Стихійна торгівля в Хусті непереможна?
Несанкціонована торгівля у місті над Тисою є однією з болючих багаторічних проблем. На жаль, мало хто з краян замислюється над тим, яку несуть небезпеку харчі, придбані з бруківки…
Вулиця Рєпіна в Хусті здається продовженням міського ринку. Тільки продукти реалізовуються тут не з прилавків… Два поспіль міські голови боролися з вуличною стихійною торгівлею, та марно. Досі овочі та фрукти продаються в умовах антисанітарії. Що за дивний менталітет у наших людей, купувати товари сумнівної якості? Невже краяни не бояться, що можуть «підхопити» кишкову інфекцію? Де у бабусь сертифікати на якість продукції? А скільки хустян ставали жертвами обману недобросовісних перекупщиків? Скількох ввели у оману самі власники молочних товарів? Певно, кожній господині знайомий смак кислого сиру (творогу), який небезпечно вживати, молока, що не кип’ятиться, сметани з грудками борошна… Продавці працюють з грубим порушенням санітарно-гігієнічних правил (без санітарного огляду, особових медичних книжок, із порушенням температурного режиму при зберіганні товарів тощо). Про яку гігієну можна говорити! І пил, і вода з калюжі, і вихлопні гази – усе на цих продуктах.
Часто реалізатори запевняють, що корова у них не хворіє і дає дуже добре молоко, риба свіжа. Але ж це ніким не доведено… Сьогодні тварина здорова, а завтра може занедужати, бути небезпечною для людей. А якість продуктів ніхто не перевіряє, оскільки харчі продаються прямо з брудної землі.
Звичайно, не всі продавці вдаються до обману, але вони могли б хоча б збувати свій крам у спеціально облаштованих безпечних місцях, адже торгових павільйонів у Хусті достатньо.
Стихійна торгівля — взагалі величезна проблема і для міста, і для підприємців, які працюють на ринку офіційно. Адже вони сплачують податки, внески до пенсійного фонду, оренду, комунальні послуги. Вуличні ж продавці ж не платять ні за що, тож гіпотетично мали б зменшувати ціну. Але й цього не роблять. Ще один фактор, стихійні реаліатори продуктів часто користуються неточними вагами (електронні мало в кого є) і нерідко обманюють покупців. А у випадку збуту неякісного товару, претензій до них ніхто не може пред’явити…. Бо вони торгують сьогодні тут, а завтра там… тож, шукай вітру в полі!
Як зазначив заступник міського голови, голова адміністративної комісії Хустської міської ради Микола Аннишинець, лише особами уповноваженими виконавчим комітетом міської ради на складання адмінпротоколів за друге півріччя минулого року складено 130 протоколів щодо несанкціонованої торгівлі на тротуарах та вулицях міста. Такі дії, зі слів пана Миколи, призводять до ускладнення умов руху пішоходів та транспорту та вважаються порушенням правил благоустрою Хуста. Щоправда, зі 130 порушників тільки семеро виявились хустянами, інші 123 – мешканцями сіл Хустського, Іршавського, Виноградівського та інших сусідніх районів. Тож документи щодо їхньої підпільної діяльності було направлено на розгляд адмінкомісій за фактичним місцем проживання.
Ситуацію прокоментував і начальник Хустського РВ УМВС України в Закарпатській області, полковник Василь Турдай.
-Правоохоронцями протягом цього року було складено 13 протоколів про адміністративні правопорушення, а саме – торгівлю у невідведених для цього місцях, – наголосив головний міліціянт міста над Тисою. – Як людина, я можу зрозуміти тих літніх бабусь, які виходять на так звану «роботу», щоб збути те, що вирости своїми руками – розсаду, овочі, фрукти, молочну продукцію. З мізерної пенсії вони намагаються вижити. Їм далеко не «по-кишені» оплачувати ще й місця на ринку, тож вони намагаються прилаштуватися для збуту товару там, де не треба платити. Хоча, з іншого боку, наша служба вимушена боротися з побідним явищем, адже офіційно торгівля дозволена тільки на території ринків.
-Я живу на мінімальну пенсію, діти давно виросли і живуть в інших областях України. Нам з чоловіком далеко не солодко. Тримаємо вдома свині та корову, продаємо розсаду, овочі, сир. Бо ж треба платити за послуги, купувати ліки та цукор, зерно, борошно худобині, – запевняє 65-річна хустянка Марія Шманьо. – Орендувати місце на ринку мені не вигідно, бо торгую далеко не кожен день, а для таких, як я «туристів» у павільйонах є тільки задні ряди, де покупців мало. Хороші «точки» вже давно зайняли перекупщики. На вулиці ж більша вірогідність хоч щось збути – кожен другий перехожий підійде, спитає ціну, а кожен четвертий – купить, тай якусь копійчину можна зекономити. А жінкам із сіл потрібно ще й за транспорт заплатити! Моя продукція екологічно чиста, бо хімію не застосовую, а те, що продаю із землі – не біда, молоко в закритій пляшці, а яблучка можна помити.
Так чи інакше, та несанкціонована торгівля процвітає… Втім, не було б попиту – не було б і пропозиції. Отже, виходить, що в проблемі винні ми самі, бо якби не купували продуктів на вулиці, то ніхто б їх там не продавав.
Марина Алдон,
