«Однорукі бандити» безрукими не стають…

41315476_131740_1

«Однорукі бандити» безрукими не стають…

За заборону грального бізнесу виступають чимало депутатів, політиків, громадських діячів, але найбільше прагнуть його прикриття родини тих, хто вже став жертвою «одноруких бандитів» близькі тих людей, котрі потрапили у залежність від автоматів і виносять із дому останню копійчину, щоб випробувати долю. В окремих зарубіжних країнах ігроманія вважається серйозною недугою, і таких хворих лікують. Однак ліпше боротися не з наслідками, а з причинами біди. За порядком у сфері грального бізнесу покликані стежити органи влади та податкові й правоохоронні структури. Але вони, на жаль, часто самі прикривають подібні заклади…

Гральний бізнес – прибуткова справа

Про підпільні гральні зали знають чи не всі хустяни, навіть такі, хто ніколи не буває у них.

Багато хто вважає, що якщо гральний бізнес заборонять, державний та місцевий бюджети значно схуднуть. Адже лише ліцензія на право займатися підприємництвом цій у сфері коштує 150 тисяч євро. Загнати такий бізнес у тінь? Чи краще вимагати від власників гральних закладів жорсткого дотримання вимог, які встановив? Цими вимогами, зокрема, забороняється встановлювати гральні автомати у приміщеннях закладів охорони здоров’я, житлових будинках, підземних переходах, пересувних малих архітектурних формах. Жорстко заборонено пускати у зали гральних автоматів неповнолітніх. Та хто дотримується цих умов? Як правило, офіційної ліцензії більшість закладів «дозвілля» не мають, а прилаштовують свої «цяцьки» так, щоб навіть «комар носа не приточив». Вони або «ховаються» під виглядом кафетеріїв, або працюють без жодних вивісок у зачиненому режимі, куди впускаються тільки «свої», тобто перевірені і часто залежні від гри люди.

А власники «піднімаються» на таких автоматах непогано: за даними поінформованих джерел, виклавши за автомат 4-10 тисяч доларів, власник щомісяця «відбиває» по 700-1500 (в залежності від місця розташування апарата) «зелених».

Рейди по гральних «точках» тривають

За результатами проведення обшуків, що проведених нещодавно в Хусті, слідчими було виявлено та вилучено 14 ігрових апаратів, 9 комп’ютерних системних блоків, 12 ключів, (у т.ч. 2 магнітні) для запуску ігрових апаратів та інше електронне обладнання, призначене для здійснення грального бізнесу.

Наразі з питання вилучення обладнання та апаратів призначені експертизи, вживаються заходи до встановлення організаторів та кола осіб, яким здійснювалось зайняття гральним бізнесом. Передувало такому рішучому крокові виявлення в середині лютого працівниками оперативних підрозділів УМВС України в області, в одному з торгівельних закладів міста над Тисою факту заняття гральним бізнесом. Відтак, СВ Хустського МВ УМВС України в області відомості про це внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 203-2 ч. 1 КК України.

Хустською міжрайонною прокуратурою хід кримінального провадження взято на контроль, а процесуальними керівниками надано вказівки слідчим та оперативним підрозділам щодо проведення рядку слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили дане кримінальне правопорушення та з’ясування усіх обставин його вчинення.

Водночас, зважаючи на те, що протидія зайняттю гральним бізнесом є одним з пріоритетних напрямків у боротьбі зі злочинністю – процесуальними прокурорами Хустської міжрайонної прокуратури, із врахуванням раніше отриманих доказів,  надано додаткові доручення  оперативними підрозділам Хустського МВ УМВС України в області щодо встановлення осіб, причетних  до вчинення зазначеного кримінального правопорушення.

Отримані дані, стали підставою для звернення безпосередньо процесуального прокурора міжрайонної прокуратури в порядку ст. 36 КПК України до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуків декількох приміщень, розташованих на території Хустського району у яких може здійснюватись діяльність, пов’язана із гральним бізнесом. Усі подання слідчим-суддею були задоволені і процесуальним прокурором надано доручення слідчим провести ці обшуки.

Між іншим…

Усі гральні салони та інші місця азартних ігор облаштовані так, щоб людина могла заховатися від проблем, відключити мозок. Тут і закличний червоний колір, і притлумлене світло, і мигтіння автоматів. Не важливо, як виглядають приманливі «цяцьки» для дорослих і як вони називаються. Це може бути навіть комп’ютер чи голограма, головне, щоб перед очима крутилося, блищало, дзвеніло. Іде експлуатація людської жаги на отримання «халяви». Тут торгують надіями. І ця торгівля надіями процвітає…

Найцікавіше, що точної кількості “одноруких бандитів” в Хусті, виявляється, не знають навіть контролюючі органи… Та часто подібним підприємництвом заправляють іногородні фірми – київські, донецькі, харківські тощо, хоча на їхніх ліцензіях «трудяться» і хустські підприємці. Скільки людей щодня стають жертвами одноруких бантиків – теж невідомо, проте, як йдеться у відомому анекдоті, виграти у грального автомата можна лише в одному випадку – якщо ти його власник…

Марина Алдон

Чому занепадає легка промисловість Хуста?

