртуози лозоплетіння, метри ремесла. Одним з таких можна назвати 85-річного Михайла Кашківа. Де він тільки не побував зі своїми диво-витворами! Ще за радянських часів його роботи виставлялись в московському ВДНГ. Тоді ізянина було нагороджено золотою медаллю, яку він з гордістю показує онукам і сьогодні. Ще одним професіоналом, яким гордиться село, є  Василь Чохняй – учасник Міжнародної виставки лозоплетіння, що проходила кілька років тому в Польщі. Наш земляк виплів із лози рибу в людський зріст, за що його було нагороджено грамотою ІІІ ступеня та грошовою винагородою, розміром 500 доларів.

Сама ж В. М. Вучкан не є корінною ізянкою – народилась у Тячівському районі, та як тільки переїхала на Хустщину, зразу ж уподобала народне ремесло плетіння кошиків. До речі, її чоловік, вінничанин, теж навчився плести і зараз виготовляє із лози декоративні склянки для квітів.

Великодні кошики

Головна «спеціалізація» ізян – великодні кошики, які добре реалізовуються на ринках усієї України.  Дехто навіть умудряється везти лозові вироби в Росію, Білорусь, європейські країни.

Сьогодні ізяни не просто плетуть кошики, вони перетворюють кожен виріб  на дизайнерську авторську річ – декорують мереживом, тканиною та квітами. Щороку майстри експериментують із формою, поєднанням різних видів лози. Неординарно виглядає на кошику вишивана «спідничка» з тканини, яку майстрині доповнюють пасхальною серветкою, вишитою хрестиком.

-Під час роботи в Ізі заведено співати. – ділиться Віра Вучкан. – однією з найрозповсюдженіших пісень є:

Ой плету кошарину,  вінок заплітаю,

 Та я собі за миленьким  кожен час гадаю.

 Тепер плетуть кошарини, давно плели коші,

 Та все люди говорили,  що є з руща гроші.

Сама Віра Михайлівна вже виплела більше тисячі корзин, вона дає для молоді та гостей села майстер-класи з лозоплетіння, охоче ділиться таємницями ремесла.

На жаль, у цьому році ціна пасхального кошика дуже низька (приблизно 25 гривень), тому в Хусті на центральному ринку купити «кошарку» проблематично. Ізяни воліють перечекати економічну кризу, ніж віддавати плоди своєї праці за безцінь. Але в самому селі можна легко придбати будь-яку плетену ексклюзивну та потрібну в господарстві річ.

Марина Алдон.

 

У Хусті, в єдиній в Україні спецшколі для дітей з мистецьким нахилом, навчають майбутніх акторів

гра з лялькою

27 березня – Міжнародний день театру

У Хусті, в єдиній в Україні спецшколі для дітей з мистецьким нахилом, навчають майбутніх акторів

Хустська СШ І-ІІІ ст. №6 (директор Іннеса Чернянчук) є справжньою кузнею творчих кадрів. Не дарма в народі цю альма-матер називають школою-комплекс або ЗОШ з естетичним вихованням. Загальноосвітній навчальний заклад об’єднаний зі школою мистецтв є маленьким університетом акторської майстерності для дітлахів. Крім того, тут вчаться й художники, хореографи, вокалісти та віртуози гри на різних музичних інструментах. Але мова сьогодні піде саме про юних театралів та їхніх наставників.

Побавитись із ляльками люблять усі

Самодіяльний зразковий дитячий ляльковий театр було створено на базі театрального відділу Хустської школи мистецтв у 1993 році. Першим його керівником Сергій Гержик. Сьогодні колектив очолює Людмила Сміх.

-Ми вчимо вихованців акторської майстерності у формі гри. Навіть маленькі першокласники дуже стараються зіграти свої лялькові ролі, – розповідає Людмила Євгеніївна. – Заняття практикуємо спочатку у формі гри, поступово нарощуючи складність. Відрадно, що відділення непогано забезпечене ляльками. Переважно виготовлені вони руками вчителів та самих діток, хоча певну кількість ляльок та аудіотехніку було придбано за кошти Хустської міської ради.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ляльковий театр бере активну участь у всіх міських, районних, обласних, святах, оглядах, конкурсах. Колектив неодноразово був учасником і переможцем обласного конкурсу театрального мистецтва „Юні зірки Мельпомени”, обласного конкурсу українського художнього слова ім. Івана Ірлявського та обласного театрального фестивалю-конкурсу ім. Всеволода Майданного.