5456938_large

Чому занепадає легка промисловість Хуста?

Колись Хуст був лідером з виробництва капелюхів, на міських підприємствах шили високоякісні сорочки, спортивні костюми, взуття… Та це було колись…

За останні два десятиліття легка промисловість пройшла шлях від галузі-лідера до галузі-аутсайдера. Сотні краян втратили робочі місця, дешевий китайський імпорт витіснив вітчизняний товар.  Пояснення просте – у державі немає власної сировини для легковиків, а придбання її із-за кордону суттєво впливає на собівартість, тож готова продукція стає неконкурентоспроможною…

Український Китай

З приводу того, що наші ринки масово заполонили товари китайського виробництва, можу сказати лише одне, що найчастіше ця продукція виготовляється аферистами. І вони  існують, як у нас, так і там. У Китаї щодня виготовляються десятки тисяч одиниць товарів народного вжитку, які згодом із-за низької якості не проходять сертифікацію, і до продажу на території власної держави не допускаються.

Але, як тільки наші горе–«бізнесмени» потрапляють у «піднебесну», то відразу очі у них розбігаються, дивлячись на «дешевий» в усіх відношеннях крам.  Щоб збагатитися на рівному місці, практично нічого робити не потрібно, лише знайти і скупити всю цю продукцію дешевше, завантажити в літак і привезти додому.  А то, що у фарбниках дитячого одягу, іграшок може міститися свинець або інші отруйні речовини, дану категорію «бізнесменів» ніскільки не хвилює. Їх цікавить лише одне – прибуток.

Тож… низькоякісний китайський ширвжиток – це питання не до китайської промисловості, а скоріш до нашого «жлоба»…

Інше питання, чому китайські прикордонники і митники вільно пропускають весь цей низькоякісний, одноразовий непотріб через кордон? Все дуже просто. Згідно зі своїми митними правилами, китайці зобов’язані ритися в валізах і перевіряти товар – що ж везуть до себе на батьківщину наші бізнесмени. У сумках дуже багато дрібничок сумнівної якості? Ну і нехай. Головне, щоб не було зброї і наркотиків. Цього немає? І добре…

Секонд-хенд наступає…

Найбільший ворог вітчизняного товаровиробника – так званий «Одяг з Європи», або як кажуть в народі «беушка». Наразі у нас чимало не те що крамниць, а цілих ТЦ, де можна придбати поношену одежу кілограмами.        

Зазвичай одяг з “других рук” купують реалізатори у гуртовиків 100-кілограмовими пакунками. Ціна одного пакунка, привезеного із Західної Європи, варіюється від 100 до 150 доларів. Купівля, хоча і нагадує придбання “кота в мішку”, але тільки зовні. Кінцевим реалізаторам прекрасно відомо, що в кожному пакунку приблизно однакове співвідношення ганчірок по 5 грн., футболок по 20 грн., а кілограмів 10 відводиться на речі, які в магазині коштували не менше 100 умовних одиниць. Ясна річ, що на ще цілком респектабельній шкіряній куртці одного з провідних європейських брендів може бути пляма від фарби або дірка, але може і не бути. Тоді такий товар сміливо можна пропонувати за 300 грн. і дорожче.

Однак… наші краяни вже давно в змозі “задовольнити” попит на СХ за рахунок власних ресурсів. Зверніть увагу на склади старого, але ще цілком ошатного одягу, який можна виявити в шафах, комірчинах, на горищі… Там десятки футболок і сорочок, джинсів і плащів, а також шуб із натурального хутра. У кращому разі десята частина цього гардеробу задіяна на “садово-городніх” роботах, решта роками висить в очікуванні вольового рішення про відправку на смітник. Невже в наших серцях так глибоко сидить шанобливе ставлення до речей?

У багатій Європі гардероби оновлюють у три рази частіше, ніж у нас, що, власне, і є джерелом постійного поповнення прилавків “секонд-хенду”, але і там поношений одяг не викидають, а здають у спеціальні пункти прийому, найчастіше безкоштовно. Чому ж європейський досвід не знайшов застосування у нас? Та усе тому, що корупція у всіляких дозвільних органах і складна система оподаткування зробили внутрішньоукраїнський секонд-хенд нецікавим для наших підприємців, тоді як імпортний б/в одяг значно простіше завозити за “сірими” схемами або під виглядом гуманітарної допомоги. Спроби відродити щось за типом комісійних магазинів, поки що проблематичні.

 1361273810

А як бути пенсіонерам?

На жаль, сьогодні  “секонд-хенд” – майже єдина можливість одягнутися для малозабезпечених краян. Звичайно, вже років п’ять поспіль влада намагається ліквідувати «беушки», та марно. Гадаю, чиновникам потрібно шукати інші шляхи для підтримки легкої промисловості в Україні, бо коли безробітний фахівець або пенсіонер з пенсією вдвічі нижчою за прожитковий мінімум йде в секонд-хенд – це не свобода вибору, а вимушена необхідність. Можливо, зростання зарплат і пенсій, підвищення забезпеченості якомога більшої кількості наших краян, зміцнення середнього класу з часом самі по собі ліквідують потребу секонд-хендів.

 

Марина Алдон.

Зарплата в конверті – вигода чи небезпека?

50092

Зарплата в конверті – вигода чи небезпека?

Питання нелегальної зайнятості, отримання зарплати «у конвертах», заборгованості з виплати заробітної плати, на жаль, все ще залишаються актуальними для Закарпаття.

Багато підприємств (особливо це стосується малого бізнесу) платять своїм працівникам дві заробітні плати: офіційну і неофіційну («у конверті»). Це вигідно роботодавцю, і працівник, ніби, не ображається, оскільки йому надається можливість заощадити на податку з доходів фізичних осіб. Тільки ось ні керівники підприємств, ні їх працівники не замислюються про ті наслідки, які можуть виникнути…

Небезпека тіньової зарплати, як і тіньової зайнятості, полягає не стільки у тому, що бюджет недоотримає кошти, не сплачуються відрахування до Пенсійного фонду, скільки в тому, що люди не матимуть змоги отримати пенсію, яка відповідає рівню їхньої реальної зарплати.

Отримання заробітної плати в «конверті» – це, перш за все, удар по пенсійних накопиченнях громадян, а відсутність запису в трудовій книжці зовсім позбавляє працівників пенсійного стажу. Адже нарахування страхових внесків на обов’язкове пенсійне страхування проводиться роботодавцем тільки виходячи з офіційної суми заробітної плати. Крім того, у разі витрат на придбання (будівництво) житла, навчання або лікування громадяни, що отримують зарплату «в конверті», не зможуть отримати кредити, або отримають зовсім інші суми, набагато скромніші.

У випадку звільнення по скороченню штатів або ж при виникненні проблеми зі здоров’ям, працівник не отримає компенсаційних виплат і оплати лікарняного листа. Вірніше, вони проводитимуться тільки з розрахунку офіційної фактичної зарплати.

Таким чином, влаштовуючись на роботу, людина повинна чітко усвідомлювати, що якщо зарплату виплачують «в конверті», це означає, що роботодавець, швидше за все, не укладе трудовий договір і вас можуть звільнити у будь-який момент, без допомоги.

У більшості випадків рішення про виплату зарплати «в конверті» приймає сам роботодавець. Але все частіше при прийомі на роботу нових співробітників їм самим пропонують визначити, яку зарплату платити – нижчу «білу» або вищу «сіру». І в абсолютній більшості випадків працівники вибирають друге. Причому якщо роботодавці не зацікавлені виводити зарплати з тіні унаслідок значного податкового навантаження на фонд заробітної плати, то для працівників відсутні вигоди унаслідок зменшення доходів. Значно втрачають у виплатах унаслідок отримання зарплат в конвертах майбутні мами, оскільки розмір допомоги з вагітності і пологів безпосередньо залежить від офіційної зарплати.

Проте, що краще – мати гроші зараз, чи думати про майбутнє через років 30… яке, до речі, може й не наступити….

– Я волію отримувати більше зараз, забезпечувати дружину і сина, ніж думати про туманне майбутнє, – каже Роман, працівник одного з приватних підприємств міста. – До речі, про пенсію…  Візьміть будь-яку банківську довгострокову депозитну програму і відкладайте собі на старість 400 гривень. Не важко порахувати, що, не враховуючи інфляцію, ви будете мати через 25-30 років на рахунку достатню суму, яка тільки за відсотками буде давати вам суму більшу, ніж державна пенсія – в два рази.

Гадаю, у всьому винні, у першу чергу, неправильні закони, які самі спонукають підприємців, та й самих підлеглих іти на тонізацію прибутків. Не було б такого шаленого податкового тиску, ніхто б не вдавався до подібних хитрощів.

Основна проблема полягає в тому, що навантаження на офіційну зарплату залишається достатньо великим. Саме тому роботодавці при можливості шукають способи уходу від сплати обов’язкових платежів з зарплатного фонду. До речі, згідно з останніми підрахунками уряду, 6 мільйонів українців з 20 млн. всіх, хто працює, отримують зарплату в конвертах.

Зрозуміло, що часто нелегальна зайнятість і нелегальна зарплата є зручними засобами «виживання» в нашій країні не тільки для роботодавця, а і для самих працівників. У кожного свої причини: для підприємців – податки, для працівників, приміром, можливість оформити субсидію на житлово-комунальні послуги, більша заробітна плата тощо. Неприємно те, що у неофіційних розмовах розумієш: і роботодавці, і перевіряючи, і самі працівники все дуже добре один про одного знають і розуміють. Працівники бояться втратити робоче місце. Роботодавці цим користуються. Незрозуміло тільки, за що і для кого ми боремося? Може, ніякої проблеми не існує? У будь-якому разі, кожен, хто погоджується працювати на нелегальних умовах, зрештою може поскаржитися, в першу чергу, на самого себе.