Кращими маленькими акторами на сьогодні є Олександр Волос, Ірина Якубець, Вікторія Альбрехт, Валерій Вайдулич, Сергій Волошин, Віталія Лойка, Дарина Палій, Андрій Романюк, Яна Турчинова (переможці конкурсу «Юні зірки Мельпомени» у Берегові). Хоча всі наші вихованці дуже старанні, дисципліновані та обдаровані.

Серед останніх зіграних вистав «Як Юрко-легінь із нечистою силою боровся» у обробці Сергія Гержика, «Маруся Чурай» Ліни Костенко,  „ Новорічний колобок” М. Карасьова,„Курочка ряба на новий лад”Н. Шейка–Медведєва та інші. В основному, крім конкурсів та фестивалів, учасники лялькового театру виступають перед вихованцями дитячих садків, учнями підготовчих груп загальноосвітніх шкіл, на різних міських урочистостях.

У театрі грають навіть вчителі-предметники

Хустська СШ І-ІІІ ст. №6 – одна з небагатьох у області, де навіть педагоги, що ведуть загальноосвітні дисципліни широко долучаються до мистецтва. Зокрема, в освітній установі вже чотири роки працює «доросла» театральна трупа.

-Поки що наш колектив не має назви, адже всі трудимось на добровільних засадах і абсолютно безкоштовно, – наголошує керівник трупи і викладач театрального відділу школи Юлія Рєпіна. – Але вже маємо непогані творчі здобутки і торік посіли друге місце на обласному фестивалі ім. Всеволода Майданного за «Кайдашеву сімю» Івана Нечуя-Левицького. В репертуарі у нас також вистави «За двома зайцями» та «По ревізії» Марка Кропивницького.

Приємно, що серед учасників колективу вчителі різних відділів, навіть педагоги початкової ланки, багато молодих освітян. Зокрема, Вікторія Якобчук, Артур Маслей, Ярослав Стойка, Тетяна Дуда, Неля Деяк, Марина Білинець та інші.

Не дарма кажуть, що театр – це така кафедра, з якої можна сказати світу багато добра, це  унікальна можливість спробувати себе в ролі творця. Бо ж постановник, режисер, актор може самотужки створити власну матерію світобачення. Саме театральне мистецтво, на мою думку, є найглибшим у своїй першооснові. Навіть кіно є тільки відображенням реальності, а театр – це сама реальність.

Зі школяра – в артисти

Спешкола дає всебічний творчий розвиток учням, бо поруч із обов’язковими дисциплінами вони вивчають мистецькі предмети. У стінах освітньої установи формується не просто обдароване покоління молоді, але й майбутні артисти.

-Крім базових знань наші вихованці вивчають майстерність актора, гру з лялькою, сценічну мову, хор, ритміку (хореографію), історію мистецтв та багато інших цікавих предметів. – ділиться завідувач театрального відділення школи мистецтв Наталія Гержик. – Тому не дивно, що більшість випускників легко стають студентами вишів відповідного профілю. Крім акторів серед колишніх наших учнів багато телеведучих, журналістів, режисерів.

Отриманий досвід у стінах школи  – безцінний, і стає в пригоді не лише під час вистав. Навчаючись театрального ремесла, учні розвивають у собі чуйність, вміння імпровізувати, взаємодіяти і жити в команді, знаходити нестандартні та ефективні рішення за будь-яких обставин. Вони стають більш уважними та впевненими у собі, починають дослуховуватись до співрозмовника, творчо мислити,  опановувати інформацію, сміливо висловлювати думки, ідеї, жити й творити нестандартно. Захоплюючі ігри й тепла атмосфера роблять нелегкий шлях розвитку й вдосконалення цікавим і приємним.  Ми не ставимо собі за мету виховання абсолютно з кожного учня професійного актора, а лише підхоплюємо краще в дитині і допомагаємо їй стати яскравою, мислячою, впевненою в собі особистістю.

Наше основне бажання і завдання – розкрити і примножити творчий, креативний, індивідуальний талант у кожному учневі. А те, що більшість колишніх вихованців продовжують фахове навчання у мистецьких ВУЗах – тільки радує.

Марина Алдон.