Марина Алдон.

Почалося масове винищення підсніжників

Фото авторське

Фото авторське

Почалося масове винищення підсніжників

Цими днями перед центральним ринком міста над Тисою та й у самому центрі Хуста з’явилися перші букети весняних квітів. Підсніжники та проліски коштують недорого – 3 гривні за букетик, але продають їх цілими корзинами.

З незапам’ятних часів ці дивовижні квіти росли на Карпатських схилах та радували наших краян. Але протягом сторіч їх так інтенсивно знищували, тож на сьогодні деякі види рослин знаходяться під загрозою зникнення. Згідно з положеннями CITES, міжнародна торгівля підсніжниками – чи то цибулинами, чи то живими, чи мертвими квітами, є незаконною без дозволу CITES. Це стосується також гібридів та іменних сортів.

Однак «мисливці поза законом» все одно рвуть рідкісні чудеса флори і несуть їх на ринки. Там букетики охоче розкуповують любителі романтики. У іншому разі тендітні бутони весняних первістків просто в’януть і реалізатори їх спокійно викидають…  Коло винищення замикається.

З року в рік у лютому-березні фахівці екологічних держінспекцій проводять рейди з метою припинення забороненої торгівлі рослинами, проте стихійність процесу повністю під контроль взяти неможливо, доки є попит на безцінний товар. Щоб посприяти збереженню рідкісних первоцвітів, радимо при виявленні факту торгівлі підсніжниками звертатись до служителів закону, обов’язок яких – стягувати штраф з браконьєрів і відбити у них бажання заробити на тому, що повинно належати майбутнім поколінням Землі.

Марина Алдон

Проблема з бродячими собаками в Хусті досі актуальна

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Проблема з бродячими собаками в Хусті досі актуальна

На жаль, є такі жінки, які зрікаються власних дітей… На жаль, є такі господарі, які викидають, як непотріб своїх собак… Де гуманізм, де вищі цінності, де проста людяність?

Але ж, якщо людина, істота думаюча, не завжди планує вагітність, то що вже говорити про бродячих тварин, які не керують природними інстинктами до розмноження? Їх ніхто не стерилізує, не дає їм протизаплідних препаратів (хоча коштує таблетка всього 12 гривень, у той час, коли знищення тваринки оцінюється у 46 гривень), тож небажаного приплоду не уникнути.

Хто допоможе бродячим собакам?

В Інтернеті зараз дуже популярним є волонтерський рух у підтримку безпритульних тварин. Молодь збирається на заздалегідь обумовленому місці, годує чотирилапих, підшуковує господарів через сайти державних чи приватних притулків… Проте у Хусті подібною доброчинністю займатись ніхто не хоче… або не може…

А, між іншим, за неофіційними даними, у місті над Тисою вештається близько трьох сотень собак-безхатченків.  До такого сусідства наші краяни ставляться по-різному: хтось вважає, що тварин варто відстрілювати або ж присипляти, а хтось – навпаки, власним коштом лікує їх, приносить їжу. Інколи мешканці багатоповерхівок складаються грошима і стерилізують собак, які живуть у дворі. Та все одно, гуманними вчинками кількох  добропорядних людей проблема не вирішується.

Чому не відповідаємо за тих, кого приручили?

Фото Васаби Она

Фото Васаби Она

Сама кілька разів була свідком того, як, м’яко кажучи, непорядні господарі, залишали на залізничному пероні старих собак, або ж навіть цуценят… Слід зазначити, що викинути собаку такий же гріх, як і образити собі подібно, бо вона – теж створіння Боже… Кожному з нас відомо чимало історій, як покинута тваринка роками може чекати господаря на  залізничній чи автобусній станції, ми плачемо, коли дивимося сюжети про «братів наших менших» у новинах чи фільми, однак багато хто все одно відверто знущається над тваринами.

Нещодавно на вулиці стала свідком того, як підліток, років 13 бив маленьку собачку ногами. На мої зауваження не реагував. Коли сказала, що викличу міліцію, тільки єхидно посміхнувся і відповів: «Ну й налякала…» Тваринку він припинив лупцювати тільки тому, що вона просто втекла від нього і сховалась у натовпі, який байдуже проходив повз нас і аж ніяк не реагував…  Напевно мав рацію англійський поет Олександр Поуп, коли стверджував, що в історії цивілізації куди більше прикладів гуманності собачої, ніж людської.

Ні притулку, ні грошей

Як же раділи хустські захисники чотирилапих, коли почули добру звістку про те, що 7 квітня минулого року в Ужгороді було підписано Меморандум з міським головами з питань регулювання чисельності безпритульних собак. Метою документу було узгодження дій приватної, громадської та владної ініціативи щодо вирішення проблеми утримання безпритульних тварин та забезпечення виконання Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Згідно Меморандуму, собак мали відловлювати гуманними способами, лікувати, стерилізувати і тільки у випадку, якщо тварина хвора або небезпечна  для суспільства, шляхом ін’єкції проводити евтаназію. У міській раді запевняли, що всі документи майже готові і земельну ділянку, на якій повинні розмістити «новий дім» для безпритульних тварин вже виділено.

Проте, як кажуть, а віз і нині там… наразі немає ні грошей, ні притулку, ні якихось планів на перспективу щодо безпритульних тварин…

Яка користь від місць тимчасового утримання тварин?

Фото Васаби Она

Фото Васаби Она

Притулки є в усьому світі ще з XVІІ сторіччя. У місцях тимчасового прихистку для тварин,долею та побутом чотирилапих опікуються працівники установи або волонтери. Фінансуються вони переважно завдяки благодійним організаціям за рахунок добровільних пожертв та спонсорів. Зазвичай такі організації добре розрекламовані та знаходять різні шляхи збору коштів для потреб безпритульних тварин. Крім того, часто притулки займаються реалізацією тварин, виготовленням та продажею кормів, наданням платних консультацій, ветеринарних послуг, проводять евтаназію недужих собак і котів, захоронення або кремацію (теж за відповідну плату). Отже, притулок не є вже таким і збитковим, як про нього звикли думати…

Крім того, якщо у родини, скажімо, немає грошей для того, щоб придбати собаку, звідти можна взяти здорову та часто навіть породисту тваринку. Інше питання – чи вона знову не опиниться на вулиці, бо ж коли людина викладе з кишені, скажімо, за вівчарку 150 доларів, то зможе і гідно поцінувати її…

 Та як би там не було, притулок все одно потрібний. Ми повинні дбати за чотирилапих друзів і вчитись від них вірності та самозреченості заради іншого. Бо ж як казав Дмитро Пастернак-Таранушенко, собака – не тільки друг людини, для декого вона ще й мати… та є у неї єдиний недолік –  вона вірить людям.

Марина Штефуца.

 

 

На Красному Полі знову буде балаган

На Красному Полі  знову буде балаган

кпНе за те січовики віддавали своє молоде життя, захищаючи територію Карпатської України, щоб на місці їхньої героїчної загибелі щороку утворювали політичні змагання представники різних політичних партій. Але, на жаль, із року в рік це святе місце перетворюється на сцену для піару не зовсім чистих совістю людей, які приходять сюди, щоб зібрати для себе електорат…

Зокрема, цими днями під керівництвом голови обласної адміністрації Олександра Ледиди відбулася нарада, на якій обговорено питання організації святкування 75-річчя проголошення Карпато-Української держави. Участь у засіданні взяли заступники керівника краю Іван Качур та Павло Черевко, заступники голови обласної ради Андрій Сербайло та Володимир Закурений, начальники профільних управлінь ОДА.

Як зазначили учасники наради, до відзначення визначної дати потрібно відремонтувати меморіальний комплекс «Красне поле».

– До 15 березня слід здійснити поточний ремонт комплексу. Відтак, коли вже дозволять погодні умови, ми повинні взятися за змістовну реконструкцію, щоб парк мав ошатний вигляд не на один-два роки, а принаймні кілька десятиліть, – зауважив Олександр Ледида.

Цікаво, які такі ремонтні роботи планує провести очільник області за неповний календарний місяць до знаменної події ? І де він був досі, поки ще був час реально щось зробити на території меморіального парку? Або поки грім не вдарить, селянин не перехреститься?

Моніторинг знань чи обкрадання батьків?

Моніторинг знань чи обкрадання батьків?

мНаші чиновники дуже люблять експериментувати… але проводять шокову терапію державні мужі на найобізнанішій категорії населення – медиках та освітянах. Чим же заслужили стражі здоров’я та сіячі мудрого, доброго, вічного до себе таке особливе ставлення? На жаль, не відомо… Та зупинимось сьогодні на освітянських проблемах.

Діти – найвразливіша когорта українців, у яких тільки но формується психіка і власне  бачення світу та подій в державі. Проте навіть вони знають, що у Міністерстві освіти України з ними вирішили провести серію не дуже вдалих експериментів… йдеться про моніторинг знань учнів.

…На одному з інтернет-форумів нещодавно я натрапила на розпачливе вчительське зізнання: “Обклали моніторингами, як матюками на базарі!”. Стосується такий сплеск емоцій проведенням у школах моніторингу “залишкових” знань. Згідно з цим «ноу-хау»  Дмитра Табачника передбачено здійснити всеукраїнську перевірку освітнього рівня школярів серед учнів 5-х класів за курс початкової школи (1–4 класи) з п’яти предметів (українська мова, математика, Я і Україна, основи здоров’я  та іноземна мова); для учнів 10-х класів за курс основної школи (5–9 класи) з 12 предметів (українська мова, українська література, історія України, всесвітня історія, алгебра, геометрія, біологія, географія, фізика, хімія, технології, іноземна мова).

У вчителів відразу виникають запитання. Наприклад таке: навіщо тоді нещодавно ті самі учні складали державну підсумкову атестацію (у 4 та 9 класі)? Кому потрібна така дивовижна завантаженість учителя та школяра? Невже можновладці вирішили «затупити» ціле покоління дітей   ?

Та справа в іншому – у грошах! А вони, як відомо, творять дива. Збірник тестів з одного предмету коштує близько 20 гривень. Ніби то й не багато. Та підрахуємо… Для п’ятикласника за всі вкупі «книжечки» батькам доведеться викласти 100 гривень, а для десятикласника – 240. Візьмемо до уваги, що в Хусті є 461 учень п’ятого класу і 262 учні 10-х класів. Виконаємо просту математичну дію – множення. Виходить – 46100 та 62880 гривень, додаємо – отримуємо – 108980 гривень. Отже, таку суму матиме Міністерство освіти України за реалізацію тестових книг тільки в одному маленькому місті, тобто, в Хусті! Навіть якщо половина цих коштів – навар реалізаторів, то все одно сума виходить чимала! А де ж тоді безкоштовна освіта?

Тепер подивимось, що виходить у розрізі держави…

5-й клас: 397 700 учнів х 5 предметів х 10 грн = 19 885 000 грн.

10-й клас: 256 000 учнів х 12 предметів х 10 грн = 30 720 000 грн.

Зведемо ці дві суми… і вийде просто космічна цифра – 50 605 000

Відтак загальна вартість збірників становить більше 50 млн грн.

 Цікаво, та чомусь у Міністерстві не взяли до уваги те, що педагогам би слід якось оплатити додаткову підготовку вихованців до проведення моніторингу, а також те, що ксерокопії пробних тестів вони роблять для учнів за власні кошти… Перевірка результатів моніторингу також не оплачується… працівникам відділів освіти, які повинні керувати процесом, також не передбачаються преміальні. Тож… заради кого, чи чого здійснюється це «маски-шоу»?  Школярі від нього точно розумнішими не стануть!

Напрошується логічний висновок, що уся ця так звана перевірка знань є всього-навсього бізнесовим чи освітньо-політичним проектом уряду, така собі планована акція відмивання коштів простих громадян.

Марина Штефуца.

 

 

Бізнес на жалості

Фото Яни Величканич

Фото Яни Величканич

Бізнес на жалості

Милостиня… Давати чи не давати, коли до тебе тягнеться рука жебрака? Деколи і в тебе в кишені вітер гуляє, та все ж даси гроші обідраному зустрічному з жалісливими очима. Чомусь кожного разу спадають на думку слова з Біблії: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть…»

Старцювання – бізнес чи засіб виживаня?

У той час, коли одні просто «лізуть із жиру» від надміру коштів, інші знаходяться на межі… Мізерні зарплати, пенсії, дорогі ліки, космічні ціни на операції, якщо не дай Бог хтось із родини серйозно занедужав… Тож як вижити, щоб не поринути на соціальне дно?  Хтось їде на заробітки за кордон, а хтось просто виходить на вулицю із простягнутою рукою… І часто ці люди не просто лінькуваті «бездарі», а ті, хто втратив надію… Зізнаюся, серед жебраків я зустрічала справді талановитих особистостей, самородків із народу, які «душею» грають на народних інструментах, дзвінкоголосо співають, імпровізують віршами, але не мають місця під сонцем у вирі жорстоких буднів…

Взагалі, жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. На жаль, сьогодні воно процвітає. Світ прохачів не такий, як здається на перший погляд. Під його іноді занадто неприхованим брудом нерідко ховається справжня заможність. Між тихими, на перший погляд немічними літніми людьми, які просять на крихту хліба, весь час відбувається жорстка конкуренція, а іноді й криваві сутички. У царині жебрацтва весь час удосконалюються старі та з’являються нові методи й технології виманювання у довірливих громадян грошей. Багато жебраків, що працюють поодинці, не витримують конкуренції, і їм доводиться залишати справу. Звичайно, така прибуткова справа як жебрацтво не може існувати без своїх покровителів – „сильних світу цього”.

Тож чи дійсно серед злиденних не залишилося тих, хто насправді потребує допомоги? Кому вигідно, щоб жебрацтво продовжувало існувати?

Діти-жебраки

Останнім часом засоби масової інформації все частіше повторюють і попереджають: жебрацтво стало не просто соціальним явищем. Це «повноцінна» професія зі стабільним окладом, обідньою перервою, вихідними, своєю ієрархією і просуванням службовою драбиною. Про прохачів та їхню мафію існує безліч історій та легенд.

Багато хто з нас не раз звертав увагу на молодих жінок, які сидять на тротуарах із малолітніми дітьми на руках і нарікають на свою долю. Немовлята, що їх і в спеку, і в холод «матері» виносять на вулицю жебракувати, у кожного викликають співчуття. Але чомусь діти увесь час мовчать і сплять . Дивно, правда? Справа в тому, що щоб дитина не заважала «роботі», її підпоюють снодійним або алкоголем.

Прохачів шкільного віку теж вистачає в місті над Тисою. Дехто із них не знає ні читати, ні писати, але вміє порахувати зароблені гривні. Хоча, зазвичай, увечері «виручку» відбирають батьки, а малюки залишаються ні з чим. Трапляється й таке, що горе-матусі пропивають гроші, а дитину відправляють спати голодною… Для них збирання милостині – бізнес, а дитина – тільки інструмент «збагачення». На жаль, маленькі прохачі за цим нелегким і брутальним заняттям втрачають найдорожчі роки дитинства, вчаться не просто обманювати перехожих, а виживати… і на вулиці, і в родині…

Інтернет-лохотрон

З розвитком телекомунікації став популярним ще один вид видурювання грошей – віртуальне жебракування. Під виглядом хворих дітей, «ділки» навіть у мережі  умудряються видурити чималу суму від довірливих користувачів Інтернету.

Наївно думати, ніби жертвами шахраїв стають тільки малограмотні люди. Серед тих, хто попався на приманку лохотронщиків, все частіше виявляються освічені і навіть інтелігентні люди. Це пов’язано з тим, що навіть юридичної підкованості часто буває недостатньо для того, щоб убезпечити себе і свої гроші, адже кожного дня з’являються нові способи з відбирання грошей у чесних, але дуже довірливих громадян. Ну хто не пошкодує немічну дитину з трубками в грудях і не відправить на рахунок бодай копійчину. Та, на жаль, часто шахраї використовують світлини зовсім незнайомих людей, які знаходять на офіційних благодійних фондах, а під ними пишуть власні зворушливі тексти, вигадують власні історії і вписують свої ж банківські реквізити…
Потім цю інформацію розповсюджують на сайтах гуманітарної допомоги, в соціальних мережах, на різних форумах… Прикро, та зазвичай ті, хто справді потребує фінансової підтримки страждає із-за подібних аферистів…

До речі…

Заробітки жебраків практично в чотири рази вищі за середню зарплату. Так, при 8-годинному «робочому дні» за місяць можна випросити до 10 тисяч гривень, тоді як середня заробітна плата в державі становить усього 2,700 грн.

І все ж, чи варто атрофувати почуття, природно закладені в нашій підсвідомості, вважаючи кожного, хто просить гроші шахраєм? Гадаю, що ні… ізгоями суспільства не народжуються, такими робить декого з нас саме життя…  

Марина Штефуца.

 

Найбільша штучна водойма на Закарпатті потопає у смітті

Найбільша штучна водойма на Закарпатті потопає у смітті 

Вільшанське водосховище тоне в сміттіВільшанське водосховище заполонив пластик. Весь непотріб, який кидають люди в Тереблю,  збирається у водоймі, саме через це Теребле-Ріцька гідроелектростанція  втрачає потужності.

Вільшанське водосховище – штучна водойма, якій уже понад півстоліття. Створили  закарпатське море в часи будівництва Теребле-Ріцької ГЕС. Цей гідротехнічний об’єкт  народився завдяки унікальним природним умовам району: дві річки Теребля і Ріка розташовані майже паралельно, але на різних за висотою рівнях. Відтак, цю природну особливість використали, аби отримувати енергію.

Як зазначив директор ГЕС Олег Ігнатко, протяжність водосховища – 163 га, довжина 5 км. 500 м, ширина – майже 700 м, запас води – 18 млн. куб. метрів при максимальному розливі. Наразі запас води складає орієнтовно 18 млн. кубометрів. Потужність станції – 27 мегават.  На об’єкті встановлено три гідранти, по 9 мегават кожен. Дамба, висотою 45 та довжиною майже 300 метрів утримує тисячі тонн води. Та окрім води, бетонна гребля затримує і цілі купи сміття.

-На жаль, у селі немає жодного офіційного сміттєзвалища, тож краяни скидають побутові відходи або на узбережжя, або прямо у річку. В результаті, рівень води піднімається і сміття опиняється прямо у водосховищі, – зауважив Олег Іванович.

Наскільки негативно засмічення пластиком може позначитись на роботі  гідроелектростанції, говорити не доводиться. Адже сміття, окрім того, що захаращує дно водосховища, забиває і решітку водоприймача, через яку вода потрапляє на гідроагрегати, відтак втрачаються потужності станції. Збирають сміття з решітки за допомогою спеціальної машини. Для того, аби очистити штучне озеро від непотребу,  доводиться і залучати фірми-підрядники, власними силами зібрати все сміття не вдається. За останні три  роки, каже начальник Теребле-Ріцької ГЕС звідси вивезли більше 10 тисяч мішків з пластиком. Як правило, велику кількість сміття приносить течія під час підняття рівня води. Щороку збирати пластик – не вихід з ситуації. Для того, аби проблему вирішити раз і назавжди,  до питання потрібно підійти більш глобально: по- перше, проводити відповідну роботу з населенням, по-друге,  вирішити проблему з утилізацією сміття в гірських районах Закарпаття. Окрім того, що Вільшанське водосховище  має стратегічне значення,  найбільше штучне озеро краю  приваблює багатьох  туристів. Та сміття, яке тут збирається,  не надто тішить око мандрівників. Тож якщо ситуація найближчим часом не  зміниться, закарпатське море ризикує перетворитись на пластикову водойму.

 

Пенсії чи засіб для виживання?

Пенсії чи засіб для виживання?

пенсіяНе жити, а виживати вчаться наші пенсіонери, виходячи на свій заслужений відпочинок. Більшість із них, навіть маючи за плечима десятки років робочого стажу, приречені на злидні. В той час, коли політики заявляють про суттєве підвищення пенсій за три останні роки, 80 відсотків літніх людей отримують пенсію, нижчу за прожитковий мінімум. Отож бери, бабусю, свою мінімальну пенсію (з нового року вона зросла аж до 949 грн.!) і ні в чому собі не відмовляй…

Нещодавно в рейтингу, розробленому за підтримки Фонду ООН у сфері народонаселення та складеному вперше у світі для вимірювання якості життя й добробуту людей похилого віку, Україна посіла 66-те місце, одразу за Південною Африкою. Перші три сходинки розділили Швеція, Норвегія та Німеччина. Мало хто знає, що Україна – єдина країна в Європі, де розмір пенсії залежить від того, ким працював громадянин. За офіційними даними, пенсія народного депутата становить щонайменше 15 тисяч гривень, а іншого боку – мати-героїня, яка привела на світ 10 наступників отримує приблизно 1600 гривень ( і це з усіма надбавками за так звані «заслуги перед державою»).

Пенсійна реформа чи пенсійна пастка?

Якщо врахувати рівень безробіття в нашій країні, згадати про позахмарну кількість українців, які працюють за кордоном, а також зарплати у конвертах, які вже стали для нас буденним явищем, не дивно, що на одного працюючого українця припадає один пенсіонер. Звісно, виходить, що в держказні грошей на пенсіонерів не вистачає… Зрештою, у 2011 році чинності набуває пенсійна реформа, згідно з якою жінки виходять на пенсію не в 55 років, а в 60, а чоловіки-держслужбовці – у 62. Крім того, мінімальну пенсію можуть отримувати тільки ті, хто має не менше 35 років страхового стажу для чоловіків та 30 – для жінок. Ураховуючи середню тривалість життя в нашій країні, виходить, що українці приречені працювати майже до останніх днів свого життя. Більше того, з 2014 року працює друга платформа пенсійного забезпечення. Окрім 33% єдиного пенсійного внеску, держава повинна стягувати з кожного працівника на особисті рахунки недержавних пенсійних фондів ще плюс 7% окладу. Виникає риторичне запитання, чи повернуться колись нам же ці кошти у вигляді надбавки до пенсійної виплати?

Пенсійні злидні

Не можу забути картину, яку побачила перед Різдвом у м’ясній крамниці. Одні покупці, не торгуючись, бо знають, що ціну на м’ясо в нас традиційно перед святами торговці наганяють до небачених висот, брали стейки, вирізки, куски м’якоті для запікання шинки. А старенька пенсіонерка просила вибрати не такі жилаві шматочки м’ясних зрізів, щоб зробити з них пару котлет. Не до шинки їй, хоча запах свіжовипеченого в духовці м’яса перед Різдвом вона не забула змолоду, бо було за що його купити. «Тепер живу одна. Чоловіка поховала три роки тому, а дітей Господь не послав, – ніяково зізналася старенька. – Свято йде, а відсвяткувати його, як колись, не дозволяють фінанси. А хочеться, щоб було, як у людей».

Ці останні слова пенсіонерки запали в душу. А як у людей? Нині все прозоро. По телевізору показують світське життя відомих у країні артистів, бізнесменів і депутатів. Вони можуть собі дозволити все… А вона?

16 гривень для пенсіонера

На сьогодні на в Хусті та районі налічується більше тридцяти тисяч пенсіонерів. Згідно зі звітом обласного управління Пенсійного фонду, за 9 місяців минулого року середній розмір пенсій у краї збільшився аж на 16 гривень 21 копійку і становив 1226 гривень. Мінімальну пенсію отримують 1264 краян. Але, хто, скажімо, має вже не 949, а 1000, чи 1200 грн., під цю категорію не підпадає. Отже практично 70% краян живуть  на мінімальну пенсію. Якщо проаналізувати питання пенсійного забезпечення, то можна дійти висновку, що люди похилого віку виживають, а не живуть. Не будемо порівнювати пенсіонера в Україні та в будь-якій іншій європейській державі, у цьому немає сенсу. Рахуючи злиденні копійки, про подорожі, як там, “за бугром“, годі і мріяти, тут би якось вижити, заплатити за комунальні послуги, купити їжу і ліки…

Не дарма кажуть, що старість – не радість… але ж колись вона постукає у двері кожного.

Марина Штефуца.